В майстерні ювеліркині з Донецька Катерини Титової світло і затишно. Тут різні матеріали та камені, заготовки, готові прикраси. Майстриня створює нестандартні вироби: підвіски у формі областей України. Наприклад є Донецька та Луганська. Є прикраси з символами міст. Символами Луганська для Катерини стали скульптура людини з факелом та абрикоси. Нині вона думає над символікою Херсона.
Ольга Бродська, спеціально для Реальної газети
Сережки з мертвими диктаторами
“Оце бачите — сережки з обличчями. Впізнаєте? Це — Путін та Лукашенко з простреленими лобами. А довгі червоні ниточки з камінцями — це кров, яка з них тече. До фото цих пик на екрані я прикладала папір і ретельно промальовувала. Потім переносила на метал”, — каже Катерина Титова.
За словами майстрині, таку творчість люди сприймають не однозначно:
“У коментарях під фото з цими сережками — різні думки. Якщо перша “вау, круто!”, друга буде “яка гидота, як можна це на собі носити?”
Восени 2022 року Катерина Титова взяла участь у виставці українських ювелірів в музеї коштовностей Лаври. Ці сережки відібрали в експозицію, а потім авторці зателефонували з Палати Коштовностей і сказали: “Хочемо, аби цей виріб зберігався у нас”. Тепер одна з перших пар цих сережок “живе” там.
Катерина професійна ювеліркиня, має відповідну освіту та роки досвіду за плечима. А ще вона — корінна донеччанка:
“Я народилась в Донецьку, моя мама, бабуся з Новоселівки біля Донецька, там же прабабуся і далі пра, пра, пра… У місцевих церковних записах є інформація про моїх пращурів десь століття до ХVІІІ точно. А я виросла в центрі Донецька, біля річки Кальміус, мала свою хату в центрі. Нам було чудово. Ми нікуди не збирались”.
Читайте також: “Тут помазала, там подула”: як лікує військових бойова медикиня з Луганська
Нове робоче місце зі старої парти
Влітку 2014 року родині довелось їхати в нікуди. Населений пункт обрали навмання: мама Катерини колись їхала Київською областю і відмітила, як там гарно та зелено:
“Я не хотіла в Київ, шукали тихіше місце, тому подумали про область. Зібрали три коробки. Я поклала інструменти, чоловік — комп’ютер. Третя коробка — одяг та якісь речі”, — згадує Катерина.
Коробки відправили навмання: одну — в Бучу, дві — в Ірпінь. Далі взяли сумку з найнеобхіднішим та гітару. З Донецька поїзди вже не ходили, тому сіли на київський поїзд з Ясинуватої: Катерина, її чоловік та син 2,5 роки.
Першу квартиру орендували на пів року лише, бо думали, що скоро повернуться додому. З осінніх речей я взяла лише одну куртку. Але склалося по-іншому.
Нове робоче місце Катерини почалось зі старої шкільної парти. У ній потрібно було вирізати півколо для зручності, щоб було, як у верстатах. Знайшли столярну майстерню. Грошей на таксі не мали, тому втрьох пішли туди пішки.
“Півтори години зайняла дорога, стояла спека. Дядька столяр нас прийняв, за хвилину все зробив: “Все, йдіть”. Ми кажемо: “А гроші?” Відмахнувся: “Які гроші, ви шо”. Я працювала з акриловим склом та міддю. Виходило яскраво, щось таке цукерно-карамельне. Як ілюстрації з дитячих книжок. Кожен виріб робила з нуля. Винайшла свою унікальну техніку та продавала вироби іноземцям через платформу Etsy. Відправки були по всьому світу, навіть в Австралію та Нову Зеландію”, – згадує майстриня, як починала роботу з нуля на новому місці.
Читайте також: “Я людина з вирваним корінням”: як донеччанка Тетяна Яловчак стала рекордсменкою та мотивує інших досягати життєвих вершин
Першою прикрасою під час великої війни став півник з Бородянки
Пройшов рік. Стало зрозуміло, що час обживатись. Сина час влаштувати у садочок: є місця, але тільки пільгові. Тоді чоловік Катерини влаштувався вчителем біології, приніс довідку у садок про нове місце роботи. Дітей вчителів брали поза чергою:
“Я і трохи видихнула. Через рік нас стало четверо”.
Нині прикраси Катерини можна поділити на кілька категорій: області України, написи-мотиватори на кшталт “тобі можна”, “ти умачка”, “а коли?” та символи міст. А ще прикраси-провокації: “сарказм”, “*издець”, фалічні символи.
“У 22 році нам знову довелось їхати. Добре, що ненадовго. Опинились у Вінниці. Згадала, що давно хотіла працювати зі сріблом. Колеги-ювеліри відсипали мені матеріалів, хтось надіслав лобзик. І я вечорами на кухні вчилась з ним працювати”, — розповідає Катерина про друге переселення.
Першою прикрасою після початку повномасштабки став відомий півник з Бородянки, екземпляр якого був виявлений в одному зі зруйнованих будинків на кухонній шафі. Фігурка привернула широку увагу тим, що вціліла на стіні знищеної квартири.
Ззаду прикраси майстриня накрапала: “вистоїмо”:
“Плавила срібло сама, далі робила пластину, а з неї лобзиком випилювала контури”.
Читайте також: Кава, книги та нове життя: як луганчанка знайшла себе у столиці
Пес Патрон, бавовна, символи міст
У дім Катерини в Гостомелі також прилетіло. Ремонт робили рік.
Тим часом Катерина почала співпрацю з ливарнею. Робить з воску прототипи прикрас та замовляє у ливарні потрібну кількість серійних виробів. Справа пішла. Нині за місяць майстриня продає близько ста виробів, залишаючи собі час на сім’ю.
“Пса Патрона робила, бавовну, швайнокарася. Далі придумала робити символи міст. Маріуполь – Маріупольська вежа, Харків – градусник, що на історичному музеї”, — каже вона.
Важко було з символом рідного Донецька:
“Задовбувала своїх донецьких: що це може бути? І ніхто чітко не міг сказати. “Терикони” — писали мені. Так вони всюди є. Розумію, що з балконів всі їх бачили, але й на Луганщині вони є. Ще писали, що троянди. Думала-думала, і зупинилась на такому: пам’ятник шахтарю, який тримає каменюку, і на задньому фоні терикони та троянди”.
Для символу Луганська майстриня обрала факелоносця, або в народі, Мужика з факелом, фон — теж терикони, але замість троянд — абрикоси. Бо Луганщина — край абрикосів.
“Зараз виношую символи Херсона та Чернігова. Символи міст — мій челендж, мої головоломки. Щоб людина подивилась на символ свого міста і так: “О! Це ж воно!” Колись я робила те, що подобається іншим. Зараз — тільки те, що подобається мені. Тому на шиї у мене символ Донецька та підвіс у вигляді сталевих яєць”, — ділиться Катерина.
Читайте також: “Лиса” з Лисичанська: історія Анни Анопченко від кінного спорту до фронту
