Як святкували Новий Рік та Різдво на Луганщині? Які традиції притаманні регіону, в чому їхня унікальність? Згадаймо під ялинкою про те, як все це було до приходу “руського миру” у містах нашого дитинства.
Реальна газета зібрала спогади луганчан та мешканців області про зимові свята.
Ялинки-карусельки
Олена, Ровеньки: “У моєму рідному місті Ровеньки була єдина ялинка, за сумісництвом карусель на Луганщині. Ялинку-карусель встановлювали на площі борців Революції напередодні свят десятки років поспіль. Не впевнена на 100%, але, здається, і моя мама у дитинстві каталася на цій новорічній каруселі, потім я, а потім і мої діти. Традиція встановлення тієї ялинки зникла у перші роки окупації”.
Вікторія, Молодогвардійськ (Отаманівка): “У Молодогвардійську була ялинка-каруселька. Ми бігали дивитися, як збирають велику ялинку з багатьох маленьких та налаштовують карусельку. А гілки ми збирали та несли додому, щоб пахло святом, поки ще свою ялинку не поставили. Бо, зазвичай, ялинку вдома ставили 30 або навіть зранку 31 грудня”.
Тільки сосни, які пахли смолою
На Луганщині на свята вдома зазвичай встановлювали виключно сосну, смереки та ялиці з’явилися на ринку десь у середині 2000-х і були дуже дорогі. Також у багатьох родинах була традиція ставити ялинку 30 або 31 грудня.
Тому новий рік у багатьох луганчан асоціюється з запахом смоли, а також мандарин, які вішали на новорічне дерево. Також ялинки часто прикрашали цукерками на ниточках та бусами.
“Ми на ялинку вішали цукерки і мандарини. Я це більше любила, ніж іграшки. Ялинка пахла смолою, тому що ставили сосни”, — згадує Олена з Луганська.
Яна (Луганськ):“ У нас була не просто сосна, а справжній витвір мистецтва, який створювався і прикрашався згідно з усталеною роками традицією. Про нашу ялинку ходили чутки, і, звичайно ж, сусіди обов’язково приходили на неї дивитися в один з днів січня! Купували ялинку на Центральному ринку обов’язково в першій декаді грудня. Бабуся і дід вставали рано-вранці, брали з собою велику мотузку і їхали в центр. Я, звичайно, в цей час спала, а прокидалася годині о 10-й, коли до будинку вже зазвичай під’їжджало таксі, з якого вивантажували нашу Богиню. Найчастіше це була величезна ароматна кримська сосна з шишками, а до неї ще одна, а то й пара маленьких ялинок. Тому що ялинку у нас не ставили, її збивали! Відбувалося це чомусь саме 31 грудня. Саме цей день, а не сонне 1 січня з подарунками та кулінарними шедеврами на столі, був для мене справжнім святом, на яке я чекала весь рік”,
“Я з Харківщини, але теж ялину сприймаю, як не справжню, тільки сосна! Це правильний степовий варіант. Люди з більш лісистих частин України завжди дивуються цьому. Зараз скрізь смереки є. А сосни не скрізь — де традиційно лісові регіони, сосну не знайдеш”, — додає Ольга з Харківщини.
Читайте також: Не з кулічами, а пасками, але на кладовищах: як на Донбасі Великдень святкували
Виготовлення прикрас та свята для сусідок
“Моя мама працювала вихователем у дитячому садку, і за сумісництвом — художником-оформлювачем. У грудні вона зазвичай не ходила до садка, а працювала вдома — виготовляла новорічні прикраси, малювала святкові плакати, споруджувала композиції. Готувалася до дитячого свята, який, як правило, сама і вела. Тому вже на початку грудня наш будинок перетворювався на справжню майстерню. У виготовленні оформлення брала участь уся сім’я — і я, і бабуся, і дід. На плиті варився клей з борошна та води для пап’є-маше, весь стіл був закладений листами ватману та фарбами, а маленькі коробочки були наповнені дрібно нарізаним дощиком… Чого тільки в нашій майстерні не виготовлялося – святкові вази з пап’є-маше, які просто розписувалися, або ще на них з глини ліпили прикраси, маленькі яскраві діди морози з завитими бородами, паперові ляльки в українських костюмах і віночках”, — розповідає Яна.
Наталя з Луганська згадує, яким було її свято у довоєнному місті: “Я згадую ялинку-красуню, улюблені іграшки, холодець по лоточках, хвойний запах, і дитячі виступи, які ми влаштовували з сусідськими дітьми для бабусь-сусідок”.
Ялинки у будинках культури, солодкі подарунки і не тільки
“Найяскравішими були “утрєніки” на підприємствах. Там давали подарунки. Я виросла у родині музикантів, а у відділку культури профспілка була найбідніша, тому подарунки були відповідні. Для того, щоб отримати подарунок, треба було розповісти віршик. Як правило, всі розповідали одні ті самі. Так що Діду Морозу не позаздриш! І ще круті ялинки були у Будинках культури – Лєніна, Залізничників. Потрапити туди було справжнім щастям. Допускали в основному дітей робітничого класу, членів КПРС. Дітям музикантів, ще і позапартійних туди не запрошували. Ми розважались вдома на джем-сейшенах. Пам’ятаю, тато попереджав, щоб я в школі не переповідала політичні анекдоти, які там лунали. Отже, дитинство люблю, а совок ненавиджу”, — розповідає Олена з Луганська.
В’ячеслав з Луганська пригадав цікаву історію з дитинства, пов’язану з Сантою Клаусом:
“У дитинстві, яке прийшлося на 70-80-ті роки XX сторіччя, моєю улюбленою частиною новорічних свят було отримання подарунка, найціннішою частиною якого були дефіцитні у ті часи шоколадні цукерки. Тому я терпляче йшов з батьками на ті свята, куди вони отримували профспілкові запрошення. Ходили ми переважно до луганського Палацу культури ім. Леніна і БК Будівельників (зараз це — окупаційний «Театр на Оборонной»), іноді — у російський театр. Проводилися ці свята за типовими сценаріями, коли якісь злі сили (Бармалей, Баба Яга, пірати) щось чи когось крали (Снігуроньку, Новий рік, мішок з подарунками), а Дід Мороз з командою героїчно рятували свято і карали антагоністів. Саме дійство мені зовсім не подобалося, бо з року в рік воно повторювалося, змінювалися лише нюанси. Але заради подарунків доводилося терпіти.
Однак одне свято все ж особливо запам’яталося. Здається, було це у палаці культури ім. Леніна у першій половині 80-х. Того разу антигероєм був не якийсь звичний у цій іпостасі персонаж, а… Санта Клаус. Він говорив з виразним, надмірно театралізованим англійським акцентом, був у темних окулярах і з картонною чи пінопластовою сигарою у роті.
Я вже не пам’ятаю подробиць тієї новорічної вистави, яку сучасним сленгом можна було б назвати «люта крінжатина». Лише пам’ятаю, що Санта з’явився під «Let It Snow, Let It Snow, Let It Snow» Френка Синатри і закликав святкувати замість Нового року «Кристмас». Саме так з театралізованим англійським акцентом і казав: не Різдво, а «Кристмас». Мабуть, автор чи автори вважали, що англійська назва Різдва асоціюватиметься у дітей з чимось дуже нехорошим. Пам’ятаю, що у фіналі того дійства Дід Мороз проганяв Санту копняками, а потім патетично читав якийсь вірш про радянське святкування нового року під кремлівською зіркою. Ось на такому святкуванні Нового Року довелося побувати мені у Луганську. Потім я неодноразово згадував ту виставу і думав, а як же її автори і учасники сприйняли зміни, які відбувалися у нас після 1991 року?”
Читайте також: Розвивали українську культуру: музиканти із Донеччини про столітню родинну традицію, окупацію та виселення
Кутя з рису
На Різдво на Луганщині зазвичай готували кутю не з пшениці чи ячменя, а з рису. Підсолоджували її вишневим варенням, але зустрічалися і інші варіанти. Святкову трапезу носили по сусідах, відвідували кумів та хресних, які в замін давали свою кутю.
Анастасія (Брянка): “На Різдво кутю у нас робили з рису та вишневого варення, додавали порізані шоколадні цукерки, ці всі «ласощі» викладалися в кришталеву круглу вазу і ми ходили по дворах і кричали типу такого: “Бабо Машо, виходь кутю куштувати!” Ми нічого не співали, точно пам’ятаю. З того часу я не їм кутю, канон і навіть солодку рисову кашу не переношу”.
Ганна (Луганськ): “Кутя рис, мед, родзинки, горіхи. З пшениці почали варити після того, як побували в Залещіках на Тернопільщині, і ще вивчила там “Добрий вечір тобі, пане господарю”, мені було років 11. Хоча колядки у нас теж були: “Коляд, коляд колядниця, добра з медом паляниця” і “Щедрик”.
Марія (Київ): “Додам розповідь свого чоловіка, він з Луганської області, село Арапівка. На Різдво кутю готували з рису та вишневого компоту. Ввечері 06.01 треба було цю кутю нести своїм хресним, вони дарували подарунки і давали свою кутю”.
Читайте також: Коли наші танки в’їдуть в Москву: як у Луганську в 2009 році Захар Май виступав
