Історія ватажка найманців “ПВК Вагнер” Євгена Пригожина — це історія створення легенди. Медійної, наскрізь брехливої, відірваної від справжнього життя, але напрочуд живучої. На прикладі цього романтизованого образа можемо спрогнозувати, як закінчаться історії інших “героїв Новоросії”, а насправді — вбивць, зрадників і колаборантів. Ще один приклад цьому — вбитий п’ять років тому Олександр Захарченко.
Єва Позднякова
Мертвий Захарченко поборов мертвого Пригожина
В останній день літа в угрупуванні “ДНР” всіляко вшановували пам’ять вбитого п’ять років тому в ресторані “Сєпар” Олександра Захарченка. Першого ватажка угруповання називали “сміливим та грізним для ворога”, несли до його “меморіалу” квіти та дитячі малюнки, влаштовували почесний караул з покладанням квітів. В Москві намалювали мурал, а військкор Олександр Сладков навіть назвав Захарченко “Кастро Донбасу”.
Загалом убитий ватажок угруповання “ДНР” отримав більше публічних почестей, ніж похований за день до цього герой Росії та голова “ПВК Вагнер” Євген Пригожин. А головне — дописувачі називали тих, кого вважають винним у загибелі “баті”. Очільник найманців такої честі не мав.
Створення “міфу” про “вагнерів”
Про “ПВК Вагнер” Реальна Газета вперше писала у травні 2018 року. Тоді колишній найманець з лав цієї “ПВК” розповідав, як воював в Луганську безпосередньо з бойовим командиром “вагнерів” Дитром Уткіним. Тоді ще мало хто розуміє, хто такі ці “вагнера”. В Москві взагалі заперечують існування такого воєнізованого угруповання. Проте у 2019 році журналістам вдається деаномізувати одного такого “вагнерівця”. Він учасник відео зі стратою сирійця. Чоловіка спочатку б’ють кувалдою, потім ножом відрізають голову і руки. Чутно російську мову без акценту. Звучить пісня російською зі словами “снимаю с плеч тяжелый автомат, стреляю в сына, потом стреляю в мать”. У 2022 році такі ж звірства “вагнерівці” коїтимуть вже на території України.
На відміну від міфів давніх, соціальні міфи — це ілюзорні уявлення, які певні панівні у суспільстві сили навмисне використовують для впливу на суспільство. Зараз такий міф використовується для маніпуляції свідомістю та має ідеологічне підґрунтя. Зокрема, сучасна соціальна міфотворчість вдається до створення героїчного міфу про героя, який діє на благо спільноти, бореться з ворогом, допомагає встановити справедливість. Це може бути політик, який стає культурним героєм, чи революціонер, який легітимізує новий спільний лад. Потреба в такому міфі з’являється, коли спільнота не може досягнути бажаного результату звичними засобами. Закон підміняється авторитетом лідера, а сподівання загострюються. Саме таким “міфологізованим” лідером намагався стати Євген Пригожин. Важлива деталь: він в житті ніколи не був схожий на свій уявний образ.
Пригожин доклався до створення такого медійного міфу наявними у нього засобами “фабрики Тролей”. В його розпорядженні бути тисячі фейкових акаунів, які писали хвалебні пости на його честь. Окрім інших задач, ботоферма Пригожина допомогла йому сформувати образ турботливого командира та захисника нужденних. Погодьтеся, це дуже контрастує з Пригожними, якого знали поза темниками ботоферми.
Так, в березні 2022 року луганські пабліки повідомляли, що “відомий бізнесмен Євген Пригожин” купив для багатодітних родин з Донецька та Макіївки будинки недалеко від Санкт-Петербурга. В грудні його пресслужба вже почала ліпити з ватажка найманців турботливого командира, який вирішив зустрічати новий рік на окупованій Луганщині, бо “тут все по-справжньому”. А в лютому цього року в сепаратистському сегменті соціальних мереж розповідали, як Пригожин особисто “бомбив укрнацистів”.
Саме про початок війни на Луганщині було знято фільм “Солнцепьок”, де добрі “ополчєнці” борються з кровожерливими “неонацистами”, які вбивають немовлят та катують старих. В кінці двогодинної стрічки загін добре озброєних людей без розпізнавальних знаків знищує колону української військової техніки та передає її залишки “сепаратистам”. Командир цього загону поруч із тілом убитого вчителя, який вирішив піти воювати (його зіграв народний артист РФ Володимир Ільїн), знаходить і забирає “почитати” товсту книгу, на обкладинці якої написано “Ріхард Вагнер. Вибрані роботи”. Далі слідує фінальна сцена “Сонцепіка”: звучить “Золото Рейну” Вагнера, озброєні люди без розпізнавальних знаків йдуть у захід сонця.
Путін руйнує легенду
Пригожин починав свій заколот виключно з власної вигоди. Відчуваючи небезпеку після своїх звинувачень на адресу військового командування РФ, він намагався “вторгувати” гарантії для себе. Проте публічна оболонка бунту була подана як боротьба за справедливість. Його провальна спроба дійти до Москви називалася “марш за справедливість”. Цільовою аудиторією Пригожина були ті військові, яким не подобалося те, що відбувається на фронті: відсутність снарядів, погане постачання, крадіжки, безглузді накази. Все це не подобалося не лише “вагнерівцям”, а й всім російським військовим. Для багатьох Пригожин став людиною, яка говорить те, про що зазвичай не говорять. Зерна його штучного образу впали на ґрунт цілком реальних потреб військових. “Міф”, який виріс, був настільки яскравим, що затьмарив факти: Пригожин сам був корупціонером з автобусами, набитими грошима, у нього був палац в Санкт-Петербурзі з позолоченою ліпниною, мармуровими сходами та кришталевими люстрами, він сам посилав своїх людей у м’ясні штурми, використовуючи колишніх в’язнів як розхідний матеріал. Все це не завадило стати Пригожину символом боротьби з вбивчою військовою машиною РФ, де всі брешуть і перемагають виключно на папері.
Бунт Пригожина розколов луганських авторів-телеграм каналів. Одні підтримували ватажка найманців, а інші відкрито називали його зрадником. Так, Родіон Мірошник, який довго виступав на ефірах головного кремлівського пропагандиста Соловьова, прямо назвав Пригожина зрадником, який відмовився виконувати накази “верховного”.
Рупори Кремля “Донбас медіа” та “Інцидент Луганськ” теж зайняли відверто прокремлівську позицію, беручи участь у знищенні героїчного образу Пригожина. Вони публікували фотографії його розкішного житла та зливків золота.
А от телеграм-канал “Мій Луганськ”, попри свою відверту проросійську позицію, схоже, співчував “вагнерівцям”. Так, ресурс скаржився, що без Пригожина російські солдати залишилися без харчування. Нібито після пригожинської фірми “Конкорд”, яка раніше займалася харчовим забезпеченням армії, прийшла фірма-банкрот, яка нормально функціонувати не може.
Проте образ справедливого “баті” не зник навіть тоді, коли “марш справедливості” провалився. Дехто все одно бачив в цьому “міфі” надію на зміни. Станом на літо 2023 року у деяких росіян штучний образ “солдатів удачі” витіснив адекватне зображення того, ким є “вагнерівці” насправді. Про найманців співали пісні, а їх логотоип почали друкувати на шоперах.
При цьому мало хто з прихильників “ПВК Вагнер” хотів би залишитися в кімнаті сам-на-сам з таким героєм. Так, 30 серпня стало відомо про затримання в Ростовській області колишнього бійця групи “Вагнера” за те, що той вивіз в ліс та зґвалтував 13-річну школярку. Щоб отримати помилування чоловік завербувався до Пригожина, повоював та повернувся додому, де продовжив чинити злочини. Приблизно тоді ж в російському Волгограді арештували іншого колишнього “вагнерівця” у справі про зґвалтування його 13-річної племінниці. У 2018 році його судили за вбивство, аж в 2022 він завербувався у “ПВК Вагнера”, отримав помилування та повернувся додому. За версією слідства, він, погрожуючи ножом, зчинив наругу над своєю родичкою.
@reyka_arbyz лето и арбалеты, щас Реечки подъедут😈#евангелионмемы #рей🌹 #летоиарбалеты #танк ♬ оригинальный звук – Rey🌹
Приблизно так само розподілилися ролі після вбивства Пригожина. Більшість телеграм-каналів сухо повідомили про падіння літака в Тверській області. Навіть “офіційні” ЗМІ не стали заглиблюватися в причини катастрофи, хоча в ній загинув “герой ЛНР”. Лише вже згаданий телеграм-канал “Мій Луганськ” писав, що Embraer Пригожина збило ППО, вбивши “єдиного, хто не боявся говорити правду”.
Росія створює штучний “пантеон”
Пригожин — найбільш вдалий приклад соціальної міфологізації на цій війні. До нього був вже згаданий Олександр “батя” Захарченко, козак Павло Дрьомов, якого вбили на безлюдній трасі Первомайськ – Стаханов, чи Олександр “Бетмен” Бєднов, який так само став жертвою кривавих розбірок між ватажками проросійських маріонеток Кремля. Можна також загладити псевдонародних “героїв” Михайла “Гіві” Толстих, який вибухнув у себе на роботі, Арсена “Мторолу” Павлова, який невдало проїхався в ліфті, та Валерія Болотова, який спочатку був першим ватажком “ЛНР”, а потім загадково помер після чашки кави в московському спорт-барі. Лише Ігоря Плотницького російські пропагандисти не люблять згадувати, бо він, буцімто, живий, але не дає про себе знати вже п’ять років. Прикметно, що до ліквідації декого з цього списку були причетні “вагнерівці”.
Всі ці персонажі — частина штучного “пантеону героїв” так званої “Новоросії”. Щоправда, Пригожина намагалися викинути з нього. Проте він мертвою хваткою вчепився в п’єдестал.
