Місце свободи, яке перетворили на в'язницю: 12 років після захоплення донецької «Ізоляції»

У Києві  відзначили 12 річницю захоплення росіянами донецького артпростору “Ізоляція”, в якому потім влаштували катівню.

У просторі PEN Ukraine зібралися люди, які пам'ятають цей феномен: відкриття культурного центру на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів у Донецьку та подальше його перетворення на в'язницю.

— Ізоляція” перебуває у вимушеній ізоляції”, — зазначила виконавча директорка фонду “Ізоляція” Оксана Саржевська-Кравченко.

За її словами, команда “Ізоляції” працює 16 років, але лише 4 роки з них безпосередньо у Донецьку. З 2014 року команда перебуває у Києві. У 2020 році вирішили повернутися на Донеччину, у Соледар, пропрацювали там 2 роки, поки не розпочалося повномасштабне вторгнення.

На зустрічі презентували відеороботу Зої Лактіонової «Сад Імен», створену спеціально до Дня “Ізоляції”. У фільмі природа Донеччини поєднується з образами з мирного життя.

Читайте також

″Замість артпростору — каземати”: як образотворче мистецтво в Луганську деградувало до рівня портретів ”героїв СВО”

Після показу обговорювали те, чим стала “Ізоляція” після захоплення.

Адвокат Володимир Єфименко розповів про результати закритого судового процесу над колаборантом Романом Лягіним, одним з організаторів захоплення “Ізоляції”. Лягіна засудили на 15 років позбавлення волі. Також до обвинувачення додали ще й статтю 438 ККУ — воєнні злочини. Колаборанта засудили й за статтею “державна зрада”, оскільки довели, що він був одним з організаторів незаконного “референдуму” у 2014 році у Донецьку.

— Це перший такий вирок, яким надана юридична оцінка всім тим подіям, пов'язаним з утворенням так званої “ДНР”. Роман Лягін — не проста постать. Він був головою так званої “Центральної виборчої комісії” “ДНР” і крім проведення референдуму відповідав за проведення так званих виборів першого “президента” “ДНР” Захарченка, —  каже Володимир Єфименко.

Володимир Гришко, старший юридичний радник в організації Truth Hounds, представив звіт, в якому досліджується створення та функціонування незаконного місця утримання «Ізоляція». У звіті виокремлено чотири види злочинів, які мають підтвердження доказами: незаконне позбавлення волі, насильницькі зникнення, катування та сексуалізоване насильство. Дослідження, яке базується на показах 30 свідків, демонструє, що ці злочини відбувалися за повторюваними моделями, систематично та тривали понад десять років.

— Можливо, “Ізоляція” досі функціонує, як закрита в'язниця. В 2025 році теж були певні знімки,які демонстрували активність навколо, —  говорить Володимир Гришко.

До того ж, окупанти знищували і культурні цінності, експонати “Ізоляції”.

—  Часто проводять паралель з таким терміном, як дегенеративне мистецтво, яке використовувалося нацистською Німеччиною. Коли йшлося не просто про знищення мистецтва, а про певну ідеологічну складову. Ідеологія того, що все чуже, різноманітне, те, що виходить за межі і не характерне для Росії — має бути знищене,- додає Володимир Гришко.

Читайте також

Як зрозуміти життя в окупації за допомогою книг та фільмів: що кажуть митці

Він також розповів про щемливий епізод:

—  З перших днів росіяни почали знищувати мистецькі об'єкти. Зокрема, я б згадав скульптури з мила Марії Куліковської. Вони використовувалися як мішені для стрільби. У 2019 році знімався фільм “Забуті” про життя на окупованих територіях. І про те, що люди там залишаються не з власної волі, що в них є українські сентименти, але вони — заручники долі. Там є один епізод, де пані Марія сама вистрілювала в свої скульптури, нагадуючи про те, що відбулося на “Ізоляції”.

У 2019 скульптури Куліковської були розстріляні під час перформансу, який художниця здійснила спеціально для україно-швейцарського драматичного фільму Дар'ї Онищенко «Забуті»

Втім, у спогадах донеччан “Ізоляція” — це не катівня, а саме культурний простір, де вони вперше побачили цікаві та незабутні речі.

Наприклад, поетеса Анна Грувер згадала, як вперше 15-річною дівчинкою читала свої вірші саме в “Ізоляції”.

Тетяна Філевська працювала в “Ізоляції” в 2011 році, зараз живе у Києві.

Вона поділилася своїми спогадами про свій останній приїзд в “Ізоляцію”, взимку 2013 року:

—  Це було пізно увечері, коли всі роз'їжджалися. Був різдвяний ярмарок, чудовий настрій і купа людей. Тоді познайомилася, до речі, з Романом Лягіним, який приходив зі своїм сином і собачкою розважатися в “Ізоляцію”. Потім ми з колишнім чоловіком дуже довго стояли у черзі на таксі,тому що з “Ізоляції” треба було далеко їхати додому. І в черзі до нас приєдналася пара, яка попросилася поїхати разом. Ми їхали у нічному таксі по Донецьку, і ця дівчина казала: “Я побачила стільки красивих прикрас, хотілося все це забрати з собою. Але я розумію, що крім “Ізоляції”, у мене немає простору в місті, де я можу це вдягнути. Це єдине місце, де я можу вдихнути повітря свободи”.

Ностальгічний вечір закінчився поезією. Свої вірші — про рідну землю і дім читали поетеси Любов Якимчук та Анна Грувер.

— Продовжуючи писати і говорити про окуповані території, ми їх залишаємо з нами. Ми маємо боротися за людей, які в окупації, і не забувати про них, —  сказала Любов Якимчук.