“Когда наши танки въедут в Москву, я повешу многих”, – були часи, коли в Луганську гучно лунали такі рядки.
У 2009 році в луганському клубі “Холодильник” виступав Захар Май – український музикант з Харкова, який живе у США, екслідер гурту “Шива” та учасник багатьох музичних фестивалів. За іронією долі, зараз у клубі, де давав концерт культовий музикант, оселилися пропутінські байкери “Нічні вовки”. Про концерт та неповторні емоції тих часів “Реальній газеті” розповів один з організаторів виступу музиканта.
Otruta Guide спеціально для Реальної Газети
Перше враження
У 2004 році, коли я був студентом, навчався заочно та працював на неулюбленій роботі, я познайомився з однією жінкою. Романтичної історії тут не буде, а от музика, яку вона тоді поставила у себе вдома, справила на мене незворотне враження.
З динаміків звучав Захар Борисович Май та закликав себе “топитись в озері Мічиган”. Не те щоб я ніколи не чув цього виконавця. Я просто не знав, що він настільки стьобний, але при цьому настільки глибокий та культовий, що може дозволити собі топових зірок руського року як сесійних музикантів на фестивалі “Нашествіє”. Тоді цей івент ще не був показушним парадом патріотичних фриків РФ.
Зверніть увагу, хто грає разом з Захаром. Так, на гітарі “Чиж”, а на басу Євген Федорів з Tequilajazzz. Так, тоді харківʼянин з американським паспортом в якомусь Підмосковʼї міг дозволити собі співати про психотропні стимулятори для багатотисячної аудиторії. Фігура Захара була культовою для поцінувачів різних жанрів музики.
Серед казантипської публіки його “Шива-Знищувач”, “Бог не фраєр” та ʼАвтоматʼ розлітались на цитати. Таким чином рано чи пізно мала виникнути ідея зробити для цього музиканта концерт в Луганську, де я тоді проживав.
Читайте також: Транс Луганщини: якими були музичні вечірки та ритуали у довоєнному регіоні
Народження ідеї
В грудні 2008 року, коли люди готувались прийняти Новий Рік як даність та об’їстися всіма можливими різновидами олівʼє, до мене прийшли два моїх приятелі, яких обох звали Сашами, й запропонували привезти з Харкова Захара Мая. Ідея мені сподобалась і ми почали готувати афіші, флаєра, квитки та електронні атаки на краян з ціллю запросити їх на концерт.
Оригінальної афіші події, на жаль, не збереглось, але вона була приблизно схожа на одну з харківських і робилась зі світлини відомого українського фотографа та друга музиканта Олега Пальчика.
Над картинкою ми просиділи з одним з найкращих луганських дизайнерів Французом дві ночі. Памʼятаю, що Захар страшенно нахвалював нашу роботу, нібито всім ставив в приклад, а може просто стібав. Листування з ним особисто я не вів. Цим займався один з Саш.
Періодично виникало нестримне бажання побачити наживо Захара Мая на сцені. Я не помилився: він один з гітарою вигрібає за цілу групу.
Підготовка та зустріч
У січні 2009 року все було готове для, можливо, головної події тієї зими. Йшов активний передпродаж квитків на подію. До мене в центр міста, де я працював, підходили або під’їжджали люди абсолютно різного рангу та зовнішності. Хто б міг подумати, що Захара Борисовича поважають менти, бандити та спецура? Це я потім дізнався, які цікаві персоналії відвідали нашу вечірку, хоча, і за зовнішністю можна було зрозуміти.
Ми домовились з місцевим байк-клубом ʼХолодильникʼ про проведення концерту. Умови були шикарні, тому що я мав дуже гарні стосунки з тодішнім президентом луганського відділення ʼНічних вовківʼ. Він віддав нам заклад під відсоток, плюс апаратуру, решта була наша та Захара.
Так, милі мої, радикальні читачі та коментатори! Були часи, коли “Нічні вовки” ще не присягнули на попіл радянської спадщини й не всі встигли зробити намаз біля вічного вогню в старому місті Луганська. До речі, так зробили не всі вершники залізних конів. Дехто досі залишився байкером й пішов геть з російського мотоциклетного клубу.
Однак повернемося до подій 2009 року. Найцікавіше почалося з перших хвилин приїзду рок-зірки на луганський залізничний вокзал. Ми разом з Сашами мали зустрічати Захара Мая з потягу. Далі за планом був сніданок, інтервʼю на радіо, саундчек і подальша культурна програма.
Однак так сталося, що мої приятелі запізнилися, і коли Захар з гітарою у кофрі вийшов з вагона, то він мене не впізнав. І не дивно, адже мене в обличчя він не знав, бо листувався не зі мною. Я підходжу вітатись та знайомитись, а він питає: “Ти хто?”. “Ми домовлялись не з тобою”, “Що відбувається?”. Й все в такому дусі. Я тим часом думав, що тепер робити: куди його везти, на чому й чи можна пішки? Бо це — зима й до радіо хоч і недалеко, але навряд музикант буде радий світському рауту по луганській естакаді до центру.
Через декілька хвилин магічним способом на машині примчались Саші й все закрутилося. Готель, номер, легка стимуляція білою кавою з чорним молоком, інтервʼю на радіо та саундчек в байк-клубі.
Читайте також: Металевий напад: як важка музика Луганщини заявила про себе у світі
Концерт
А тепер спробуйте уявити собі картину того часу — повний-повнісінький “Холодильник”. Поруч сидять луганські панки та міліціонери. На розігріві грає місцевий гурт “Шевченкоʼs BAND”, який співає українською. Після них Захар видає тригодинну програму нон-стопом та виконує такі твори.
Обов’язково дослухайте до кінця. Так було 15 років тому. Там десь і я підспівую, й мій регіт чути доволі гучно, та і вся публіка навколо аплодувала та підспівувала.
Щоб ви розуміли, все це масове шоу відбувалось в лігві майбутніх прихильників та творців “ЛНР”. Але це буде через 5 років. І тепер “Нічні вовки” давно не називаються клубом імені “Хірурга”. Тепер вони “мотоциклісти Донбасу”. І, впевнений, страшенно не люблять згадувати подібні події на своїй території.
І ось це саме таку Історію росіяни та їхні посіпаки намагаються стерти!
Висновків не буде. Їх не зможе зробити тільки кістка з під луганського абрикоса.
Читайте також: Арт-самураї Сєвєродонецька: чому варто послухати нову андеграудну збірку виконавців з Донбасу
