Американці, що дають ЗСУ відмашку на обстріл мирних жителів. Дрібненькі шматочки цих жителів на грядках та кущах подвір’я. Бандерівці, які пускають жителів радянського Ворошиловграда на фарш для біляшів. Свіжа збірка «Спілки письменників ЛНР» «Вектор Донбасса» – це буквально виправдання будь-яких звірств стосовно українців.
Олександр Білокобильський, «РГ»
Трохи «культурних» новин з ТОТ. У Луганську презентували чергову літературну збірку – «Вектор Донбасса». «Рядки розповідають читачеві правду про те, що відбувається», – ідеться в повідомленнях. Яку саме «правду», можна було здогадатися від початку, та от 5 вересня збірку виклали у вільний доступ у інтернет, і «РГ» пересвідчилася у своїй правоті.
Раніше «спілка письменників» уже випустила з 2016 року три збірки – «Время Донбасса», «Выбор Донбасса» та «Воля Донбасса». Усі вони передавалися у масовому порядку до бібліотек на тимчасово окупованій території. Зокрема, і на територіях, захоплених РФ після 24 лютого 2022. Крім того, добірку книжок із «правдою» передали головному російському кіноконцерну «Мосфільм» (тож не дивно, звідки беруться дикі «правдиві» вигадки про війну проти України у кінопродукції РФ).
Рівень творів у новій збірці, за суб’єктивним відчуттям, істотно впав порівняно з попередніми, якщо це можливо. Книжка вийшла іще більш прямолінійно-пропагандистською. З відносно нових тенденцій можна зазначити ототожнення загарбницької війни РФ проти України з «великою вітчизняною», катів і убивць із ЗС РФ – із воїнами Другої світової, а захисників України – із нацистами.
Це збігається зі словами очільників Кремля. Саме такий образ подій пропаганда намагається сформувати у пересічного російського громадянина і, що найгірше, – у жителів тимчасово окупованих територій, виховуючи ненависть до України.
Флагмани книжкової пропаганди «республіки»
Як і раніше, це, звичайно, пропаганда. Знов бачимо знайомих авторів-пропагандистів – луганців Гліба Боброва, поетів Олену Заславську, Олександра Сігіду-молодшого та цілий кагал із РФ і ТОТ Донецької обл. Зупинився б на доробку предсовпіса «молодой рєспублікі» Боброва.
Він представлений у збірці «Вектор Донбасса» двома роботами. Почну з другої як меншої та простішої. Це, як зазначено, «оригінальний сценарій» – для короткометражки, напевне, бо в ньому 2 (дві) сторінки. Написаний сценарій «Рома + Юля» у співавторстві з деяким Вадімом Комкіним.
Цей Комкін – прозаїк та видавець (тобто працює в видавництві, а не власник, як виявилося), а ще він від 2015 постачає до ТОТ «правильні» російські книжки в межах проєкту «Книги Донбассу». У співпраці з предсовпісом «ЛНР» Бобровим. «Ну как не порадеть родному человечку!»
Словом, Бобров допилював, вочевидь, безпорадний твір Комкіна, аби той був хоч трохи схожий на щось. І ось вийшло таке.
Місце подій – місто Попасна. Напочатку описується неіснуючий там насправді звичай молодятам пов’язувати стрічки зі своїми іменами на бєрьозку. Ми спеціально перепитали у місцевих жителів: «Ніхто такого не робив, це маячня», – кажуть. Вона – лікарка, він – пожежник, і от вони ідуть на зміну. Тут зміна кадру:
«У столика два офицера в натовской форме, на рукаве шевроны с американским флагом. Третий капитан ВСУ с артиллеристским шевроном и жовто-блакитной символикой на форме, подобострастно вытянувшись, стоит рядом.
Американцы смотрят в планшет и утвердительно кивают капитану. Тот берет радиостанцию и отдает команду.
Залп орудий батареи.»
Звісно, Рома приїжджає і знаходить молоду дружину смертельно пораненою, намагається реанімувати. Аж тут знов зміна кадру, американці знов дають команду. І тут уже – капець усім. Також і собачці, яка їздила з Ромою в кабіні.
Не знаю, чи треба давати тут якийсь аналіз, бо все настільки ж прямолінійно і очевидно, як анальна фіксація русскомірцев із Бобровим включно.
Як бандерівці в Ворошиловграді годували русскіх людей русскімі людьми
Друга робота дещо складніша, але і тут пафос ясний: на заході України живуть недолюдки, недобиті поліцаї і прислужники нацистів. Вони ірраціонально ненавидять русскіх людей і готові їх убивати навіть без зиску (або й на шкоду) для себе.
Це киноповість «Група Векслера», з якою Бобров носився пару років. Перед цим останнім його твором була абсолютно інфернальна п’єса «Оґлашеніє Крама», дія якої відбувається в розстрільній камері. Такий собі «Зелений слоник» на максималках.
До війни він Бобров писав «окопну прозу» про афганську інтервенцію СРСР, під час якої сам був снайпером. А найбільшу відомість йому принесла «пророча» книжка про «громадянську війну в Україні» (ймовірно, написана на завдання Москви) – «Епоха мертвонароджених» (2007).
Так от «Група Векслера». Як зазначено, «базується на реальних подіях». 1946 рік, Ворошиловград. Група недобитків-поліцаїв з західної України в Луганську вбиває місцевих жителів, аби з них зробити начинку для біляшів і продавати на залізничному вокзалі під прикриттям торгівлі самогонкою.
За 4 місяці зникли 8 «корпулентних» місцевих жителів вагою від 70 до 100 кг. Автор розуміє, що цього не досить для «бізнесу» («Тысяча условных беляшей – это пятьдесят килограмм мяса в сутки. Значит, не человечиной единой – надо искать свиноферму.») І так, родина недобитків, що переховується у Ворошиловграді, дійсно має свиней.
Нахіба їм палитися, вбиваючи ще й людей, Бобров не розкриває, але, ну, можна здогадатися, – через ненависть до інтернаціонального радянського народу.
Душогубів вираховують через немісцевий говір, зокрема, вживання вислову «Та йой» замість вітання. А навчання у німецькій школі диверсантів доводиться особливим способом убивства, якому передує удар ножем в анус. Такий собі переспів тези про «стріляли дідам у спину».
Уся ця дичина викладена доволі незграбним «язиком» з численими мовними анахронізмами. Собака в тексті «умеет «в верхнее чутье» – це поширена зараз у російській розмовна конструкцію «уміти уві щось», «у психологію», скажімо. Від вигляду однієї дівчини в кіноповісті «царица Савская от жабы слюной бы захлебнулась» – вислів «жаба душить» увійшов до вжитку значно пізніше подій. І це не поодинокі приклади.
«Вектор Донбасса» націлений по дітях
«Вектор Донбасса» містить низку текстів, які проводять паралелі між «великою вітчизняною» та сучасністю. Секретар «спілки письменників ЛНР» Чернов, приміром, надав для збірки статтю «На огненной черте: Литература о Великой Отечественной войне в Донбассе», а іркутянин історик Гольдфарб пропонує читачеві велику добірку радянських агітаційних плакатів часів Другої світової.
Власне, це і є «вектор»: підведення «історичної бази» під теперішню війну. Мовляв, «колись поліцаї нашим дідам втикали ножі в анус, а тепер їхні нащадки вбивають мирних жителів Донбасу за бажання розмовляти російською». І – багато віршів, що емоційно доповнюють меседж. Тут, як у блатному фольклорі, чимало стареньких матерів врятованих кішечок та собачок та неохопних краєвидів, що римуються із широкою русскою душею.
Нашей правдой светится в полёте
дружная ракетная семья.
Наша правда бешено молотит
по бетонным норам бандерья.
Ігорь Караулов (Москва)
Чтобы небо
было сине
и светлый день
не утопал во мгле,
идёт солдат по Украине,
по русской,
нашенской земле.
Юрій Беридзе (Москва)
– ZA что? – вопрос у украинцев,
Горит огнём наша страна,
– Пошли вы по дороге немцев,
ФашиZм пригрев в своих домах.
Против нас вы пошли в АТО,
В Одессе вы живых сжигали,
Кричите вы теперь «Za что,
за что на нас СЕЙЧАС напали?!»
Анна Лапідус (Донецьк)
…Термін «розлюднення» («расчеловечивание»), тобто позбавлення супротивника людських рис, я вперше почув саме від Гліба Боброва. Таке зустрічається і в його книжках. У «Епосі мертвонароджених» старий снайпер наставляє молодого не сприймати ворога як людину, бо тоді не зможеш вистрілити. От саме таку функцію й виконує цей витвір пропаганди паралельно з героїзацією «воїнів СВО» та «ополченців».
Читайте також: Галопом по маніпуляціях. Що окупанти розповідають замість новин про Україну
Зрозуміло, що «Вектор Донбасса», як і попередні видання, – не самодіяльність, а спланована операція кремлівської пропаганди. «Ідея видання збірки в Іркутську належить… шеф-редактору журналу «Родіна», заступникові головного редактора «Россійской газєти» Ігорю Алєксандровічу Коцу», – сказав Гліб Бобров на презентації. Цей Коц – батько Алєксандра Ігорєвіча Коца, російського пропагандиста, який з 2014 року підтримує війну проти України.
На кого скерована ця операція? – Ну, частково на росіян, бажаючих читати «патріотичну» маячню. Але зі впевненістю можна казати, що наклад поїде по шкільних бібліотеках ТОТ, як раніше розвозилися попередні збірки. (На це вказує і участь у збірці учасників проєкту «Книги Донбассу».) І ці «твори» стануть чудовим доповненням до «Разґоворов о важном», якими замість першого уроку починається кожен понеділок у РФ та на ТОТ.
Читайте також: Пропаганда за партами. Про що розповідають в окупованих школах Донбасу
