Реальна газета продовжує знайомити своїх читачів з маловідомими епізодами луганської неформальної культури, яка залишається наразі лише у спогадах. Наш провідник у цей світ – Otruta Guide. Його тексти не схожі на традиційну журналістику, це скоріше емоційні триптихи, пазли зі спогадів та емоцій. Статті цього автора пронизані ностальгією за часами, коли в Луганську вирувало різноманітне життя.
Сьогодні автор розповідає нам історію музиканта Георгія Тарбая, який переїхав у Луганськ з Грузії.
Otruta Guide спеціально для Реальної Газети
В мене є друг — гордий нащадок мегрельських князів, на ім’я Георгій Тарбая. Він родом з Абхазії й там не живе з початку 1990-х, що логічно. Я його називаю інакше — двічі біженець колишнього Радянського союзу. Просто Жорина сімʼя примудрилась з вогнища конфлікту на півночі Грузії переїхати на Схід України. А у нас неслось всю дорогу з 2004.
Мій друг не ображається на таке визначення й взагалі грає dub – музичний жанр, який виник на початку 1970-х років на Ямайці, глибоченний бас, тексти про політику, любов, растаманів і не тільки.
Гурт Георгія називається Dub Joint
Колись, в бородаті роки, коли АТО ще навіть не було ООС, в Харкові проводили реггі-фестиваль. На один з таких виступів приїхав Жорин гурт. Їм треба було десь перекантуватись перед концертом і вони заїхали до мене. Це були чотири молодих бовдури з пивом та музичними інструментами. Най Жора сам розповідає. Без нього цей матеріал буде неповним:
Коли ми були у тебе в гостях та провтикали потяг, то було раста-весілля в Харкові. Нас знайшли та запросили зіграти на заході в раста-тематиці. Ото був повний сюр! Ми тоді перший та останній раз грали на подібних івентах… Але було дуже весело! Пливуче шкіряне крісло в басейні зранку, яке було подарунком для молодих та багато інших приколів.
На їх харківські сейшени з глибокою вібрацією я так і не потрапив. Їх було всього два. Ходять чутки, що Dub Joint відіграли максимально полумʼяно. Кажуть, що всі гарцювали в повільному та максимально позитивному темпі. Але були складні нюанси. Один з концертів гурту проходив у 2014 році. Після початку війни:
Тоді був найважчий виступ гурту. Це початок вторгнення. Гурт практично не існував, всі були хто де, та організатор фесту запитав, а чи я сам не зіграю без хлопців? Звісно сам не зіграю! Але були поруч друзі в Харкові. Я з ними вивчив нашу програму. Це був експериментальний склад, електро гітара, акустика, джембе та флейта. Це був дуже сильний виступ, знаковий, я вже тоді відмовився співати наші російськомовні пісні.
Читайте також: Коли наші танки в’їдуть в Москву: як у Луганську в 2009 році Захар Май виступав
Освіта і не тільки
Щоб ви розуміли, Жора навчався в Ліцеї іноземних мов міста Луганська. Це було давно й до 2014 року. Саме звідти зʼявилося досконале знання англійської мови, якою написані тексти пісень. Додайте сюди історичну освіту й отримаєте коктейль B-52 у своїй вбивчої іпостасі.
Взагалі, саме після знайомства в Харкові ми й почали спілкуватись. Жора, правда, розповідав, що колись він грав Христину Агілеру на гітарі в Луганську, а поруч сидів я й дуже зафукав таку ініціативу. Воно й логічно тоді для мене, бо попса. Це потім, з віком, стало зрозуміти, що то була просто попмузика.
Dub, який грає Dub Joint важко назвати популярним звуковим продуктом в наших широтах.
Поки ми жили в місті Ха, Жора жив навпроти нас та періодично заходив в гості. Іноді щось попити, іноді щось поїсти, іноді щось покурити та поговорити. Раптом хтось не знає, але історик – це ідеальний кент по чарці та душевний співрозмовник. Так ми й спілкувались коло року.
Сон Сови
Потім Жора переїхав до Києва, бо знайшов там роботу айтішника. І тут приїхав ваш покірний.
Ми опинились разом на концерті гурту Сон Сови. Є такий колектив, засновник якого родом з Лисичанська й вони лабають авангардний джаз. Ми писали про нього тут.
Так, звісно, памʼятаю виступ гурту Сон Сови в той день. Мене вразило, по-перше, що не було, де встати. Дуже-дуже багато людей на то невелике приміщення. Та, щоб подивитись на гурт треба було пробиватись через натовп.
По-друге, вони грали щось дуже авангардне та дуже професійно. Мене вразив їх матеріал. А також саме той факт, що у столиці можна такою музикою зібрати повний зал та люди реально розуміються за прикольний музон та готові штовхатися, щоб послухати гурт, неймовірно!
Жора згадав наше минуле, підвів мене до барної стійки й сказав: “Обирай свій улюблений бурбон”. Тоді мій друг працював в одному з проєктів Гугла.
Його dub-band тоді ще тільки починав писати альбом. Він був “в процесі”. Жора тоді не давав нікому слухати цей продукт.
Читайте також: Транс Луганщини: якими були музичні вечірки та ритуали у довоєнному регіоні
Політика та нова культура
Важко сказати, чи повʼязано це з забобонами мого друга чи з перфекціонізмом. Він же ж не зізнається. Максимум про що ми могли тоді поговорити — це політика та нова культура. З першою все плюс-мінус зрозуміло, бо двічі біженцю було що сказати про тодішню владу та зробити аналіз порядку денного.
А нова культура… Це й про нову школу хіп-хапа та й про новий спосіб життя. В нас дуже спільні погляди. Коли ти старієш, то починаєш прискіпливо ставитись до циклічності історії. Бо ти десь це вже все чув:
Та нова культура, яка бере старі народні пісні та робить з них байрактарщину – це шлях в нікуди. Я розумію, що є великий запит на українськомовне, але можна ж робити нові пісні та не експлуатувати народні мотиви, щоб сподобатись публіці. Але, то ризиковий шлях — краще робити ще одну Даха Браху, бо людям сподобається.
Щодо попси — “Український спотіфай топ-300” без сліз дивитись не можливо, а слухати тим паче. Хоча, я буду відвертим – там є талановиті та круті проєкти.
Наприклад, Oi Fusik – наш друг та ми раді його успіхам, а також декілька сильних композицій та гуртів. Все інше – то є повний шлак. Ми, як суспільство, зістрибнули з російського шансону та попси та підсіли на наш вітчизняний сімулякр.
Нова культура – це пісні які пише AI – я вже чую їх по радіо. Маю невеликий досвід роботи з генерованими піснями та навчився їх відокремлювати від справжніх. Я вважаю, що буде завжди попит на справжнє — тому це просто етап розвитку.
Читайте також: Металевий напад: як важка музика Луганщини заявила про себе у світі
Епілог
Колись ми покуримо разом на пагорбі або териконі східних прерій нашої Неньки. Й ми обидва не знаємо, чи будуть люди дивитись з-за демаркаційної лінії та мати можливість підійти та поспілкуватись в дружній атмосфері. А може в них буде можливість просто підійти до нас та сісти поруч, послухати наші розмови про сучасний світ.
