Як зароджувалася трансмузика на Луганщині, які були вечірки, хто і як їх організовував у далекі часи, коли танці були дикими, а росіяни – по той бік кордону.
У сиву давнину, коли дерева ще були фіолетовими, а рейвери — космічними, в Луганську та області проводились опен-ейри. Пояснювальна бригада каже, що саме так називаються вечірки просто неба (з англійської мови й дослівно перекладається, як ‘на відкритому повітрі’). Історія буде саме про заходи, коли всі гасають під діджея на свіжому повітрі.
Думаю, навіть психоделічний сивий старець зараз не згадає, коли відбулася перша дискотека на природі. Але автор цього опусу пам’ятає кінець 1990-х, коли рейвери-активісти почали брати в оренду напівзанедбані туристичні бази та влаштовувати там вакханалії. Тоді шкварити модно було під транс, джангл та хаус.
Збиралися тоді невеличкі компанії близько ста людей, діставались місцини, підмикали апарат та нумо гриміти рівним або ламаним бітом. Без ритуалів не обходилось. Хтось намагався духів викликати, а хтось і давньогрецького бога родючості, вологи та рослинності.
Матеріал писався під альбоми Cosma (IL)
та останній Underworld.
Британські вчені рекомендують
увімкнути цих виконавців під час читання
Otruta Guide, спеціально для Реальної газети
Як зробити опен-ейр?
Колись ваш непокірний проводив тренінг про те, як організувати паті (вечірку — авт.). Починався цей захід з питання — що ви будете робити першим, коли прибудете на потенційне місце проведення заходу? Відповіді були найрізноманітніші — продумувати рекламу, формувати логістику, ставити декорації тощо. Однак є єдина правильна відповідь — шукати електрику.
Без неї ніякої магії створити неможливо. Звісно, можна багаття розпалити, до якого буде сформована логістика. А там вже можна й на тамтамах постукати, пробачте, по цимбалах. Але, ми зараз про захід заряджених та розтанцьованих.
Читайте також: Металевий напад: як важка музика Луганщини заявила про себе у світі
Отже, якось мені довелося побувати на території закинутих корівників під славетним містом Щастя. Справа була ще напочатку 2000-х, і тоді подібні локації ще не всі давали лиха закаблукам. Ми приїхали туди з метою зробити опен-ейр. На жаль і ах, ми так і не знайшли там жодного натяку на живлення.
Все одно ентузіасти знаходились. Наприклад, відомий промоутер та піарник Ігор Варданян (так-так, той самий, що у Дранті в пісні) організовував Точку Збірки. Це був саме РЕЙВ — масштабний захід в спортивному манежі, куди влазило до 10 тисяч людей. Про це можна написати окрему книгу. Але точно не мені.
А ще, уявіть собі, як люди в яскравих манатках, штанах кльош, з фарбованим волоссям та з сумками, на яких зображені інопланетяни, приїжджали домовлятись про подію з власником турбази та його посіпаками.
Я фрагментами згадую “хазяїв” подібних закладів: від заводика, який робить паровозики. Яскраво, що памʼятаю — вони їздили на крутій ʼшестірціʼ й думали, що вони власники Всесвіту, і, звісно, відмовляли таким активістам від електронної сцени, як ми.
Однак були й такі, які погоджувались та віддавали свої будиночки під, так би мовити, “треш, угар і содомію”.
Памʼятаю історію, коли один з тепер вже олдскульних рейверів розповідав, як вони стирили пару каністр бензину та вирішили підпалити їх під своїм будиночком. За його словами бахнуло так, що вони бігли з-під Щастя майже до Луганськаʼ. За словами інших, було ніфіга не смішноʼ. Утім, це не типовий випадок, але могло статися й таке. Благо, ця людина живе в столиці РФ вже понад 20 років.
Читайте також: Не про війну: Луганський театр представив у Дніпрі гуцульський етнохорор
Космос, сузірʼя, зірки
Насправді позитивних моментів було набагато більше, ніж негативних. Було мерехтіння на природі під пряму бочку (різновид ударних партій інструментів, коли удар у великий барабан звучить на кожну долю, перевага прямої бочки у тому, що вона дозволяє надати стрибкову ритмічність композиції – РГ), виїзди ряджено-фарбованої молоді у ліси та степи, ритуали з викликом сатирів та німф за допомогою води, диму та пари синтетичних виробів людства. Всі були щасливі, як хіпі! Ніхто й не думав, що візьметься за зброю за хмарні та химерні ідеали сусідів. Дуже часто тоді бачив гостей та місцевих, які розмовляли українською або, навіть, білоруською, та гоцали під місцевий біт.
Я вам хотів навести приклади флаєрів, але знайшов дещо цікавіше. Досі живий портал Psyshine, де мене накрила психоделічна ностальгія. До речі, один з трансових діджеїв Луганська, Nosovoy, зараз боронить нашу Неньку! Його сторінка там теж знайшлась.
Torus Knot
Розповім про найяскравіший проєкт тих часів під назвою Torus Knot. Колись в Луганську був магазин ʼМузичний Пікʼ. Там продавали касети, диски, аудіо/відео техніку тощо. В кожному обласному центрі 1990-х – 2000-х були такі заклади.
Оскільки подібні точки були максимально привабливими для субкультур, то уявіть собі, скільки там можна було зустріти цікавого народу. Особливо, коли в кінці минулого сторіччя приходив чоловік з довгим волоссям та бородою обирати CD славного шведського гурту Meshuggah, а мені було, що сказати з приводу останнього релізу, бо вже послухав касету.
Ми розговорились та познайомились з Ігорем Міщенком — барабанником гуртів “Брутальний архетип” та ʼМертві грушіʼ. А далі виявилось, що металюги можуть слухати електронну музику, так само як рейвери джаз. На той момент [початок нульових — авт.] я терпіти не міг хаус та транс. Приваблював тільки ламаний біт. І для того, щоб полюбити пряму бочку потрібні були зусилля.
Почалось все з того, що я приїхав до Ігорька в гості послухати транс. На дворі було 12 вересня 2003 року, був День міста і тоді Лужкову вручили звання почесного громадянина Луганська, приїхав президент Кучма. Єдине, що памʼятаю з тих масових подій, так це те, що зі східних кварталів міста після 21:00 неможливо було виїхати, а я як раз туди поїхав. Поїхав слухати музику з прямою бочкою до свого друга барабанника та брати участь у шаманських танцях та дискусіях, звідки та як один звук ліг на інший. Ми тільки потім у результаті бурхливих дискусій зрозуміли, що це — ритуал.
Потім це переросло у перформанс з живими барабанами та відеорядом. Медіаарт як він є. У Ігорька завжди була думка синхронізувати музику та рухомі картинки.
Уявляєте таке шоу в Луганську або десь на сході України? А воно там відбувалось! Прикиньте, я ще це бачив наживо в Харкові. Надворі був 2011 рік і на нього прийшло 11 людей по квитках. Ми тоді були в шоці, бо було зроблено достатньо промо, але ж це грали не бабкіни. Всі 11 відвідувачів вийшли з залу приголомшені та з очима в стару гривню.
Зараз Ігор продовжує грати після певної перерви й це досі — шаманський ритуал.
Читайте також: Арт-самураї Сєвєродонецька: чому варто послухати нову андеграудну збірку виконавців з Донбасу
Епілог
І до чого я це все? А, ну так! Транс тепер знову на хвилі, це чудово. Хочу просто нагадати, хто та звідки допомагав створювати цю хвилю в Україні.
Найцікавішим при написанні цього матеріалу було відбирати синоніми слова танцювати. По-моєму, жодного разу не повторився.
Читайте також: “Бій припинився. Щоби заспокоїтися, я ввімкнув музику”. – Розповідь українського інструменталіста на передовій
