6 квітня 2014 року у Луганську захопили будівлю СБУ. Що сталося далі, відомо — сепаратисти беруть під контроль інші адміністративні будівлі, проводять так званий «референдум», починається АТО, звучать багаторічні прохання до Путіна «захистити», і нарешті — «тепер тут Росія» (спойлер: ні).
У Луганську щорічно відзначають річницю так званої руської весни, святкування якої плавно перетікає у першотравневі веселощі, за яким йде досі пафосний День Перемоги. Часто десь посередині — ще й Великдень прилаштовується, тому сенсове навантаження на луганчан щовесни — чимале.
Реальна газета цьогоріч вирішила не навантажувати нікого ідеологічною складовою і просто згадати учасників руської весни та розповісти, як склалися долі ідеологів, бойовиків та ватажків так званої “ЛНР”. Бо схоже вони потихеньку стають тими самими “дідами, які воювали”, однак їхні портрети досі не носять на палках у святкові дні, і взагалі не дуже шанують. На відміну від Донеччини, до речі, де про Гіві, Моторолу і навіть Захарченка хоча б згадують.
Передусім героїв луганської весни треба поділити на 2 категорії: живі та мертві. Почнемо з живих.
Яна Осадча, Реальна газета
Живі
Олександр Харитонов
Олександра Харитонова, якому судилося стати першим народним губернатором, в Луганську знало певне коло людей. І не тільки завдяки участі у проросійських мітингах, а брав він у них участь з 2005 року. Харитонов — був прогресивним соціалістом, у 2014 році очолив так звану “Луганську гвардію”, яка мала протистояти Євромайдану.
5 березня його проголосили “народним губернатором”, але пізніше його заарештувала СБУ, доправила у Київ, де суд дав йому 5 років умовно і відпустив.
Побувавши у Москві, Харитонов повернувся у Луганськ.
Про Харитонова кажуть, що до бурхливих подій 2014 він був непоганим звукорежисером, працював на весіллях та корпоративах. Також відомо, що Олександр був вантажником на Центральному ринку. Чоловіку не вистачало грошей — у нього виявили серйозне ендокринне захворювання. Подейкують, що за виконання ролі “народного губернатора” йому пообіцяли хороші гроші і лікування. Харитонов дуже добре підходив на цю “посаду”, адже у нього “пролетарське походження” – вантажник на ринку.
Однак обіцянок ніхто не виконав, після повернення з Москви, Харитонов вступив у компартію. Заробляє на життя тим, що фарбує під’їзди у багатоповерхівках. Здається, чого б вартувало допомогти з лікуванням, відправити у Москву, наприклад, за старі заслуги! Але ні. “Росіяни своїх не кидають”.
Арсен Клінчаєв
Арсен був місцевою легендою з часів першого Майдану: він створив музей жертв оранжевої революції, влаштовував бійки у Верховній Раді, псував білборди опонентів Партії Регіонів, накладав на журналістів прокляття тамплієрів тощо.
У 2014 Арсен разом з Харитоновим брав активну участь в подіях “руської весни”, потім його так саме заарештували і відпустили.
Молодій республіці Арсен, якому до 2014 року Партія регіонів доручила брудну роботу, став непотрібний. Десь у 2016-2017 році він поїхав в Росію, однак у Луганську час від часу з’являється. Займається дрібним бізнесом, до серйозних справ та влади його не допустили.
Анастасія Пятьорікова
Варто згадати і “колегу” Харитонова та Клінчаєва по руху “Луганська гвардія” Анастасію Пятьорікову — активну учасницю руської весни. Колись давно Анастасія була танцівницею у нічному клубі. Тепер вона дуже набожна та православна. Жила у Росії, у Воронежі, ймовірно живе там досі.
Анастасія активної діяльності не веде, однак листи протесту і запити пише. Наприклад, її обурило те, що в алчевській школі культурна організація Азербайджану провела для першокласників захід, присвячений Рамадану. На думку Анастасії, у православній країні є неприпустимим те, що у воєнні часи, коли “батьки гинуть на фронті, їхніх дітей обертають у чужу віру”. Сама Анастасія носить козацьку шапку та занурюється у проруб на Водохреща.
Участю у подіях руської весни Пятьорікова пишається, однак поточною ситуацією незадоволена. Зокрема, вона наводить таку щемливу цитату ексспікера “Народної ради ДНР” Андрія Пургіна:
“Як так вийшло, що замість того, щоб з ЛДНР зробити вітрину руського миру, в який би захотілося всім українцям, хтось перетворив Донбас у напівкримінальну убогість з бідним і абсолютно безправним населенням”.
Герман Прокопів (Лі Вон Чоль)
Герман Прокопів у 2014-му зірвав з Луганської ОДА український прапор і повісив російський. А у листопаді минулого року — ЗСУ взяли його у полон. Прокопів воював на Донеччині, і так вийшло, що він один вцілів зі всієї роти, яку розгромили українські військові.
СБУ висунуло громадянину України Прокопіву звинувачення за трьома статтями кримінального кодексу (державна зрада, посягання на територіальну цілісність та участь у незаконних формуваннях) і йому загрожує до 15 років тюрми.
Цікаво, що в інтерв’ю журналісту Юрію Бутусову полонений Прокопів розповів, що хотів, щоб життя у Луганську було, “як у Москві”.
Олексій Рельке (Німець)
Олексій Рельке був з тих, хто штурмував луганську СБУ, командир незаконного озброєного формування “Армія Південного сходу”. у 2014 був затриманий українськими спецслужбами. Згодом Рельке повернувся на Луганщину після обміну на трьох українських військових.
Ось що казав про Рельке екскерівник Луганської СБУ Олександр Петрулевич:
“Він не лише був “командиром” “Армії південного сходу”, а й був координатором від російських спецслужб у Луганській області. Рельке – колишній громадянин РФ, тепер громадянин Німеччини”.
Сам Рельке у 2020 році розповідав, що після обміну вів невеселе життя сепаратиста: тренувався та ремонтував техніку. Каже, що тоді у нього була можливість поїхати у Німеччину, але натомість Олексій хотів публічно спалити німецький паспорт. Каже, не встиг — період затишшя на фронтах закінчився і він нібито загубив паспорт громадянина Німеччини під час боїв. А сам Рельке отримав контузію лівої легені.
Далі його доля невідома — як-то кажуть пропав з радарів і більше ніде не засвітився.
Олексій Карякін
Під час штурму СБУ у 2014 Карякін прославився тим, що був власником магазина зброї, на складах якого бойовики зберігали своє озброєння.
У 2016 році його відправили у відставку з посади голови “народної ради ЛНР” (типу “парламент”) і навіть позбавили звання “депутата”. Офіційна причина — погана організація роботи і пропуски “пленарних засідань” без поважних причин. Справжня — конфлікт з Плотницьким.
Карякін втік у Росію.
На відміну від інших забутих діячів руської весни” у Луганську Олексій Карякін — на слуху. Голова Громадської палати “ЛНР” активно “торгує обличчям” – відкриває фотовиставки про луганську “руську весну” у Росії, і пафосно називає себе “героєм ЛНР”!
Микола Козицин
Козицин входив в козаче угрупування, яке у 2014 році контролювало низку міст.
Однак невдовзі у козаків виникли непорозуміння з людьми Володимира Болотова – “народного губернатора”. Наприклад, в Антрациті козаки напали на болотовців та роззброїли їх.
Болотов звинуватив козаків у мародерстві та пограбуваннях. Мовляв, замість того, щоб воювати з ворогом, вони так розважаються у тилу.
Козицин прославився ще зізнанням про те,що саме козаки збили Boeing 777. У розмові, перехопленій СБУ, отаман каже: “Нічого літати, зараз війна йде”.
У 2016 році, отаман Козицин покинув Донбас і за останніми даними перебуває у Росії. Згодом у соцмережах почали писати, що Козицин помер в Москві від раку печінки, однак отаман-розбійник виявився живим і почав з’являтися на Youtube-каналах, як “експерт”.
Сергій Косогор
Ще один — козак, який прославився не тільки розбоєм, а ще як поет — коли козаки захопили Красний Луч (Хрустальний) Косогор читав в телеефірах свої вірші і заборонив місцевим святкувати Новий рік.
До 2014 Косогор був банщиком, а у 2014 оголосив себе генерал-майором, і відправив законну владу Красного Луча на підвал.
Однак у Косогора також не склалися стосунки з керівництвом угрупування ЛНР. Бойовикам Плотницького довелося брати Красний Луч ледве не штурмом, з вуличними боями. Будинок Косогора спалили, а його самого заарештували та вивезли у Луганськ. За деякими даними, Косогор також, як і Козицин, виїхав у РФ.
Володимир Балалаін
Балалаін — ще один луганський діяч “руської весни”, який виконує почесну роль ветерана на святах і заходах у РФ. Балалаін — колишній масажист, “героєм” з позивним Док його зробив 2014 рік, також він брав активну участь у російському вторгненні.
Каже, що зараз займається гуманітаркою: “Все закінчилося для мене під Попасною”. Балалаін живе у Луганську. У вільний час надягає ордена і відвідує культурні заходи, зокрема виставу “Новоросія”.
Станислав Вінокуров
Історія Вінокурова — фактично єдиний успішний кейс. Вінокуров — колишній “міністр” у справах сім’ї, молоді, спорту та туризму “ЛНР”. У 2024 році він став переможцем конкурсу для управлінців “Лідери Росії” – флагманського проєкту путінської платформи “Росія — країна можливостей”. Переможець отримав гран на 1 млн рублів, який може витратити на навчання і зустрітися з “наставниками”, серед яких губернатори та навіть голова уряду РФ. Скоріше за все Вінокурова відмітили не за неймовірний талант, а просто тому, що потрібна була людина з так званих нових (окупованих) територій. Учасник руської весни, колишній “депутат парламенту” ЛНР у костюмчику і не бандит — нормально підійшов на цю роль.
Ігор Плотницький
І нарешті мастхев — Ігор Плотницький. “Міністр оборони” ЛНР, якого вже у серпні 2014 року призначили головою так званої республіки.
До 2014 року він був мало кому відомий. У 90-х заснував приватне підприємство, яке займалося торгівлею пальним і мав свою АЗС. У 2004 працював в обласній інспекції у справах захисту прав споживачів. Його можна було побачити у їдальні будівлі у центрі, де розташована інспекція — поряд з магазином “Абсолют” і відомим “Блінком”
Однак була ще одна справа, якою займався Плотницький.
“Я бачила його виступ, він проповідник, “п’ятдесятник”. Фантастичне видовище, тримав публіку 40 хвилин, прокачував зал”, – згадує луганчанка.
Однак використав він свій талант явно не туди. Навколо Плотницького відбувалося чимало різних подій: його намагалися вбити у 2016 році, фугасом підірвали його джип. Його батьки загинули дивною смертю, отруївшись грибами у Воронежі.
У листопаді Плотницький пішов у відставку. Деякі з луганчан вважали його непоганим господарником, і казали, що після нього “ЛНР” закінчилася — просто перейшла під прямий контроль з Москви. У Плотницького виник конфлікт з так званим міністром внутрішніх справ Корнетом, який увів у центр Луганська бойовиків, вчинив заколот і затримав людей з оточення Плотницького.
Була інформація, що Плотницького арештували за крадіжку одного млрд доларів, і що він сидить у російській тюрмі “Крести”. Однак доказів цьому не було.
Деякі луганчани впевнені, що Плотницького давно не має в живих, однак, за нашою інформацією, він живий — перебуває у РФ, має гроші, і все в нього, можна сказати, відносно добре.
Мертві
Список “героїв” угрупування “ЛНР” був би не повним без тих, хто,як то кажуть, не повернувся з бою, тобто став 200-м.
Валерій Болотов
Валерій Болотов — самопроголошений “народний губернатор”. За інформацією Петрулевича, наглядав у колишнього голови ЛОДА Єфремова за копанками. Змістили його з “посади” народного, як він вважав, теж у наслідок змови. Казав, що поїхав у Москву, залишив справи на Плотницького, а той скористався можливістю і підсидів.
Помер у 2017 році від серцевого нападу. За словами його дружини, помер Болотов після того, як випив каву у кафе. Коли повернувся додому, сказав: навіщо я випив ту каву.
У Луганську комуністи шанують пам’ять Болотова, який коли переїхав у РФ, вступив у компартію Зюганова. Біля Луганського обкому Компартії поставили його бюст.
Олег Анащенко
Олег Анащенко — учасник війни проти України. Цей виходець з Ровеньків, начальник “народної міліції”. Є докази його причетності до авіатрощі літака ІЛ-76 у Луганську.
У 2017 році Анащенка вбили у власному авто.
Олександр Бєднов
Олександр Бєднов — командир угрупування “Бетмен”. Керував так званими військами “ЛНР”. Мав конфлікт з Плотницьким і його людьми, дійшло навіть до перестрілки.
У 2015 році колону машин, в якій був Бєднов, розстріляли.
Олексій Мозговий
Олексій Мозговий — очільник угруповання “Привид”, який пізніше об єднали з казками Павла Дрьомова та передали під контроль Гіркіна-Стрєлкова, який зараз у російській в’язниці.
У 2015 році Мозговий попри заборону Плотницького влаштував воєнний парад в Алчевську, за що “голова ЛНР” погрожував йому вбивством. Мозговий був прибічником великої Новоросії з 8 республік. Він був одночасно православним націоналістом та прибічником лівих ідей. Він навіть пропонував українцям об’єднатися заради боротьби з олігархами і йти на Київ.
Загинув Мозговий 23 травня 2015 року — його машину розстріляли з кулемету.
Павло Дрьомов
Павло Дрьомов — отаман підрозділу донських козаків, комендант Стаханова. Звинувачував Плотницького у торгівлі вуглем і розкраданні гуманітарки з РФ.
Помер епічно — у грудні 2015 він одружився у Пітері, але святкувати весілля поїхав у Стаханов, де його машину підірвали разом з ним.
Геннадій Ципкалов
Геннадій Ципкалов — “прем’єр-міністр ЛНР” та герой “ЛНР”, правда посмертно.
20 вересня Плотницький заявив, що у Луганську вдалося запобігти спробі перевороту, у якому підозрюються так звані «екс-глава парламенту» Олексій Карякін та «екс-прем’єр» Геннадій Ципкалов, полковник так званої «народної міліції» Віталій Кисельов. Карякіну вдалося втекти до Росії. А Ципкалова та Кисельова заарештували. Наступного дня після арешту Геннадія Ципкалова виявили у камері повішеним.
