Після деокупації Донецької та Луганської областей система освіти у цих регіонах буде кардинально іншою. Власне, зміниться вона в усій країні, але територіям, які зараз тимчасово окуповані Росією, приділятиметься особлива увага.
Починаючи з 2027 року, в Україні буде запроваджено навчання за двома спрямуваннями: академічним, яке передбачає поглиблене вивчення обраних предметів та орієнтацію на продовження навчання у закладах вищої освіти; і професійним, яке передбачає навчання, результатом якого є здобуття професії.
Тобто, у закладах середньої освіти вже не буде старших класів, а замість них з’являться академічні ліцеї, де навчатимуться школярі, які досягли найбільших успіхів у вивченні певних предметів. Усі інші навчатимуться у закладах професійної освіти.
Сергій Іващенко, спеціально для Реальної газети
Повітряна тривога і плани до 2033 року
Про ці зміни, особливо – про те, як вони відбуватимуться на Донбасі, йшлося під час проведених у місті Дніпро громадських обговорень «Реформа середньої освіти: Донецька та Луганська області». Проводився захід в рамках Швейцарсько-українського проєкту DECIDE «Децентралізація для розвитку демократичної освіти» на запит Міністерства освіти і науки України.
Обговорення почалися із запізненням, бо як тільки захід стартував, пролунала повітряна тривога, і учасникам запропонували пройти в укриття. Ось таким символічним став початок обговорення реформи, яку передбачається реалізувати у період з 2023 по 2033 рік. Тобто, нагадала про себе наша сувора реальність, в умовах якої планування може бути дуже невдячною справою.
Майже кожен учасник обговорень під час свого виступу вважав за потрібне зазначити, що впровадження освітньої реформи – запорука хорошого майбутнього України, і думка про те, що зараз, під час війни з Росією, обговорювати і впроваджувати реформу не на часі, – хибна.
Здавалося, ніби оратори дуже боялися, що сказане ними може бути сприйняте як щось дуже недоречне зараз: мовляв, йде війна, а ми зараз обговорюємо, якою система освіти буде у 2033 році.
Тому спікери зазначали, що реформа старшої школи піде повним ходом, коли, як вони вважають, війна вже закінчиться, Росія буде переможена, а усі окуповані території, зокрема – на Донеччині і Луганщині, визволені.
Як розповів під час обговорень заступник міністра освіти і науки України Дмитро Завгородній, у межах реформи передбачається створення відокремлених від початкових шкіл та гімназій академічних ліцеїв з великою кількістю учнів: не менше 300 у кожному з них. Саме такі заклади освіти зможуть забезпечити вибір профілів і предметів.
“В академічних ліцеях, – каже Завгородній, – учні навчатимуться 3 роки (10-12 класи). Саме 10 клас має стати профільно-адаптаційним. Упродовж цього навчального року учні зможуть надолужити можливі освітні втрати й остаточно визначитися з профілем навчання. У 10 класі буде найбільше уроків з обов’язкових предметів, що дасть змогу, можливо, заново поглянути на ті дисципліни, які не подобалися раніше, з новими вчителями тощо. За потреби впродовж цього року можна буде змінити профіль навчання”.
За словами заступника міністра, академічний ліцей даватиме учням більше можливостей для вибору предметів у межах профілю для поглибленого вивчення, а також предметів поза профілем. Наприклад, учень математичного профілю зможе обирати ще й курси природничих наук, мистецтва, літератури тощо.
“Обов’язкові предмети, – зазначив Дмитро Завгородній, – тобто, інтегровані курси для вивчення будуть в усіх закладах освіти як академічного, так і професійного спрямування. Це те, що пов’язано з вивченням української мови, літератури, історії України, англійської мови, математики”.
Якщо спробувати усе це гранично спростити, то можна сказати, що реформа старшої школи у рамках програми Нова українська школа (НУШ) зводиться до розділення шкільної освіти на її завершальному етапі на академічну та прикладну. Про важливість останньої, особливо – після війни і деокупації, говорив практично кожен із спікерів.
“У європейських країнах більшість випускників обирають професійне навчання, – зазначила Валентина Полторак, менеджерка проєкту DECIDE, заступниця голови ГО DOCCU (проєкт в рамках Швейцарської стратегії співробітництва для України). – Наприклад, у Австрії і Швейцарії професійне навчання обирають 70-75 % школярів”.
Вона у своєму виступі розповідала про високу якість навчання і хороші умови у європейських закладах професійної освіти, про наявність в них сучасного обладнання, про пріоритет практичної підготовки до роботи за тією чи іншою спеціальністю.
Але чомусь учасники громадських обговорень майже не згадували нашу систему професійної освіти, яка – не просто застаріла, а допотопна; яка не може похвалитися сучасним обладнанням у навчальних закладах, великою кількістю висококваліфікованих викладачів і тим більш – хорошими умовами для учнів.
Тому лишилося відкритим питання щодо української системи професійної освіти – максимально недосконалої і не відповідної вимогам часу.
Як дуже суперечлива сприймається й висловлена під час обговорень теза про велику потребу у робочих кадрах на Донбасі, яку ми нібито спостерігатимемо після деокупації загарбаних росіянами територій. Невже хтось вірить, що росіяни залишать ще працюючі шахти (до речі, таких там вже дуже мало) не затопленими, заводи – не розграбованими, сільгоспугіддя – не замінованими?
Деокуповану восени 2022 року правобережну частину Херсонщини росіяни залишили у вкрай поганому стані навіть при тому, що з деяких населених пунктів були змушені тікати дуже швидко. Наприклад, деякі населені пункти у Бериславському районі області і досі лишаються безлюдними, бо вони ще не розміновані, настільки багато «подарунків» залишили окупанти.
Та й на обговореннях були наведені факти, виходячи з яких можна зробити попередній висновок про те, якою окупанти залишать українську територію. Так, в Луганській області внаслідок бойових дій зруйновані або сильно пошкоджені 111 закладів середньої освіти.
Якщо після визволення окупованих територій і буде потреба у робочих руках, то – для відбудови і відновлення територій, перетворених на випалену пустелю або у кращому випадку – у стан, близький до цього. На жаль, враховуючи теперішню ситуацію, більш реалістичною виглядає саме така перспектива.
Читайте також: Майбутнє Донбасу: чи стане регіон економічною пустелею
Реалії Луганщини і Донеччини
Донецька область окупована Росією на 57%, Луганська – майже повністю – на 98%. Тому й ситуація у цих регіонах в сфері освіти – різна.
Як сказав у своєму виступі голова Луганської обласної адміністрації Артем Лисогор, з 83 навчальних закладів області, які релокувалися на неокуповані українські території, лише один працює офлайн – обласний військовий ліцей.
У Донецькій області, за словами директорки регіонального Департаменту освіти і науки Тетяни Седашевої, очно працюють два освітні заклади (вони переміщені до більш безпечних територій), вісім закладів – у комбінованому форматі, який передбачає очне і дистанційне навчання. Загалом на Донеччині – 234 освітні заклади.
Виступала на обговореннях і колежанка Седашевої з Луганської ОДА – в. о. директора Департаменту освіти і науки Тетяна Поскрякова. Якщо остання говорила переважно про те, як реформа змінить структуру навчальних закладів регіону, навіть розповіла, як ця структура приблизно виглядатиме, то Седашева значну частину виступу присвятила ризикам і проблемам, які виникатимуть у процесі реформування.
“Ризики, які впливають на якість надання освітніх послуг, – зазначає Тетяна Седашева, – це – втрата матеріально-технічної бази закладів освіти, відключення електрики та відсутність стійкого інтернету; загроза втрати досвідчених висококваліфікованих педагогічних кадрів. Варто враховувати й підвищення соціальної вразливості всіх учасників освітнього процесу внаслідок вимушеного переміщення, зміни умов проживання, втрати близьких, друзів, житла, недостатність живого спілкування тощо”.
Щодо згаданих Тетяною Седашевою проблем, то вони – дуже серйозні. Це – ось такі проблеми.
Існує нагальна необхідність правового врегулювання оптимізації мережі закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти, будівлі яких знаходяться на тимчасово окупованих територіях, у зоні активних бойових дій, мають значні пошкодження або вщент зруйновані. Не розроблений механізм інвентаризації майна закладів, яке перебуває на тимчасово окупованій території та в зоні активних бойових дій. Є потреба в унормуванні поняття «релокований/переміщений» заклад освіти, який здійснює освітню діяльність на території іншої громади без зміни юридичної адреси. Це дозволить таким закладам залишалися в мережі області, громади. У чиновників від освіти відсутнє бачення забезпечення права на здобуття профільної освіти учнями, які, перебуваючи за кордоном, вивчають предмети лише за українознавчим компонентом. На думку Тетяни Седашевої, можливість доповнення профільних предметів до освітнього плану українознавчого компонента сприяла б вступу учнів до закладів вищої освіти України.
Є й проблема, яка не була озвучена під час обговорень, попри те, що ця проблема, мабуть, найважливіша.
У разі деокупації усієї території Донецької та Луганської областей, особливо – територій, окупованих з 2014 року, доведеться вирішувати величезну кількість надскладних питань, і реформування освіти у цьому переліку – далеко не пріоритет. Якщо казати про освіту, то після визволення територій, окупованих з 2014 року, Україна там отримає, скоріше за все, не тільки зруйновані школи, а й повну відсутність на визволених територіях педагогічних кадрів, бо вчителі втечуть, боячись звинувачень у колаборантстві або навіть у держзраді.
Також важко сказати, чи буде кого навчати на деокупованих у майбутньому територіях, бо невідомо, чи не перетворяться вони внаслідок боїв на «місячний ландшафт».
Проблеми виникнуть і на територіях, окупованих у 2022 році. Наприклад, як було сказано на обговореннях, колективи дев’яти маріупольських навчальних закладів у повному складі залишилися на окупованій території.
Власне, на деокупованих територіях, мабуть, доведеться оновлювати педколективи навчальних закладів майже стовідсотково, бо навряд чи можна допускати до українського освітнього процесу вчителів, які працювали у підконтрольних окупантам школах, навіть якщо хтось з них не втече.
Й у цій ситуації Донецька область, яка окупована не повністю, перебуває у кращому становищі порівняно з практично повністю окупованою Луганщиною. Якщо припустити, що статус кво щодо окупованих територій суттєво не зміниться до закінчення війни, то на Донбасі саме Донеччина буде регіоном-флагманом у впровадженні реформи старшої школи.
Втім, після деокупації і повернення під контроль України усього Донбасу доведеться, скоріше за все, не реформувати там систему освіти, а відновлювати її, створювати практично з нуля.
Читайте також: “Піонери”, “сєнтябрята” та “Юнармія”: як працює російська пропаганда у школах окупованої Луганщини
Для чого потрібна реформа
Менеджерка проєкту DECIDE Валентина Полторак у своєму виступі зазначила, що українська система освіти, особливо – у старшій школі, і досі багато у чому наслідує радянську систему, і такі системи існують тільки у ще двох країнах – Росії та Білорусі.
“Працювати за цією системою і далі ми не можемо з багатьох причин, у тому числі – і тому, що вона неефективна, не відповідає вимогам часу, – каже Полторак.
Заступник міністра освіти і науки України Дмитро Завгородній сказав, що давно назріла потреба змінити систему освіти насамперед у старшій школі, бо учнів переобтяжують великою кількістю предметів, знання яких не знадобиться у майбутньому переважній більшості випускників.
“Одна з цілей реформи, – сказав Завгородній, – переорієнтувати освітній процес таким чином, що учні старшої ланки поглиблено вивчали предмети, необхідні для їх майбутніх професій, а вивчення інших предметів було б отриманням корисних знань, необхідних у повсякденному житті. Наприклад, математику можна вивчати у поєднанні з основами економічних знань, біологію і хімію – у поєднання з дисциплінами, пов’язаними із здоров’ям”.
Саме за такою системою навчають школярів, наприклад, у Європі. Українці, які живуть у Німеччині та Швеції казали, що їхні діти на заняттях з математики отримують завдання розрахувати витрати родини таким чином, щоб вистачало грошей на поточні витрати, оплату іпотеки та інших кредитів.
Завгородній також висловив занепокоєння щодо можливого обрання великою кількістю майбутніх учнів академічних ліцеїв спеціалізацій гуманітарного профілю.
“Може дійти навіть до того, що доведеться запрошувати на наші підприємства іноземних спеціалістів, тих же інженерів”, – малював заступник міністра невтішну для України перспективу.
Власне, звідки взятися престижності інженерних професій, які і в СРСР були одними з непрестижних через насамперед дуже низьку оплату праці, і зараз ситуація, у цілому, не змінилася на краще.
Говорячи під час обговорень про потрібність реформи, спікери наводили результати дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у квітні-травні 2024 року на замовлення Швейцарсько-українського проєкту DECIDE. Згідно з цими результатами, 85% старшокласників підтримують реформу; серед батьків учнів 10–11 класів реформу підтримують 85%, серед батьків учнів 5–6 класів — 78%; 91% старшокласників і 83% студентів закладів професійної (професійно-технічної) і фахової передвищої освіти хотіли б обирати частину предметів для вивчення; учні (72%) і студенти (71%) готові навчатися в іншій громаді, якщо там буде створено ліпші умови для навчання. Як стверджують соціологи, у дослідженнях взяли участь понад 80 тисяч респондентів: учні, батьки, освітяни та представники місцевої влади з усіх регіонів.
Втім, батьки школярів та вчителі, з якими спілкувався кореспондент «Реальної газети», казали, що навряд чи підтримали б впровадження освітньої реформи саме зараз.
“Реформа лишає відкритими багато дуже серйозних питань, – каже одна з вчительок, яка погодилася поспілкуватися на умовах анонімності. – Зараз ми маємо лише якісь теоретизування без жодних напрацювань, які можна було б застосувати на практиці. Зокрема, не дуже зрозуміло, як виглядатиме шкільна освіта в оновленому форматі, як вона фінансуватиметься, якими будуть критерії успішності навчального закладу. Також у мене є побоювання, що в академічні ліцеї «перетягнуть» найкращих вчителів, що негативне вплине на рівень викладання у загальноосвітніх школах”.
Вчителька зазначила, що українська освітня система потребує реформування, але у нашій країні вже проводилося стільки реформ заради реформ, що й у цьому випадку є побоювання такого ж сценарію.
Під час обговорень йшлося й про нові моделі фінансування української системи освіти. Зокрема, ті ж академічні ліцеї фінансуватимуться, як передбачається, з бюджетів різного рівня: з державного, з обласних, з бюджетів громад і населених пунктів. Щоправда, лишається відкритим, з яких джерел фінансуватиметься реформа старшої школи. Лише було сказано, що Світовий банк виділить на це 400 млн доларів. Але процес реформування потребуватиме значно більших коштів, які країна у стані війни навряд чи має.
Читайте також: Звільнення, автономія під егідою ООН чи повна інтеграція до РФ: яке майбутнє чекає на окуповані території
