3 липня у Луганську унаслідок вибуху загинув колишній заступник мера Сергія Кравченка, колаборант Маноліс Пілавов, який у 2014 році очолив місто, визнав так звану “ЛНР” і навіть отримав нагороду від Путіна.
У той же день майже всі українські ЗМІ з посиланням на свої джерела повідомили, що гауляйтера Пілавова ліквідувала СБУ. Пілавов загинув поряд з місцем, де окупанти проводили виставку “Поток”, присвячену російській операції у Суджі, де були російські військові. До того ж інцидент стався напередодні так званих виборів нового луганського мера, які призначені на 9 липня.
Хто такий Маноліс Пілавов і чи все так очевидно з версією про його ліквідацію?
Яна Осадча, Реальна газета
Володар труб та мисливець на кабанів
Маноліс Пілавов був чиновником, про яких казали “хозяйственник”. На відміну від міського голова Сергія Кравченка, який саджав петунії та сакури, Пілавов міг довго розповідати про розвиток міста і плани, все по ділу. Про це згадують журналісти, які спілкувалися з чиновником, в далекому 2012-му. І не дивно, робота Пілавова — це комуналка та труби.
Кар’єра Пілавова була стрімкою: ще при СРСР у 1989 році був начальником управління тресту “Ворошиловградпромстрой”, а у 1990-му — вже очолював ЖЕО (житлово-експлуатаційне об’єднання) спочатку одного району міста, а потім — другого.
У 1998 стає першим заступником начальника управління житловим господарством Луганського міськвиконкому і першим заступником голови Кам’янобрідської районної ради.
У 2002 Пілавов очолює обласне комунальне підприємство “Луганськвода”. А в 2006-му став першим заступником луганського мера.
У 2014-му році, коли Сергій Кравченко утік з міста, а владу захопили бойовики, Пілавов залишився і почав керувати містом, вірніше підтримувати його життєдіяльність.
Цікаво, що при Україні Пілавов вважався ледь не найбагатшою людиною у міській раді. У 2011 році окрім зарплати, він мав доходи з викладацької діяльності, отримував матеріальну допомогу та дохід від відчуження майна. Пілавов володів земельною ділянкою, будинком (397 кв.м.) і новеньким на той час автомобілем Lexus RX-350. Члени його родини також мали квартиру у Луганську площею 87,2 кв. м.
Пілавов був президентом федерації футболу міста, та обраний президентом футбольного клубу “Зоря”.
Пілавов, як член Партії регіонів та представник влади брав участь у заходах, які організовувало тодішнє керівництво регіону “проти фашизму” — на вулицю виводили молодь з плакатами “проти коричневої чуми”. На задньому плані — Маноліс Пілавов.
Тобто, в Луганську йому було, що втрачати, що напевно і стало найвагомішою причиною підтримати так звану “ЛНР”, щоб втриматися на плаву.
На початку 2014 року Пілавов опинився в епіцентрі скандалу, коли місцеві мисливці побачили в заказнику групу людей, серед яких упізнали заступника міського голови. Пілавов і товариші — єгері та лісники — влаштували застілля на природі, казали, що не полюють, але в машині у них помітили туші двох убитих кабанів.
Читайте також: Там більше немає дому: як росіяни агітують повертатися в окупацію, і чому не варто вестися на ці поради
Послужний список
При владі сепаратистів Пілавову найкраще жилося за Плотницького — вони навіть були чимось схожі. Обидва закриті, небагатослівні, але з прихованими талантами. Плотницький, як кажуть, був проповідником, а Пілавов — мисливцем. Також Пілавов, як виявилося, ще був “академіком “Луганської академії технічних наук”, як власне і наступник Плотницького Пасечник, з яким у Пілавова стосунки не склалися.
Керував Луганськом Пілавов 9 років. За цей час він наробив багато всього, що в Україні справедливо класифікували, як участь у насильницькій зміні конституційного ладу, посягання на територіальну цілісність України та створення терористичної організації. За що власне його у 2015 році оголосили у розшук.
Якщо коротко, то Пілавов:
- підтримав організацію незаконного референдуму при підтримці РФ і створення “ЛНР”;
- був членом партії “Єдина Росія” і очолив її перше відділення у Луганську;
- підтримував тісні контакти з Москвою;
- був нагороджений медаллю російського ордену “За заслуги перед Вітчизною” другого ступеню.
Родичі Пілавова також були при владі у так званій “ЛНР”.
10 вересня 2023 року у місцеві ради “обирали” за партійними списками – “Єдина Росія” набрала 74,6%. Більшість кандидатів були вихідцями з Росії, але були у списках і колишні українські чиновники, які перейшли на бік РФ. Серед них і Пілавов Павло Арістійович, 1969 р.н., у минулому гендиректор луганського ФК “Зоря”, двоюрідний брат Маноліса. Сина Пілавова Михайла влаштували на посаду “прокурора” Стаханова (Кадієвка).
Читайте також: “Нам казали, що ви звіри, а ви нормальні”: як живуть мешканці Суджі при українській владі
Відставка та конфлікт з Пасічником
У 2023 році ім’я Пілавова зникло з сайтів підконтрольних “ЛНР”. Писали, що глава “ЛНР” призначив в. о. “мера” Яну Пащенко, яка була заступницею Пілавова.
Була інформація, що Пілавов утік в Росію і що ФСБ буцімто затримало його сина-прокурора за вимагання у підприємця хабаря розміром в 100 тис. рублів.
Ось що писав правозахисник Павло Лисянський:
“Маноліс Пілавов працював в органах місцевого самоврядування Луганська ще з 1998 року, у 2014 році перейшов на бік окупантів, а з появою біля керма “республіки” Леоніда Пасічника розпочався його конфлікт із Пасічником. Враховуючи вплив клану Пілавових в окупаційній владі, завдяки зв’язкам та впливу, Маноліс Пілавов зберіг свою посаду.”
У 2022 році вбили друга Пілавова “генерального прокурора ЛНР” Сергія Горенка, а пізніше стався замах на “міністра МВС ЛНР” Ігоря Корнета, після чого він зник з поля зору.
На посади стали заходити громадяни РФ, стару гвардію витіснили і місцевий Пілавов залишився без прикриття:
“Після цього конфлікт між Пасічником і Пілавовим знову загострився, вони навіть сперечалися в прямому ефірі. Наприкінці серпня 2023-го року, своїм указом диктатор Путін нагородив Пілавова орденом “за заслуги” другого ступеня. Але паралельно з цим силові органи окупанта проводили перевірки господарської діяльності”, — писав Лисянський.
Читайте також: У Росії, у забутті чи в могилі: як склалися долі луганських керманичів “руської весни”
Пілавов, Альона Ч та рюкзак з вибухівкою
У фатальний день 3 липня Пілавов — у Луганську. На 9 липня призначені “вибори” луганського мера. Кілька слів — про ці так звані вибори.
Міського голову в Луганську обиратимуть за російським законом про місцеве самоврядування, а саме шляхом конкурсу — до 2 липня мають подаватися кандидатури, а потім переможця за невідомими критеріями обере “депутатський корпус”.
3 липня Пілавов йде на виставку “Поток”, присвячену початку “звільнення” Суджі, де були зокрема і учасники військової операції росіян. Він виходить звідти і роздається вибух.
Спочатку писали, що саморобний вибуховий пристрій сховали за дверима одного з будинків, а потім про те, що вибухівка була у рюкзаку 36-річної жительки Брянки, який вона залишила на лавці біля дому. Після чого пролунав вибух, унаслідок якого загинули Пілавов і ця жінка.
Особистість “смертниці” встановили дуже швидко — нею виявилася нібито Альона Ч., мати двох дітей.
Пропагандистський канал “Луганськінформцентр” за такий короткий термін встиг зібрати на неї “досьє” і навіть поспілкуватися з її сусідами.
Вийшла картина маслом: «Прагнення до халяви та жадібність. Ніде не працювала, жила на дитячі, а за України її помічали в секті».
І вишенька на торті у словах місцевої жительки: «У мене тепер з’явилися відповіді, звідки бралися намальовані українські прапори у цьому районі, де вона мешкала. Вона жила у центрі міста, у дев’ятиповерхівці. В нас площа Леніна. Там кілька багатоповерхівок. І в нас саме періодично на зупинці малювали ці жовто-блакитні прапори».
Пазл склався!
Читайте також: Між примусовою паспортизацією та репресіями: чи легко бути українцем на окупованій території
Кому вигідно?
Інформацію про те, що Пілавова ліквідувала СБУ, 3 липня вийшла у всіх провідних українських ЗМІ, і всі вони посилалися на свої таємні джерела. Офіційної інформації про це не було.
Пілавов — не перший колаборант, якого було ліквідовано, і прибирати зрадників на окупованих територіях — це частина війни, яка триває. Такі операції — це демонстрація того, що бути колаборантом і співпрацювати з окупантами — небезпечно для життя і за це прийдеться відповідати.
Однак ця версія з причетністю СБУ має і слабкі сторони, які навряд відомі тим, хто у Луганську не жив і з місцевим розкладом знайомий мало.
Пілавов — не аеродром з російськими літаками, це в Луганську він був впливовим, а в Україні про нього нічого майже не знають, його смерть не стала приголомшливою і не сприяла підняттю бойового духу українців, навіть тих, хто з Луганська, хоча, звісно, чимало людей побажали йому насолоджуватися концертом Кобзона.
Пілавов відійшов від справ, персонаж він не яскравий, і пробачте за цинізм — навіщо було витрачати на нього агентуру та вибухівку? Поряд на виставці могли перебувати більш яскраві персонажі, які завдали більше шкоди і чия смерть була б більш значущою.
А ось для Пасічника і його хазяїв смерть Пілавова, на якому було багато чого зав’язано в місті, напередодні так званих виборів, могла мати сенс. Адже він ледве не останній з людей Плотницького, який вижив і перебував у місті, і напевно, знав багато цікавого і, можливо, заважав.
За стільки років керування містом Пілавов міг нажити собі немало ворогів, зокрема й у місцевого криміналітету. Тож його ліквідація може бути вигідна і тим, кому він колись перейшов дорогу.
Але ми про це не дізнаємося — версія з СБУ позбавила Пасічника від всіх питань. Утім, ставити їх в Луганську нема кому.
Яка мораль? Бути колаборантом — ходити по краю. Ніхто з них не знає, хто, де та коли вже готує для нього персональну вибухівку.
Читайте також: Гра у живих солдатиків. Як Росія мілітаризує дітей в садочках на окупованій Луганщині
