Чи бачили ви коли-небудь, як люди йдуть косити духмяні трави на світанку, аби освятити їх у церкві та принести до спільної трапези, як це робили ще в XVIII столітті? Шульгинська традиція святкування храмового свята на Трійцю є частиною нематеріальної культурної спадщини. Шульгинка — це село в Старобільському районі нині окупованої Луганщини. Розташоване між річками Айдар та її лівої притоки — річки Шульгинка. З березня 2022 року селище окуповане росіянами. Храмове свято громада втретє зустрічає далеко від дому.
Традиція збиратися разом та святкувати Зелені свята вижила навіть після того, як Луганську область окупували, частина жителів виїхали з Шульгинки, а Свято-Троїцьким храмом стали керувати російські священники. Цього року переселенці з Шульгинської громади показували свої традиції святкування у Національному музеї народної архітектури та побуту України.
Єва Позднякова, Реальна газета
Що таке Храмове свято
У селі Шульгинка храмове свято традиційно збігається із Зеленими Святами — Трійцею. Традиція сягає кінця XVIII століття: перші згадки про храмові урочистості датуються 1781 роком, коли було завершено будівництво церкви Святої Трійці (цей храм пізніше було зруйновано і замість нього побудували інший). З того часу щороку в Шульгинці влаштовують Храмове свято з усталеною послідовністю обрядів: підготовка напередодні, святкова літургія, спільна трапеза мешканців села, що зміцнювало громаду.
У селі склався звичай: на Трійцю, ще до сходу сонця, чоловіки йшли до річок Шульгинка та Айдар косити трави: чебрець, деревій, м’яту, верболіз, холодок, вагу, аїр, осокір, рогіз та інші. Зібраними травами прикрашали хати, садові хрести, ікони тощо. Цей ритуал нагадує давній обряд польової жертви — духовне освячення простору домівки та подвір’я.
Богослужіння зазвичай відбувалося у храмі Святої Трійці: там освячували зілля та принесені господинями святкові страви. Після завершення літургії віряни гуртувалися біля храму, де розпочиналась спільна трапеза. Центральне місце в ній займав обрядовий хліб — пиріжки з начинкою із сушених фруктів.
Протягом усього дня святкування тривало біля храму: після трапези молодь розважалася, граючи в ігри, співаючи пісень, улаштовуючи веселі гуляння.
Цього року свято в Пирогово було обміном традиціями. Народний фольклорний ансамбль “Громовиця” показав обряд “водіння тополі”, який був розповсюджений на Лівобережжі України. Суть ритуалу полягала у тому, що одну із сільських дівчат “перетворювали” на “тополю” — ховали обличчя за великим вінком, прикрашали зіллям і водили по хатах односельців. Вважалося честю вшанувати у себе вдома “тополю”, бо вона бажала щедрого врожаю та статків.
Коли “тополя” дісталася локації, де зібрані автентичні хати з Луганщини, шульгінці і “Громовиця” влаштували благодійний концерт на підтримку ЗСУ та пригощали всіх пиріжками.
Читайте також: Весела Гора: українське село на Луганщині з 260-річною історією крізь призму архівних документів
Двохсотрічна традиція обʼєднує
Спільні гуляння на Зелені свята — не унікальна традиція для Слобожанщини. Але село Шульгинка зуміло зберегти традицію. Тепер вона обʼєднує тих, хто залишив домівки через війну.
Очільниця Шульгинської сільської військової адміністрації Старобільського району Наталя Петренко каже, що надважливо не лише зберігати свої традиції, а й показувати їх іншим. Бо ніхто, крім самих жителів Луганщини не розкаже про історію та звичаї.
“Луганщина, напевно, це про людей. Ми говоримо про різну Луганщину: індустріальну чи слобожанську, але не об’єднану. Життя тут почалося саме із нашого Шульгинського повіту. Це історія нашого села — це 1607 рік. Найстаріше село на Луганщині — це Шульгинка. Це перше поселення. Це дике поле, це колосальна історія”, — каже очільниця адміністрації.
Спробою розповісти про шульгінські традиції стала презентація у музеї Народної архітектури. Попри сумніви організаторів, подивитися на Храмове свято прийшли не лише переселенці з Луганщини.
У Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові представлена хата із села Красна Попівка Кремінського району Луганської області. Саме біля неї розгорнулися народні гуляння на Трійцю. Усередині хати — типовий інтер’єр з характерною для Луганщини піччю, місцевим малюванням на стінах та долівці. У приміщенні завжди прохолодно навіть у сильну спеку. Серед експонатів — посуд місцевих гончарів, ткацький верстат та скриня з традиційним одягом. В тому числі, з вишиванками, які носили на Слобожанщині. Шульгинці заважували, що у музейній хаті — як вдома у бабусі.
“Коли ми задумали цю подію, я не знала навіть, як це робити. Але як у будь-якого органу самоврядування, в нас були чати та сайт громади. І ось “Шульгинське радіо” зробило свою справу. Тобто люди, які причетні до Шульгинки будь-яким боком хочуть єднатися. Нам є про що говорити, нам є про що згадувати. Тим більш, коли оце місце — Київ, музей Пирогово. Тут є локація кожної області, можна відчути себе вдома”, — розповідає Петренко.
Кілька разів під час святкування вона бажає односельцям-переселенцям зустрітися наступного року в Шульгинці біля їх Свято-Троїцького храму.
Читайте також: Синє — повітря, червоне — вогонь. Як виглядають вишиванки Луганщини
Чому шульгинцям вдалося?
Живучість традиції Храмового свята (або просто Храму, як його називають місцеві) пояснюється давніми традиціями спротиву і вольниці. Професор Олександр Набока з Луганського національного університету імені Тараса Шевченка каже, що Шульгинка стала першим населеним пунктом на Слобожанщині, де чинили опір Московії.
“Історично це село було першим селом проявом козацької волі. Ще до Мазепи в 1707 році тут підіймається антиросійське повстання на чолі з Кондратом Булавіним проти тодішнього царського уряду. Шульгинка опиняється першим епіцентром спротиву, за що потім сильно поплатилась”, — каже історик.
Тому показувати свою волелюбність — це історична традиція Шульгинки. Олександр Набока каже, відданість традиціям в селі пояснюється ще й тим, що село кілька разів знищувалася, а потім відбудовувалося. Цим історик пояснює і те, що у 2022 році село опиралося російським окупантам, а очільниця громади — Наталя Петренко — “голими руками намагалася зупинити російські танки”.
“З ХІХ сторіччя Шульгинка відрізнялася крайньою відданістю традиціям свята. Можливо, тому, що село відроджувалося два рази. Після повстання того ж Булавіна, воно було спалено. Суворе дотримання усіх звичаїв, які збереглися і сьогодні, попри те, що носії цих традицій розкидані по всій Україні і всьому світові“, — розповідає Набока.
Читайте також: Як розвиток промисловості став чинником русифікації Луганщини
…А луганчанам — ні
У Луганську святкування Трійці зводилося здебільшого до принесення в дім букетів квітів та церковних богослужінь. Розмахом та зверненням до народних традицій Зелені свята явно поступалися Різдву чи Великодню.
Олексій Набока каже, що південь та північ Луганщини – різні. Північні райони області більше тяжіли до збереження традицій, тоді як урбанізований південь традиції втрачав.
“Ми маємо два принципово різних регіони: один індустріальний, де під тиском урбанізації знищуються глибинні традиції. Шульгінка ж — це аграрна частина області. І тут традиції зберігалися в межах аграрного суспільства. Тобто нічого дивного в тому, що саме тут збереглося, а в Луганську — ні, немає, виходячи з логіки розвитку індустріальної, уніфікованої і безнаціональної цивілізації”, — каже історик.
Читайте також: Дві Луганщини. Як реінтегрувати різні частини однієї області
