Переселенка з Краматорська роздумує над поверненням назад, через те, що не може знайти та оплатити оренду квартири.
Наталка Кружиліна, спеціально для Реальної газети
Сорокарічна Ганна Брильова, разом з чоловіком, виїхали з Краматорська в розпал обстрілів у 2022 році.
“Забрали кота, документи та поїхали — нас вивозили представники організації Червоний Хрест”, — каже Ганна.
Волонтери вивезли подружжя з кількома десятками таких самих родин до передмістя Рівного та поселили в спортзалі однієї зі шкіл.
“Сказали, що ви будете спати на матах, там по 40 людей. Це з тваринами, з дітьми, зі старшими людьми. Кажу — це неможливо так жити, і кіт наш страждав. Він не ходив у туалет, не їв, не пив нічого. Я просто за нього хвилювалася, що він не виживе. Умови, в які нас поселили були, м’яко кажучи, не дуже: жили в класі, на матах, всі разом”, — розповідає жінка.
Не витримавши таких умов, родина дісталася автобусом до міста Рівне і почала шукати собі житло, хоча б подобово.
Читайте також: З динозаврами за парканом: як живе «Шелтер переселенців Луганщини» у Дніпрі
“Як тільки, чули, що ми переселенці, та й ще й з котиком, відмовляли в оренді”
Однак, як не намагалося подружжя винайняти бодай якесь житло, нічого не виходило. Квартировласники, як тільки чули про Краматорськ і котика, одразу відмовляли. Бо хто знає, що чекати від тих переселенців. Ганна подзвонила усім знайомим, кому тільки змогла. Зрештою вихід знайшовся — подружжю запропонували кімнату у студентському гуртожитку місцевого коледжу.
“Гуртожиток — гарний. Кімнати окремі. Так, кухня, туалет, душ — це все спільне, але все охайне і акуратне. Є гаряча вода, дві газові пічки”, — описує умови життя Ганна.
Згодом Аня з чоловіком офіційно влаштувалися на роботу — на місцеве підприємство з металообробки. Якби держава хоч чимось підсобила, можна було вже давно стати на ноги і винаймати житло. Проте держава забрала у них навіть щомісячну допомогу у розмірі 4 тисяч на місяць, які донедавна родина ще отримувала.
“Нам сказали, що ми отримаємо на кожного члена родини понад 9 тисяч, і нам не потрібні ці гроші. Ніде на зараз ми не можемо отримати допомогу”, — каже Ганна.
Читайте також: Додому шляху нема. Як три покоління однієї родини з Донецька тікають від війни
Договір закінчується — шукайте житло
Кожні пів року родина Брильових переукладає договір з гуртожитком. І кожного разу їм натякають, щоб вони вже шукали собі інше житло. От і зараз термін оренди спливає 1 грудня 2024 року. І подружжю вже непрозоро натякають підшукувати нове житло.
“Договір закінчується — шукайте житло. Постійно такі якісь фрази звучать, що ми розуміємо, що ми тут зайві. Я розумію, що я зайва — заважаю дітям вчитися, бо у гуртожитку має молодь проживати, друкувати чи ще щось робити… Але ж куди дінешся? Якби було мені куди дітися, мене б тут вже не було”, — говорить жінка.
Проте винайняти житло в Рівному для переселенця — завдання з зірочкою.
“Я дуже хочу десь свій куточок. Ми намагаємось щось підшукати тут, але більшість власників людям з тваринами не хочуть здавати. Ну і ціни. Наразі ціни — це просто космос. Тут ціна за оренду однокімнатної квартири складає від 8 до 20 тис. грн на місяць. Це ціла наша зарплата”, — каже Ганна.
Велику частину розходів родини займають медикаменти. У Ганни — “букет” хронічних захворювань, у її чоловіка — проблеми з серцем. Навіть їхній кіт хворіє на астму, йому потрібен інгалятор та ліки.
Ганна відчуває сильну невпевненість у майбутньому, боїться, що, якщо вони з чоловіком втратять роботу, то не будуть спроможні оплатити оренду житла.
Читайте також: “Держава нам каже: ви не маєте права претендувати на житло в Україні!” — переселенка з Маріуполя про будні ВПО
“Сусіди повертаються додому, ми теж над цим міркуємо”
Все частіше Ганна з чоловіком розмірковують над тим, щоб повернутися у Краматорськ, під обстріли.
“Просто хочеться плюнути на все, розвернутись і повернутись додому. Там хоча б свій дах над головою якийсь є. Є рідні люди, які не залишать тебе в біді. Тарілка супу завжди буде в тебе і кусок хліба. А тут якось не знаю…” , — ділиться роздумами Ганна.
Жінка розповідає, що інша родина з Краматорська, яка жила поряд, вже повернулася додому. Інші сусіди-переселенці також розмірковують над цим:
“У нас на третьому поверсі дві жіночки літні, живуть. Одна зі Слов’янська, наша сусідка. Вона одинока жінка, ледве ходить з паличкою. Коли наш перший договір на проживання у гуртожитку закінчувався і нас закликали шукати собі житло, та жінка склала валізи їхати додому. Казала: я буду просити волонтерів, нехай мене завезуть додому, бо куди я піду на свою пенсію? Кому я потрібна? А нещодавно в її житло було влучання. Дякувати Богу, що вона не встигла повернутися…
Нікого не цікавлять наші проблеми. Наразі мені здається, що ми просто всім заважаємо”, — говорить Ганна.
Читайте також: Можуть знадобитися табори для переселенців: евакуаційник про виїзд мирних з Донеччини
