До великої війни Леонід Малик працював у Чорнобилі, а жив у селищі Новотроїцьке Донецької області. Працював вахтовим методом: два тижні працює, два — дома з хворою матір’ю.
25 лютого 2022 року мав їхати на роботу, але Новотроїцьке вже окупували. Минулого року росіяни його викрали та кинули за ґрати. Леоніда звинувачують у “держзраді” та привласненні вибухонебезпечних речовин. 14 червня 2025 року відбувся суд: «слідство» продовжили ще на два місяці. Зв’язатись з ним ми не можемо, але нам вдалось поговорити з його донькою Марією.
Ольга Бродська, спеціально для Реальної газети
Робота у Чорнобилі
“Я все життя живу в Києві, зараз студентка — вчусь на маркетолога. І мій тато жив зі мною та мамою тут. Але з 2012 року він почав їздити доглядати мою бабусю — свою маму, яка сильно захворіла. На жаль, перевезти її до нас не було можливості. З початком повномасштабного вторгнення ми втратили з ним зв’язок на два місяці, але потім зв’язок відновився і ми спілкувались майже щодня”, — розповідає Марія.
Проте у травні 2024 знову настала тиша. Через тиждень від родичів, що лишились на окупованій території, Марія дізналась: тато зник. Пройшло більше ніж пів року, коли нарешті про нього з’явилася хоч якась інформація:
“З’ясувалося, що його викрали у Бердянську, арештувати та доправили до СІЗО. Від родичів, які там, ми дізнаємось час від часу загальну інформацію: коли буде суд, де тато перебуває, як він. У Чорнобилі він був майстром цеху деактивації транспорту. Працював на посту: всі автівки, які заїжджали на забруднену територію Чорнобильської зони, поверталися назад через його робоче місце”.
Читайте також: Не можна зловтішатися руїнами: чому дегуманізація мешканців Донбасу — шлях у нікуди
Робота таксистом на окупованій території та проукраїнська позиція
Леонід вимірював рівень радіоактивного забруднення: гамма, бета та альфа-випромінювання. Потім транспорт чистили або взагалі відправляли на утилізацію. Він не контактував з атомними реактивами чи чимось подібним. Але про їхню небезпеку чудово знав:
“Саме перевезення таких речовин йому інкримінують. Проте перше звинувачення було у державній зраді — ст. 275 КК РФ: щоб не було проблем, тато був змушений отримати російський паспорт. Є паспорт — можна звинуватити у держзраді. Через якийсь час накинули ст. 222.1 КК РФ — перевезення вибухонебезпечних речовин. Тому, на мою думку, це — чистої води спроба окупаційної влади позбавитися українського населення”.
Після початку великої війни Леонід більше не приїздив до Чорнобиля, проте окупованою теорією їздив часто. У стареньких “жигулях” перевозив пасажирів як таксист: так заробляв:
“Тато часто жалівся на людей, яких перевозить, бо більшість з них знали його проукраїнську позицію. Вантаж їхній також різним був… Я можу тільки здогадуватись, що і як насправді відбулось. Могли просто підставити його. “Світить” 20 років у в’язниці”.
Читайте також: «Думали, що я снайперка»: історія Євгенії Паламар, рідних якої Росія розстріляла на блокпосту
Суд та визнання Леоніда цивільним полоненим
Зараз Леонід у списку громадян України, яких незаконно позбавили свободи: нарешті викреслили зі списку зниклих безвісти. Тепер він є цивільним полоненим. Обмін можливий. Проте цивільних вкрай важко повертати:
“Як нам пояснили, це через те, що Росія не має права утримувати цивільних в полоні. І, звісно, росіяни заперечують факт утримання. Тому домовитись про обмін складно. Ми також звертались до Червоного Хреста. Нашу заяву прийняли, але поки це все”.
14 липня 2025 в окупованому Сімферополі відбувся ще один суд. Нових доказів представлено не було, Марія вважає, що їх просто не може бути:
“Так кожного разу: шукають, що йому можна “нашити”. Цього разу наче нічого нового не додали, принаймні я цього не знаю. Але перед цим ми отримали постанову про продовження утримання батька в СІЗО. Ось витяг з неї: «В представленных суду материалах имеется достаточно данных, свидетельствующих о возможной причастности Малыка Л.Д. к совершению преступления». Проте в “документі” не зазначено жодних свідків чи доказів — нічого. Тому, скоріше за все, суд постійно продовжують, щоб придумати йому більше звинувачень”.
Читайте також: “Сказав погодувати курей, бо додому не повернуся”: спогади вчительки зі Сватівщини, яка пройшла російський полон
