В “Українському домі” проходить виставка робіт української художниці-монументалістки Алли Горської “Боривітер”. Серед понад 100 творів живопису, графіки, ескізів на виставці є фотографії її мозаїк зі сходу України — зараз ці території окуповані, а мозаїки знищені.
Реальна Газета розповідає, чому варто встигнути сходити на виставку “Алла Горська. Боривітер”. Останні п’ять днів експозиція в “Українському Домі” перетвориться на фестиваль “Борифест”. Він триватиме з 24 по 28 квітня. Окрім тематичних екскурсій заплановані камерна опера, фортепіанний концерт та публічні інтерв’ю з письменницею Оксаною Забужко та художницею Оленою Зарецькою, онукою Алли Горської. Це ще одна можливість побачити творчий доробок мисткині, чия доля трагічно пов’язана з Донбасом.
Алла Горська належала до мистецького покоління “шістдесятників”. Попри те, що зростала в успішній номенклатурній родині, у свідомому віці Алла Горська відкрила для себе українську ідентичність, вивчила українську мову, якою вела щоденник, очолила неформальний клуб “шістдесятників”, допомагала дисидентам, а згодом — побачила українське коріння степів та териконів Донбасу.
Маріуполь
На сході України Алла Горська опинилася у 1967 році разом з групою співавторів, серед яких були Галина Зубченко, Борис Плаксій, Григорій Пришедько, Василь Прахнін, Надія Світлична та її чоловік Віктор Зарецький. У Маріуполі вони працювали над двома мозаїками в майбутньому ресторані “Україна” — “Дерево життя” та “Боривітер”. “Дерево життя” було уособленням прадавнього символу Світового дерева, а “Боривітер” відповідав морському пейзажу у берегів Маріуполя.
Через активну громадську позицію Алли Горської радянська влада наказала знищити ці панно. Проте місцеві майстри не послухалися наказу, а спорудили перед мозаїками фальшиві стіни, сховавши шедеври на довгі десятиліття. Роботи Горської побачили світ лише у 2008 році. А у 2022-му почалося повномасштабне вторгнення. Маріуполь нищили з повітря, землі та води. “Боривітер” та “Дерево життя” були повністю зруйновані.
Донецьк
У нині окупованому Донецьку Алла Горська разом з колегами у 1965-1966 роках прикрашала експериментальну школу №5. Школа мала особливий підхід у навчанні. Протягом дня учні мали переходити з корпусу до корпусу будівлі. Кожен корпус мав своє призначення відповідно до галузі навчання. Горська виконала на фасаді школи велику мозаїку “Прометеї” та вісім панно меншим розміром — “Космос”, “Вода”, “Земля”, “Вогонь”, “Вітер” тощо.
Горська також виконала у Донецьку мозаїку “Жінка-птах” для ювелірного магазину “Рубін”. У 2012 році панно хотіли знищити, коли магазин перебудовували під ресторан McDonald’s. Панно вдалося врятувати завдяки розголосу небайдужих жителів міста.
Зараз мозаїки Алли Горської у Донецьку у занедбаному стані, потребують реставрації, але цілі.
Сорокине (Краснодон)
В окупованому Сорокиному (колишній Краснодон) на Луганщині зберігаються дві мозаїки Алли Горської. “Вугільна квітка” прикрашала фоє адміністративної будівлі тресту “Краснодонвугілля”. На ньому — яскраві кольори з писанок поєднані з геометрією териконів Донбасу.
Монументальна мозаїка “Прапор Перемоги” стала останньої для Горської. Панно і донині прикрашає музей “Молодої Гвардії” в окупованому Скорокиному. На мозаїці з традиційним для радянського мистецтва сюжетом Горська примудрилася не зобразити жодного радянського символу. Зараз музей у Сорокіному став одним з центрів російської пропаганди. На радянський міф про молодогвардійців нашаровують нові, зручні для окупантів сенси. Про авторство мозаїки “Прапор Перемоги” в окупації не згадують.
Під час роботи у Сорокикому художниця підписує лист-протест 139-ти — відкрите звернення митців, письменників, громадських діячів до тодішньої партійної верхівки з вимогою припинити незаконні політичні судові розправи. Через це роботи Алли Горської опинилися під загрозою знищення радянською цензурою. Щоб врятувати панно, художниця відмовилася від їх авторства.
З Донбасу Горська повернулася виключеною зі Спілки художників, без права проводити виставки, підписувати твори власним ім’ям, але не зломленою. КДБ постійно стежило за Аллою та її чоловіком, але художниця у листах до друзів лише глузувала з кадебістів.
28 листопада 1970 року Алла Горська поїхала у Васильків до свого свекра Івана Зарецького. Через кілька днів її знайшли мертвою у підвалі будинку. А невдовзі знайшли й самого свекра — мертвим недалеко від залізничної станції у Фастові. Слідчі переконували: сталося побутове вбивство. Друзі Горської розуміли: і Аллу, і Івана Зарецького вбили люди з КДБ. Похорон художниці перетворився на стихійний мітинг, а всіх, хто виголошував там промови, заарештували.
Монументальне мистецтво виявилося особливо беззахисним перед війною. Його не можна вивезти та сховати. Мозаїки стають жертвами російської окупаційної війни, як і люди. Тому зараз частина робіт Горської доступні лише у вигляді фотографій. Деякі з них так і залишаться лише світлинами чи спогадами.
