Коногонка

Я не "з Луганщини". Я і є Луганщина. Тривожна, втомлена та вперта. Не область, не регіон й не зведення в новинах. Я — двічі евакуйована пам’ять про "Блінок", де ніколи не було вільних столів. Я — заклеєне скотчем вікно маршрутки №155, що везла на пари наче у GTA. Я — журналістка з того Луганська, який залишився тільки у спогадах. Я його свідок. Його донька. Його продовження попри відстань і вирвану реальність. Ці рядки були написані рівно рік тому, на день народження Луганщини. Тоді вони в

Вже за кілька десятиліть на місці піщаного пустиря з’явилися багатоповерхівки й широкі дороги, містом поїхали тролейбуси, відкрилися кінотеатри, розрослися парки та виникли рукотворні озера. Саме розташування, яке було зручним для хімічної промисловості, стало поштовхом до розбудови великих виробництв. За 92 роки тут виросло щонайменше три покоління сіверськодончан. Авторка цього тексту прожила у Сіверськодонецьку п’ять щасливих років після окупації Луганська. І досі вдячна місту за людей, які

Луганський фотограф Олександр Волчанський передав свій фотоархів до Луганського обласного краєзнавчого музею. Йдеться про приблизно 7 тисяч знімків, які фіксують події луганського Євромайдану у 2014 році. Про це повідомляє Реальна Газета. Про намір передати архів він публічно заявив під час події "Музей у валізі", яку організував Луганський краєзнавчий музей. Олександр розповів, що архів розміщений на різних носіях і в хмарних сховищах, але має бути зосереджений у музейних інституціях України

Луганськ був містом фонтанів — їх тут налічувалося майже 30. Навесні вони оживали разом з природою. В Міжнародний день музеїв ми б хотіли організувати екскурсію між фонтанами, але це неможливо: місто окуповане, а більшість з фонтанів перестала існувати. Тому Реальна Газета скористується всіма перевагами цифрової платформи та проведе віртуальну екскурсію фонтанами Луганська — тими, що залишилися зараз, і тими, які можна побачити лише на старих листівках. Фонтан біля Будинку техніки: той, що вис

Маріуполь завжди славився людьми, які вміли берегти пам’ять про рідне місто не лише у книжках чи музейних залах, а й у власному серці. Саме таким хранителем історії став В’ячеслав Долженко – маріуполець, колекціонер, ентузіаст і людина, яка власноруч створила один із найнеординарніших музеїв міста. Змолоду любив старовинні речі Ще до повномасштабної війни музей В’ячеслава був добре відомий серед маріупольців. У рік, коли Маріуполь отримав статус Великої культурної столиці, про незвичайний муз

Окрошка зі смаженою картоплею або з копченою рибою — здивувалися? Отож, і ми, коли збирали рецепти з Луганщини. Але саме так готували в деяких родинах — і це ще далеко не найнезвичайніші варіації страви! Авторка цього тексту — луганчанка, двічі переселенка. Тому коли отримала тему для статті, вона не пішла в кулінарні книжки, а запитала своїх – земляків і землячок із Луганщини: як у вас вдома готували? На чому? З чим? Що обов'язково, а без чого — не те? Відгукнулись близько трьохсот людей. Чит

Композитор Богдан Сінченко може самостійно пройти повний цикл створення музики: від ідеї до мастерингу. Його твори виконують камерні ансамблі, хори, симфонічні оркестри. Навіть на фронті він знаходив час для нот. Та ворожі дрони знищили їх. Нині музикант працює в Харкові та переконаний: українцям нині потрібні всі музичні жанри, вся палітра музики. “Марш лісових гномів” “Свій перший твір я назвав “Марш лісових гномів”. Яка там була музика? Не пам’ятаю, ноти не збереглись. Але характер твору

Збірка "Абрикоси Донбасу" української поетеси Любові Якимчук включена до короткого списку Annual Latvian Literature Award (LALIGABA) у категорії найкращого перекладу латиською мовою. Рішення оприлюднене на сайті премії, пише "Суспільне. Культура". До тієї ж номінації потрапила поетична книжка Остапа Сливинського "Зимовий король". Обидві роботи видані латвійським видавництвом Orbīta. Переклад "Абрикосів Донбасу" латиською виконували Мара Полякова, Маріс Салейс та Інгмара Балоде. Загалом у спи

Донбас, за результатами соціологічних досліджень, — найменш релігійний і найбільш атеїстичний серед регіонів України. Але Великдень святкували навіть люди, життя яких було стовідсотково світським. Вони навіть дотримувалися певних традицій, пов’язаних з цим святом. Ми розпитали людей, які до 2014 або до 2022 роки жили на Донбасі про, скажемо так, великодній феномен, коли релігійне свято стало народним. Працювати у Великдень не прийнято Тетяна Іванівна, мешканка Лисичанську, яка виїхала звідти

Шахтарі, доярки, робітники, індустріальні пейзажі, терикони та степ — такою була тематика картин луганських живописців при СРСР. “Справжнім” художником у Луганську вважався лише член спілки художників, а альтернативне мистецтво тут не було в пошані.  Втім, до 2014 року у місті проходили цікаві виставки та сміливі перформанси, а також з'являлися митці з новими нестандартними ідеями та підходами. Розвиток луганського мистецтва зупинила розв'язана Росією війна. Тепер місцеві художники малюю

Почути голос бабусі з Камброду: як луганчанка Карина шукає автентичну музику регіону Карина Антоненко завжди любила виступати та мала що сказати аудиторії. У Луганську вчилась художнього слова, далі в Харкові освоїла саксофон та професію ведучої заходів. Нині у Польщі вчить дітей українських пісень, щоб ті знали, хто вони. І як діаманти вишукує записи народних пісень рідного регіону, аби потім показати цю музику світу. Ольга Бродська, спеціально для Реальної газети Луганські пісні “У 2022 я

Луганського модельєра родом з Луганська та засновника Театру провокаційної моди "Орхідея" Михайла Коптєва мобілізували до ЗСУ. Про це кутюрʼє написав у себе в Instagram. За словами Коптєва, він пізно ввечері не зміг викликати таксі та пішки йшов додому. Його зупинив патруль ТЦК та поліцейські. "Насильства ніякого, адвоката викликати не хотів, допомагати не треба. Тепер Я допоможу коханій Україні. Путіну пиздець", — написав він. Модельєр не уточнив де саме знаходиться і де