“Емоційне припущення”, — так нардеп Максим Ткаченко назвав свою попередню заяву про 150 тисяч переселенців, які нібито повернулися на окуповану територію. “Хайп” та “брехня” — так в Офісі президента відреагували на слова депутата про тисячі повернень на ТОТ. Тим часом пропагандисти перекручують слова всіх учасників суперечки та маніпулюють болючою для українців темою.
Єва Позднякова
Чому заговорили про повернення переселенців на ТОТ
24 листопада заступник голови фракції “Слуга народу” Максим Ткаченко в інтерв’ю “Укрінформу” озвучив шокуючу цифру: нібито 150 тисяч переселенців були змушені повернутися на тимчасово окуповану територію, бо “держава зволікає з допомогою” для них.
Нібито з цих 150 тисяч 70 — це маріупольці, які тепер повертаються у знищене росіянами місто. Причина повернення — відсутність житла, роботи, соціальної підтримки та порозуміння з боку нових сусідів. За словами депутата, оренда квартири у відносно безпечних містах стартує від 10 тисяч гривень, а зарплати часто не перевищують 8-12 тисяч. При цьому більшість переселенців не може розраховувати на виплати — їх залишили лише для найбільш вразливих категорій.
Звідки взялася цифра у 150 тисяч Ткаченко не пояснив.
В Офісі президента відреагували блискавично. Заступниця керівника Офісу президента Андрія Єрмака Ірина Верещук відкинула звинувачення у бездіяльності влади та заявила, що жодної статистики про повернення на ТОТ просто не існує.
“Ніколи не повірю, що тисячі українців їдуть в російську окупацію через відсутність 2-3 тисяч гривень на місяць державної допомоги. Так, держава не може подарувати всім переселенцям по квартирі. Але тимчасове житло є. Так, ми не можемо кожному переселенцю дати таку саме роботу за такі саме гроші, як було. Бо ми на війні. Але для тих, хто хоче працювати, робота є”, — заявила Верещук.
Тих, хто розповідає про масове повернення на ТОТ, вона звинуватила у підтримці ворожого наративу про “хорошу окупацію”.
В результаті нардеп Ткаченко відмовився від своїх слів і назвав їх “необґрунтованим та емоційним припущенням”.
Наступного дня Верещук продовжувала натякати на те, що відсутність 2 тисяч гривень соціальних виплат не може бути поясненням виїзду в окупацію.
“Моя позиція така: незадоволення рівнем допомоги ВПО не може бути причиною або виправданням переїзду на тимчасово окуповану територію, під чобіт окупантів і вбивць”, — написала представниця Офісу президента після ефіру на “Суспільному”.
Згідно з даними Мінсоцполітики, на початок 2024 року в Україні було зареєстровано 4,9 млн ВПО. Але вже в жовтні цього року їх стало 4,6 млн, тобто на 300 тисяч менше. Ірина Верещук каже, що ці “зниклі” 300 тисяч або виїхали за кордон і через 30 днів втратили статус переселенця, або повернулися додому на деокуповану територію. Переїзд великої кількості людей на ТОТ вона не припускає.
Маніпуляція про 99%
Майже одночасно з Ткаченком про масовий виїзд на окуповану територію в ефірі телеканалу “Еспресо” заявив ексзаступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука. “Майже 99% людей повертаються через те, що не змогли облаштувати нормальне життя на підконтрольних Україні територіях”, — сказав він, і одразу був сприйнятий неправильно.
Деякі українські медіа і майже всі пропагандисти перекрутили його слова так, ніби 99% переселенців обирають жити в окупації. Хоча насправді йшлося про мотивацію тих, хто вирішив повернутися. В результаті зʼявилися заголовки: “Десятки тисяч тікають з України до РФ”.
Тука нагадав, що питання підтримки переселенців залишається невирішеним уже дев’ять років, і переселенці залишаються без житла та гідної роботи.
Чи справді існували 150 тисяч переселенців, що повернулися
У листопаді 2024 року ексрадник мера Маріуполя Петро Андрющенко в інтервʼю виданню Kyiv Post заявив, що 130 тисяч українців повернулися до своїх домівок на ТОТ через скасування виплат у 2 тисячі гривень. Цю цифру він нібито отримав, виходячи з тієї кількості українців, які перетнули пункт пропуску у російському аеропорту “Шереметьєво”.
“Шереметьєво” — це єдиний шлях, яким українці можуть потрапити на окуповану Росією територію. Для цього потрібно через Європу приїхати у білоруський Мінськ, сісти на літак, долетіти до Москви та пройти там довгу та принизливу процедуру фільтрації. За словами очевидців, далі аеропорту пускають не більше 30% українців. Лише з Москви можна вʼїхати в окупований Луганськ чи Донецьк.
В “Шереметьєво” окрім валіз спецслужби ретельно перевіряють телефони: фотографії, контакти, листування у соціальних мережах, групи у Вайбері та Телеграмі (зокрема, видалені), історію транзакцій (намагаються зʼясувати, чи не донатила людина на ЗСУ) тощо. Тим, хто фільтрацію не пройшов, забороняють вʼїзд до Росії на 5 чи більше років. Фільтрація може тривати 8 годин, або навіть дві доби. Весь цей час люди перебувають у спеціальній зоні очікування без можливості купити їжу чи воду — все треба везти з собою.
За словами російської влади, через “Шереметьєво” намагалися вʼїхати 107 тисяч жителів України. Вдалося це зробити 83 тисячам. За який період ці цифри — не повідомляється. Повністю довіряти цим цифрам ми не можемо, перевірити — теж. У Telegram існує чат на понад 11 тисяч учасників, де українці діляться досвідом проходження фільтрації в російському аеропорту. Судячи з історій в цьому чаті, чимала кількість людей їде на ТОТ з Європи. Це люди, які постійно проживають на території ЄС, а в окуповані області їдуть провідати родичів чи житло. Адже саме нерухомість стає однією з головних причин візиту в Луганськ чи Донецьк.
Навіщо люди повертаються в окупацію
В угрупованні “ЛНР” стверджували, що станом на липень 2024 року знали про існування 500 будинків та квартир, які вони називають “покинутими”. З них 374 вже визнали “безхазяйними” та тепер хочуть передати новим власникам. “Покинутими” — означає, що їхні власники виїхали з окупованої території або померли. Вираховують нерухомість за комунальними платежами: якщо їх не платили рік або більше, то у ЗМІ дають оголошення про необхідність принести у до ЖЕКу документи на квартиру. Такі оголошення у Луганську, Сіверськодонецьку, Лисичанську та інших містах публікуються щотижня.
У світлі цього стає зрозумілим, чому переселенці хочуть хоча б тимчасово відвідати окуповані території: отримати російський паспорт, переоформити документи за російським зразком, а потім або продати нерухомість, або закрити її до наступного візиту.
Тому не завжди приїзд на ТОТ означатиме, що переселенець залишиться там жити.
Без житла та перспектив
“Реальна Газета” вже не один рік збирає розповіді переселенців про проблеми, з якими вони стикаються. На першому місці — відсутність власного житла.
Тимчасове житло, яке пропонує держава — це найчастіше кімната у гуртожитку чи модульному містечку. Всі складнощі жити всією родиною в одній кімнаті помножуються на те, що таке житло надають не до кінця війни, а на півроку-рік. Альтернатива — орендувати квартиру самостійно. Але чим далі на захід, тим дорожче буде вартість оренди. Винайняти однокімнатну квартиру коштуватиме від 7-8 тисяч гривень. Проте власник квартири може відмовити в оренді через “донбаську прописку”, наявність кота, літніх батьків, маленьких дітей чи всього цього в комплексі.
Створена для відшкодувань збитків від зруйнованого житла програма “єВідновлення” майже не працює. Власники нерухомості на окупованій території взагалі не могли нею користуватися. Плани розширити “єВідновлення” на будинки і квартири на ТОТ так і залишилися планами. Очікувалося, що ступінь поширення житла виявлятимуть за допомогою супутникових знімків. Проте поки отримати компенсацію за спалену квартиру в Бахмуті чи Авдіївці неможливо. Хоча компенсація за втрачене житло допомогла б назбирати на перший внесок на житло нове.
Кредитні програми, які б дозволили купити квартиру, існують, проте підходять одиницям. Головна проблема — перший внесок, який може складати 20-30% вартості квартири. Для багатьох — це непосильна сума. Також не всі готові продавати свою квартиру по іпотеці. Крім того, не всі квартири підходять під продаж по кредитних програмах, бо програмою передбачені чіткі критерії щодо віку будинку та площі житла.
Невеликі соціальні виплати для більшості переселенців скасували у березні цього року. Тепер виплати отримають пенсіонери з низькими пенсіями, особи з інвалідністю 1 і 2 груп, діти з інвалідністю, діти-сироти та деякі інші категорії українців.
Соціальні виплати у дві тисячі гривень на родину з трьох людей були суттєвою допомогою на оренду житла. Навіть для однієї людини дві тисячі гривень — це, наприклад, можливість купити зимове взуття чи заплатити за комунальні послуги. Більшість ВПО такої допомоги вже не мають.
Переселенцям старшого віку важко знайти роботу — їх просто не беруть, або якщо беруть, то на невелику зарплату. “Кому ви потрібні”, — відповідають роботодавці на заперечення. Але звичайний ейджизм на фоні втрати житла, переселення і відсутності підтримки відчувається ще гостріше. А пенсіонери-переселенці можуть розраховувати хіба що на прихисток у дітей (які часто теж переселенці) чи інших родичів. Маючи свою квартиру в окупації, дехто не погоджується “жити у приймах” та прагне повернутися під свій дах.
Чим небезпечні заяви про те, що ніхто не повернувся
По-перше, якщо статистики “повертанців” нема, то стверджувати про те, що ніхто не повернувся — неможливо.
По-друге, Росія витрачає великі бюджети на створення видимості щасливого життя на окупованій території. Про комунальний колапс, “московські” ціни, відсутність роботи та тотальну несвободу на ТОТ пишуть виключно українські ЗМІ зі слів очевидців. Замовчування проблем стало візитівкою окупаційних адміністрацій. Тому ігнорування проблем переселенців — це розігрування такого ж сценарію, але в Україні. Це лише поглибити десятилітній конфлікт між владою та ВПО.
По-третє, український наратив про тих, хто повернувся, знаходиться в кроці до того, щоб звинуватити їх у зраді. Бо якщо не відсутність допомоги та житла змусила повернутися на ТОТ, то що тоді? І перетинати цю межу в умовах війни небезпечно.
