Понад тисяча дітей повернулися з російської окупації завдяки роботі фонду Save Ukraine. Але багато родин досі залишаються в окупації — часто просто тому, що не знають, як виїхати, або бояться це зробити.
Мирослава Харченко, головна спеціалістка з правових питань фонду, розповідає про весь шлях — від ухвалення рішення до адаптації в Україні. Своїм досвідом виїзду з окупації діляться луганчанин Іван Саранча та кримчанин Артем Звенигородський, які у 18 років самостійно виїхали на підконтрольну територію. Виїхати можливо, якщо знати, як це зробити правильно і безпечно.
Іван Павленко, Реальна газета
Історія Артема. “Якби мене розкрили, усе б накрилося мідним тазом”.
“Мене звати Артем. Мені 18. І кілька тижнів тому я зробив вибір, від якого залежало все моє життя», — цими словами Артем Звенигородський розпочинає свій фільм про те, як він зумів виїхати з окупованого Севастополя до Києва.
Артем говорить, що бажання виїхати на підконтрольну Україні територію з’явилося ще з початку війни, коли зрозумів, що він — українець, і хоче на Батьківщину. Першу спробу хлопець зробив ще коли йому не було 18. Каже, не хотів навчатися у Криму, але батьки неповнолітнього сина не відпускали. Тоді Артем вирішив працювати, накопичити грошей на навчання за кордоном, щоб просто виїхати з Росії. Але плани змінилися через те, що йому прийшла повістка у російську армію.
“Мені сказали пройти медкомісію. Я думав, що буду непридатний, бо у мене захворювання нирок. Але, як з’ясувалося, зараз там всі придатні. Мені буквально казали: “Ти ж на мотоциклі приїхав? Значить, придатний”, — розповідає хлопець.
Тоді Артем вирішив, або зараз їде на підконтрольну територію, або ніколи, почав шукати інформацію, а паралельно збирати документи.
Батьки були проти, вони казали, що тут його “посадять у в’язницю або у полон візьмуть”.
“Я не знав, що мені робити й вже приготувався служити в російській армії, але одного вечора мені подзвонили волонтери і підказали, що я можу безпечно виїхати і навіть оплатили мені квитки”, — згадує Артем.
Спочатку хлопець поїхав до Ростова, потім була пересадка у Мінську. Батькам, куди їде, не сказав, придумав легенду, що відправився з подружкою до Ростова розвіятися перед армією.
“Перші дві доби були просто пеклом. Мене намагалися викрити. Постійні дзвінки, повідомлення, прохання зателефонувати по відеозв’язку, надіслати фото. Я всіляко викручувався, вибігав з вокзалу, щоб удати, ніби я гуляю. Якби мене розкрили, усе б накрилося мідним тазом. Бо вони б просто одним дзвінком внесли мене в розшук. І мене б зловили на якійсь станції. Тому що квитки дуже легко пробиваються”, — говорить кримчанин.
У Мінську пішов у консульство, де йому за дві години зробили так званий білий паспорт. А вже того ж вечора поїхав на потязі до Бресту, звідти виїхав на таксі на КПП Доманово», а потім — у Київ.
“Взяв український прапор, пішов фоткатися на метро кататися. Батькам подзвонив. Сказав, що у Києві. Реакція мами здивувала. Вона переконалася, що я нормально доїхав і що в мене все добре, і сказала, що це — найголовніше”, — ділиться Артем.
Читайте також: “Блокадобєсіє” в Луганську. Як на окупованій Луганщині інсценують пам’ять про Ленінград
Чому люди не виїздять з окупації?
За словами головної спеціалістки з правових питань фонду Save Ukraine Мирослави Харченко, проблема з виїздом з окупації полягає не лише в тих обмеженнях, які встановила окупаційна влада або колаборанти. Тут питання і в інформаційній завісі.
“В окупації людям розповідають, що виїхати неможливо, що на блокпості людину схоплять та кинуть на підвал. На пропагандистських каналах показують жахи, які, нібито, відбуваються в Україні”, — каже Мирослав Харченко.
Експертка додає, що багато людей думають, що повертатись нікуди, що їх тут ніхто не чекає, що їх будуть переслідувати, наприклад, за те, що вони взяли російський паспорт, чи за те, що їх змусили відправити дитину в табір.
“Наша мета – донести до людей, які перебувають в окупації, що залишатись в окупації небезпечно. Кожна секунда проведена в окупації — це ризик для дитини”, — говорить Мирослава Харченко.
Вона каже, що в будь-яку хвилину можуть прийти окупанти і з надуманої причини забрати дитину або батьків, бо люди в окупації беззахисні, не мають ані на що прав, їх не вважають рівними.
“Те ж саме стосується і ментального здоров’я дітей. Якщо вдома мама з татом розповідають їм правду про Україну, а в цей самий час дитина вимушена йти в російську школу, і слухати зовсім інше. Цей дисонанс вкрай негативно впливає на дитячу психіку, яка і так є вкрай вразливою і перебуває на етапі становлення», — додає фахівчиня Save Ukraine.
Читайте також: Форпости росіян в шахтах: як окупанти зробили з Луганщини воєнний полігон
З чого починається шлях додому
Мирослава Харченко закликає людей, які планують виїзд з окупації, звертатися до фонду Save Ukraine.
“Ми знаємо, як це зробити безпечно”, — каже вона і дає кілька порад.
Перше, з чого треба почати, це підготовка документів.
“Ми завжди з’ясовуємо, який пакет документів наявний, хто саме буде їхати, який склад родини. Говоримо, які документи потрібно виготовити в окупації. Бо без російського паспорта ти не покинеш окупацію. А які документи ми маємо виготовити тут в Україні і передати в умовно безпечне місце”,— каже Мирослава Харченко
Вона додає, що Save Ukraine компенсує всі витрати на підготовку документів в окупації.
Далі — планування маршруту. Він залежить від того, скільки людей їде, в якому вони стані — чи є люди похилого віку, чи маломобільні, або люди з інвалідністю.
“Нам потрібно знати, чи є, наприклад, в родині хтось з родичів, який служить в ЗСУ або був в АТО, або займав якусь державницьку посаду при Україні. Тому що ці люди перебувають під високим ризиком того, що за ними стежать. Вони є в певних базах, про них знають і при перевірці документів там буде світитися червоний маячок. Для таких випадків ми вибираємо інші маршрути, для того, щоб не наразити через одну людину усю родину”, — розповідає експертка.
Мирослава Харченко каже, що велике значення має, скільки людей на пункті пропуску.
“Менше людей означає більше уваги до кожного члена сім’ї з боку прикордонника. Відповідно, якщо ми думаємо або підозрюємо, що можуть бути якісь ризики, ми краще порадимо родині перечекати або відправимо її на той кордон, де зараз багато людей”, — пояснює фахівчиня Save Ukraine.
Третя порада — не варто заздалегідь повідомляти про свої плани сусідів та знайомих.
“Ми дуже просимо нікому із сусідів навіть не розповідати, не в школі, дітям нічого, що родина готується до виїзду. Тому що тільки їм стане відомо про те, що родина має намір виїхати, одразу цей процес буде припинено. Вони роблять це миттєво. Або забирають дітей, або забирають дорослих. Або залякують настільки, що люди бояться навіть вийти з хати, не то що виїжджати з окупації», — пояснює Мирослава Харченко.
Історія Івана Саранчі, який покинув окупований Луганськ, облетіла всю Україну. З того часу Іван став студентом Києво-Могилянської академії, орендував квартиру, побував уперше в житті за кордоном та допоміг іншим людям виїхати з окупації.
Про те, що тоді вирішив вирватися з окупації, звісно, не жалкує. Наголошує, що виїхати підштовхнули повномасштабне вторгнення, злочини Росії та мобілізація.
Про дорогу з Луганська згадує так:
“Я їхав через Ростов, Москву, Мінськ і Брест. А далі – через Волинь у Київ. Коли я опинився на українській території, у мене камінь з душі упав. Коли я перетнув кордон, це був вже третій день подорожі. Я дуже втомився. Я постійно був у русі, у стресі, переживав, що мене хтось знайде, дізнаються батьки тощо”.
Читайте також: Що робити з “регіоном-привидом”: як живе релокована Луганщина і чи є шанси на відновлення
Як пройти фільтрацію
За словами Мирослави Харченко, під час проходження фільтрації головне, щоб родина була впевнена і не нервувала.
“Якщо вони бачать, що десь щось не так, якісь нерви, це завжди додаткові фільтраційні заходи”, — каже вона.
Дуже велике значення мають гаджети, які люди везуть з собою.
“Планшети, телефони мають бути почищені для того, щоб не наразити нікого на небезпеку. Але не варто також купувати нові телефони або вичищати абсолютно все — це викликає підозру. Не може виходити з окупації людина з абсолютно чистим телефоном, це не логічно», — каже Мирослава Харченко.
Артем Звенигородський додає, що росіян на блокпостах цікавлять фото і листування про українських військових, матеріали про армію РФ і Білорусі. А також — наявність контактів волонтерів.
“Легенда має бути одна. Їдете самі, без волонтерів. А якщо в телефоні чисто — 10 хвилин, і вам кажуть «добро», — говорить Артем.
Читайте також: Застояна окупація: журналіст Олексій Артюх про те, як живуть території Луганщини, захоплені росіянами з 2022 року
Як зустрічають в Україні
Після проходження кордону з Україною, людей зазвичай зустрічають представники державної влади та громадських організацій, які надають прямо на кордоні першу допомогу. Наприклад, видають нові українські сім-карти, годують.
“Все залежить від того, куди їде далі родина. Якщо до нас в Київ, в центр Save Ukraine, то ми транспортуємо. Якщо ні, то веземо відпочити, і забезпечуємо логістику вже до кінцевого місця перебування”, — каже Мирослава Харченко.
Перше, що треба, коли ти повертаєшся в Україну, це — відновлення документів. В першу чергу, це довідка ВПО. Якщо немає українського паспорта, його тимчасово замінює посвідка на повернення в Україну.
Дуже важливе і відновлення документів про освіту дітей. Якщо ця освіта була здобута в окупації, є процедура, яка проводиться через освітні центри, щоб визнати атестат чи диплом таким, що відповідає дійсності.
Читайте також: Чужі люди в наших домах: що сталося з житлом переселенців на окупованих територіях
Яку підтримку надають
“Дуже рекомендую одразу пройти медичний чек-ап. Наш досвід показує, що у дітей, які повертаються з окупації, дуже сильно загострюються хронічні захворювання через нестачу ліків та кваліфікованого персоналу в окупації”, — каже Мирослава Харченко.
Вона додає, що варто оформити дітям декларацію з сімейним лікарем, з педіатром, для того, щоб мати можливість пройти обстеження, здати аналізи і отримати відповідні направлення до вузькопрофільних спеціалістів.
Волонтерка наголошує, перше, що цікавить людей, які живуть в окупації, це, де вони будуть жити, коли повернуться в Україну і чи буде у них можливість хоча б деякий час проживати десь безкоштовно? Друге питання — чи буде у людини можливість працювати, заробляти гроші, щоб забезпечувати себе і свою родину?
“Ми допомагаємо оформити людям допомогу — це 50 тисяч гривень на дитину. Якщо люди з Херсонської області, ще плюс 30 тисяч гривень. Ще 10 тисяч гривень від партнерів в рамках ініціативи Bring Kids Back. Це планшети, це гігієнічна допомога, продуктові набори. Це дуже важливо на перші дні, щоб люди знали, що у них вже щось є”, — каже Мирослава Харченко.
Також є можливість проживати у центрах Save Ukraine до пів року.
“Тут тепло, гарно, затишно, безпечно. Працюють психологи. І ми одразу допомагаємо людям шукати роботу”, — додає Мирослава Харченко.
Люди проживають у центрах на Київщині: у Гатному та місті Ірпінь у модульних будиночках або смартквартирах, де є все необхідне для життя.
Окрім просто проживання і психологічної допомоги, є різні послуги для дітей з інвалідністю, а також центр надолуження освітніх втрат. Тут викладають англійську, математику, українську мову. Для дітей влаштовують різні активності та концерти.
«Save Ukraine наразі організація, яка допомогла виїхати понад вже тисячі, якщо не помиляюсь, людей. І має найбільший досвід в цій сфері. Тобто, в принципі, це дуже класний варіант, щоб не опинитися на вулиці, коли ти приїдеш сюди», — каже Іван Саранча.
Артем Звенигородський додає, що в Україні, на жаль, є велика проблема з інтеграцією людей з окупованих територій, і такі організації, як Save Ukraine сильно допомагають.
“Вони мені допомагали отримувати і ІПН, і прописку, і виплати. Ну і, крім цього житло та їжа. Але, мабуть, з документами, це найбільше незамінне, що могло надати Save Ukraine», — каже хлопець.
Читайте також: «Живемо, ніби в заштатному райцентрі»: в «ЛНР» не можна оформити більшість ліцензій та дозвільних документів
В окупації нема перспектив для молоді
Артем Звенигородський проживає у Києві 4 місяці. За його враженнями, в Україні люди живуть краще, ніж у Росії. Ціни менше, а їжа дуже смачна.
Хлопець каже, що навіть його проросійськи налаштовані друзі поставилися до його рішення з розумінням і похвалили за тверді переконання і вміння їх відстоювати.
Тепер Іван та Артем допомагають іншим людям покидати окупацію.
“Я дуже здивувався, що один хлопець з мого оточення виїхав після мене за кордон, і я на той момент взагалі не знав те, що в нього проукраїнська позиція”, — каже Іван Саранча.
Хлопець додає, що після низки публікацій у ЗМІ про його виїзд, до нього стали звертатися багато людей і просити порад.
Артем теж активно займається інформуванням людей в окупації.
“Я створив свою платформу в інтернеті. Активно допомагаю вивозити людей з окупації. Мені дуже багато пишуть. Дві людини точно виїхали, а двоє – у процесі. Однокласника свого виводжу, — каже він.
Артем звертається до своїх ровесників в окупації з такими словами:
“У Криму у молоді немає жодних перспектив. В Росії люди з окупованих територій завжди будуть другим сортом, тобто нема сенсу перебиратися до Москви або Пітера. В Україні на вас чекають, вам допоможуть. Мене часто запитують, як я тут живу з відключеннями електрики, я кажу, що краще без світла у Києві, ніж у Криму під Росією”.
Куди звертатися?
Save Ukraine супроводжує крок за кроком, щоб ти опинився у безпеці й мав щасливе майбутнє. 0 800 33 31 29 — гаряча лінія (дзвінки безплатні)
@SaveUkraineOfficial — офіційний Telegram-канал
info@saveukraineua.org — офіційна електронна пошта
