Чи варто звільняти Донбас у військовий спосіб ціною життів українських військових — питання відкрите вже понад 10 років. Альтернатива цьому — повна інтеграція у Росію та поява цілого покоління людей, які не знають, що таке жити в незалежній та вільній Україні. Аж зараз додався третій варіант майбутнього регіону. Коли варто зупинитися і що думають про долю Луганщини і Донеччини експерти — читайте у матеріалі “Реальної Газети”.
Окуповані території, як предмет торгів
Можливість проведення переговорів між Україною та Росією за майже три роки повномасштабної війни залишається однією з головних тем у світових ЗМІ. Однак, переговорний процес ускладнений серйозними розбіжностями між РФ та Україною, зокрема в питанні територіальних поступок. Йдеться про окупований Кримський півострів, частини Донецької та Луганської областей, захоплені Росією у 2014-му році та під час повномасштабного вторгнення, та про території Запорізької та Херсонської областей.
Після проведеного там псевдо референдуму Кремль оголосив ці території своїми. А щоб включити так звані “нові регіони” до складу РФ, було навіть змінене внутрішнє законодавство.
Очевидно, що такі претензії Москви є недійсними згідно з українським і міжнародним правом. Офіційний Київ не визнає результатів так званого референдуму, при якому волевиявлення фактично проводилося під дулом автоматів. Для України анексія Криму та окупація південно-східних областей є порушенням суверенітету. А поступитися цими територіями Росії, означає відмову від міжнародно визнаних кордонів і згоду на порушення головних принципів незалежної держави.
Саме кардинальні розбіжності щодо території та завели переговорний процес України та Росії у глухий кут.
Останній раз за стіл переговорів представники Києва і Москви сідали у березні 2022 року у Туреччині. Тоді українською та російською сторонами були підписані так звані “Стамбульські угоди”. В проєкті договору багато уваги приділялося питанню окупованих територій.
В цьому році американське видання New York Times опублікувало документи, які стосуються цих домовленостей. В них йдеться, що на обговорення виносилося те, що Росія має повернути захоплені території Запорізької та Херсонської областей. Статус Криму має бути визначений протягом 10-15 років на референдумі. При цьому Україна розрахувала повернути півострів дипломатичним шляхом.
“Коли були переговори у Стамбулі Україна запропонувала відмову від НАТО в обмін на те, що Росія виводить свої війська на кордони до 24 лютого 2022 року. Це стосувалося і Запорізької, і Херсонської областей, і частині Харківської області та Донбасу. Однак РФ на це не погодилась вона частково відвела війська тільки з півночі: з Київської, Сумської та Чернігівської областей, однак повністю з півдня війська не вивела”, — каже Володимир Фесенко, голова Центру прикладних політичних досліджень “Пента”.
Читайте також: “План перемоги” чи “НАТО в обмін на території”: який сценарій реалістичніший?
Крім того, не було довіри до країни-окупанта. У минулому в Україні вже був великий досвід спроб домовитися з Росією. Мінські угоди показали недоговороспроможність Москви.
У 2015 році Кремль проводив перемовини з Києвом про мир, а тим часом російські війська та їхні довірені особи вели повномасштабний наступ на стратегічно важливе українське місто Дебальцеве.
“У Стамбулі Україні пропонували підписати акт капітуляції, при чому без будь-яких гарантій, що Росія в майбутньому знову не почне бойові дії. Якби це було підписано у 2023 або 2024 році, Росія б повністю без бою окупувала всю Україну. Так звані стамбульські домовленості ніяких обмежень на Росію не накладали зовсім. Крім того, там не було жодних гарантій територіальної цілісності України. Це була пропозиція Будапештського меморандуму у квадраті, це був ще безглуздіший документ, ніж той, коли ми відмовилися від ядерної зброї”, — говорить Ігор Рейтерович, політолог і політичний консультант.
Через рік після повномасштабного вторгнення Україна і Росія по неофіційних каналах відновили контакти. Про це ЗМІ на правах анонімності розповідали чиновники. І умови Кремля стосовно окупованих територій знову змінилися.
У 2023-му Путін не виносив належність Криму і Донбасу на обговорення. Але ось у жителів окупованої частини Херсонської та Запорізької областей буцімто був шанс на самовизначення через референдум через 15 років. Однак це дуже спірний момент. Адже питання про зміну статусу території виноситься на загальнонаціональний референдум. Жителі окупованих територій не мають права ухвалювати такі рішення. Це грубе порушення Конституції України, і в Росії про це теж знають. Тому, вносячи пункт про “референдум через 15 років”, Москва вже заздалегідь подбала про його підсумки. Для цього в окупації був запущений процес заміщення населення. Замість українців в окупованих містах розселяють ідейних росіян, які в майбутньому, якщо не станеться деокупації, звичайно, і забезпечать Кремлю своїми голосами потрібний результат.
Ярослав Божко, глава Центру політичних досліджень “Доктрина” вважає, що результати такого референдуму напряму залежить від того, хто контролює територію.
“Ці території росіяни вже контролюють, вони введені у правове поле РФ, хоча з точки зору міжнародного права, це — абсолютно незаконно. Однак Росія вважає їх своїми. Навіщо їм підсилювати це питання якимось референдумом? Якщо хтось зможе добитися ситуації, коли з Криму, Донбасу, Мелітополю виведуть російські війська, а туди заведуть миротворців, і під незалежною юрисдикцією буде проведений референдум, то Росія навряд чи на це погодиться”, — говорить Божко.
Не так давно Путін публічно заявив, що чотири окуповані області України наразі вже буцімто “не предмет торгу” і залишаються “суб’єктами Російської Федерації”. Але і тут є нюанс.
“Путін зараз претендує на частину Херсонської та Запорізької областей, які він не контролює, зокрема на Херсон. Україна, звісно, нічого віддавати не буде. Тому я вважаю, що питання про статус окупованих територій це — повний тупик. Компроміс тут неможливий. Можна придумати варіанти, але вони не будуть прийматися ані Україною, ані Росією”, — зазначає Володимир Фесенко.
Сценарії майбутнього окупованих територій
Сьогодні найважливіше, але і найскладніше питання, — це яке майбутнє чекає окуповані території. Такі звані “Стамбульські угоди” акцентують на перехідному статусі окупованих територій з подальшою перспективою референдуму, а ось інші сценарії розвитку залежать від результатів військових дій.
Варіант, який найбільше б влаштував Київ – це повна реінтеграція території. Цього можна добитися або військовим шляхом, відігнавши окупанта до кордонів 1991 року і примусивши його капітулювати, або дочекатися, коли в Росії почнеться чергова смута.
“Такий варіант можливий, якщо Україна створить у Росії обстановку хаосу, коли Росія змушена буде тікати з захоплених територій. Це фактично сценарій Першої світової, коли Німецька імперія була змушена тікати з Франції, зокрема через те, що були створені такі передумови”, — говорить Тарас Загородній, керуючий партнер “Національної антикризової групи”.
Західні аналітики також розглядають варіант створення на окупованих територіях автономії за участі міжнародних миротворчих місій. Для цього країни повинні вивести війська з цих територій і створити там демілітаризовану зону.
Певний період керувати українськими областями, які наразі окуповані Росією, могла б адміністрація, уповноважена Радою безпеки ООН. В Україні цей варіант розвитку події вважають найбільш реалістичним. Утім, тут також є чимало питань.
“Що значить міжнародний? Під ООН? З Гутеррешем (Антоніу Гутерреш — генеральний секретар ООН — РГ), який їздить до росіян на уклін? Що значить “підконтрольна”? Хто буде фінансувати поліцію, армію, хто буде пенсії платити? Конкретна держава повинна брати на себе певну відповідальність”, — зазначає Тарас Загородній.
Наступний сценарій розвитку подій — найнегативніший — це повна інтеграція окупованих українських територій у склад Російської Федерації. У такому випадку Москва буде максимально заміщати в окупації населення, таким чином легітимізуючи свою присутність там і роблячи неможливим повернення цих територій під контроль України.
“Росіяни зацікавлені, щоб було значно менше корінних мешканців-українців і щоб було як можна більше завезених гастарбайтерів, так званих різних народностей РФ. Можу сказати, що скоро в Маріуполі кількість завезених гастарбайтерів буде дорівнювати кількості маріупольців, що залишилися. Уявіть собі, було півмільйонне місто, і залишилося 100 тисяч місцевого населення, і вже 80 тис., або навіть більше — це приїжджі”, — розповідає Дмитро Забавін, депутат Маріупольської міської ради.
Також окупанти продовжують змінювати освітні та соціальні програми на російські аналоги, які залежать від субсидій та економіки РФ. Така несамостійність регіону дозволить Кремлю створити на цих землях буферну зону між Україною та Росією та використовувати ці регіони в майбутньому як важіль тиску на Київ.
Читайте також: “Движение Первых”: Як на ТОТ українську молодь учать бути русскімі
“Коли ми говоримо про подальший розвиток окупованих територій, то враховуємо, що території — дуже різні. На Донбасі більша частина населення фактично відірвана від України з 2014 року. Друга проблема — це зруйновані території, якщо буде замороження війни, то це буде прифронтова зона, вона буде мілітаризована і там навряд чи буде якийсь повноцінний розвиток”, — розмірковує Володимир Фесенко.
Українські території, захоплені російськими окупантами, вже можна вважати одним великим військовим об’єктом армії РФ. Тільки у 2023 році Кремль створив чотири військові частини в окупованих Луганській, Донецькій і Запорізькій областях, а на додаток — армійські полігони. А ще Кремль створює воєнізовані навчальні заклади. Наприклад, філія Нахімовського військово-морського училища в Маріуполі. Активна воєнізація захоплених областей свідчить про те, що захоплені території України є величезною військовою базою росіян для постійної загрози підконтрольній Києву території. І Кремль точно не буде зацікавлений у промисловому розвитку Донбасу, оскільки пріоритетом є лише використання української землі та українців у стратегічних військових цілях.
“Росіяни ставляться до мешканців окупованих територій, як до людей другого сорту, тобто їх не цікавлять люди, їх цікавить територія. Розуміння цієї безперспективності повинно стати певним мейнстримом. Наприклад, у Криму росіяни хочуть повністю поміняти етнічно-національний склад, Донецьк та Луганськ – перетворити на сіру кримінальну зону, яка буде використовуватися як певний елемент тиску на Україну. Плани окупантів можуть мінятися, але точно не на користь місцевого населення”, – зазначає Ігор Рейтерович.
Таким чином цей сценарій передбачає не тільки довгострокове встановлення російського контролю над окупованими східними і південними територіями України, але також й виникнення нових конфліктів. Наприклад, протистояння РФ з НАТО.
Кремль наслідує досвід Радянського Союзу. Після Другої світової війни в період з 1945-го по січень 1998 року на кордоні з Європою, на території областей заходу України, діяв Прикарпатський воєнний округ — оперативне об’єднання Збройних сил СРСР і Збройних сил України. Таким чином радянська імперія була налаштована на боротьбу проти НАТО, і ці військові об’єкти були частиною цієї стратегії. Зараз на окупованих територіях може повторитися цей сценарій. Правда, так би мовити, “відбиватися від Заходу” росіяни будуть вже руками українців Донбасу і півдня України.
“Росія хоче створити там певний форпост. Вони максимально мілітаризували Крим, і хочуть мілітаризувати і схід країни. Але виникає запитання: хто буде на цих всіх об’єктах працювати, обслуговувати їх? Це буде місцеве населення, чи вони знову звезуть туди людей з кавказьких суб’єктів федерації, і скажуть: беріть квартири, власників немає, ми їх вбили. Таке майбутнє чекає на окуповані території, якщо вони залишаться під Росією”, — резюмує Ігор Рейтерович.
Реальна газета запускає новий аналітичний проєкт “Окупація. DOC”. В ньому ми аналізуємо реальну ситуацію на окупованих Росією територіях і розповідаємо, з якими проблемами там стикаються українці. Як живуть люди по той бік лінії фронту, і яке майбутнє чекає на Луганщину, Донбас, Приазов’я і Крим?
