9 травня у кінотеатрах розпочався прокат українського фільму “Будинок “Слово” Нескінченний роман”, сценарій до якого разом із режисером Тарасом Томенком написала луганчанка Любов Якимчук.
У коментарі для Реальної газети Любов Якимчук, сценаристка, авторка книги поезій “Абрикоси Донбасу” розповіла про кіно та подальші творчі плани, серед яких фільм, або принаймні книга про Луганськ.
Яна Осадча
Будинок для майстрів культури
У кінотеатрах Києва стрічка йде з аншлагом. Принаймні потрапити на сеанс у кінотеатр “Жовтень” у минулі вихідні мені не вдалося: всі квитки були продані, як повідомили на касі, заздалегідь. У “Планеті кіно” у столичному Блокбастермолі, де зазвичай не дуже багато людей, — також майже повний зал. Глядачі уважні та серйозні, тільки трохи здригаються, коли у фільмі лунає навчальна повітряна тривога.
У соціальних мережах триває жваве обговорення фільму, тому, хто ще не встиг сходити, а планує, варто поспішити, адже ризики нахапатися спойлерів зростають.
Події фільму розгортаються у Харкові у кінці 20-х років минулого сторіччя. У сучасному та зручному будинку “Слово” мешкає майже уся еліта української інтелігенції: письменники Микола Хвильовий, Павло Тичина, Володимир Сосюра, режисер Лесь Курбас тощо.
У будинку були своя їдальня, дитячий садочок і навіть бомбосховище, на всяк випадок. Планували також зробити солярій на даху. Від митців вимагалося тільки творити мистецтво для радянських людей у правильному руслі.
Одного дня вселятися у будинок приїздить молодий поет Володимир Акімов, якого гостинно зустрічає Микола Хвильовий. Після поселення нового жильця у будинку починають коїтися погані речі та ставитися трагедії. Інакше і бути не може: адже на країну насуваються 30-ті роки, життя мешканців будинку змінюється, а головний герой все більше починає зовнішнє нагадувати молодого Путіна.
У фільмі є як вигадані герої, так і персонажі з прототипами.
“Унікальність картини полягає у тому, що це — перший художній історичний фільм про “Розстріляне Відродження”. Про 30-ті роки у Харкові, про будинок, який був побудований там на початку XX століття, щоб там мешкали українські письменники. Подібні будинки існували і для робітників. Однак письменники були більшою загрозою більшовикам, тому за мешканцями будинку Слова слідкували представники радянських спецслужб, всюди були “вуха“, — розповідає Любов Якимчук.
За словами сценаристки, жанр фільму тяжіє скоріш до драми і є чимось середнім між жанровим пригодницьким і авторським кіно.
“Фільм — дуже динамічний, весь час відбувається щось дуже несподіване. Історично період, про який йдеться у кіно, був дуже трагічний. Частину письменників розстріляли, інших репресували, а потім розстріляли. Хтось був змушений йти на компроміс із владою”, — говорить сценаристка.
“Найкраще кіно, це від якого ти можеш пережити спектр почуттів”
У фільмі є сцени, які були зняті у Харкові біля Держпрому. До речі, Будинок “Слово” досі існує у Харкові, там живуть люди. У 2022 році під час російських обстрілів був пошкоджений його фасад.
Любов Якимчук розповідає, що під час зйомок у Харкові пішов дощ, сцени з яким потім включили у фільм, хоча це й було спочатку не заплановано.
Решту сцен знімали у київських павільйонах.
“У харківському архіві знайшли план будинку “Слово”, і квартира Хвильового була повністю відтворена за цим планом. Використовувалися фото інтер’єрів, щоб стилізувати під той час. Історична робота була детальна, тому знімали фільм дорого і довго”, — каже Любов Якимчук.
За словами Любові Якимчук, драфт-сценарій фільму був написаний ще у 2013 році. Потім його давали читати письменникам, історикам та драматургам, які вносили правки та корективи. Було щонайменше шість редакцій.
Нарешті у 2017 сценарій був повністю готовий, а у 2018 почалися зйомки. Коли залишилося відзняти лише кілька сцен, закінчилися гроші, які довелося терміново шукати. Знімання і повний монтаж картини закінчили у 2020 році. У 2021 році фільм поїхав на фестиваль категорії А, а до українських глядачів дійшов лише зараз — у 2024 році.
“Фільм збиралися показувати в Україні вже 2022 році, але почалося повномасштабне вторгнення. Думали, коли випустити, і нарешті вирішили, що нема вже чого чекати. Фільм зараз дуже потрібний, бо є шалений інтерес до “Розстріляного відродження” і до історії”, — каже Любов Якимчук.
Цікавий факт — у фільмі знялася і сама Любов Якимчук. Вона у фільмі їсть, п’є та вдягає протигаз, однак не вимовляє жодного слова. Любов грає умовну дружину письменника Майка Йогансена, і в кадрі з’являється не дарма:
“Ніби я там була, все бачила і чула, та написала”, — каже сценаристка.
Любов Якимчук зазначає, що автори намагалися зробити обнадійливий і переможний фінал фільму.
“Хотіли показати, що добро може перемогти зло. У всіх, хто буде дивитися, залишиться світлий післясмак і бажання перемагати російське зло, яке знову до нас прийшло і хоче знову нас розстрілювати”, — говорить Любов Якимчук.
Вона додає, що, судячи з відгуків глядачів, фільм викликає різну палітру емоцій.
“На прем’єрі фільму люди і плакали, і сміялися. Я вважаю це успіхом, бо найкраще кіно, це від якого ти можеш пережити спектр почуттів. Більшість вражень — хороші. Картину оцінили український журналіст та сценарист Акім Галімов, письменник Андрій Кокотюха, колишній міністр культури Євген Нищук та багато інших”,— говорить Любов Якимчук.
Утім, напевно найважливіше, що зробив цей фільм – це сприяв зацікавленості людей долями, творчістю та поглядами українських митців 30-х років. З творами та біографією багатьох з них ми знайомі ще зі школи, однак після перегляду фільму є бажання дізнатися про них детальніше. Адже кожен з них вартий окремого фільму, і хочеться сподіватися, що вони колись з’являться.
“Хочу показати Луганськ людяним”
Любов Якимчук каже, що наразі працює ще над одним цікавим проєктом — сценарієм фільму про окупацію українських земель Австро-Угорщиною, про часи цісаря Франца Йосифа. Мета картини — розвінчати один з поширених міфів про те, що українцям було добре під владою цієї імперії. Однак наразі зйомки картини призупинені, пов’язане це з нестачею фінансування, скандалами навколо Держкіно та війною.
Є у Любові Якимчук і ідея фільму про Луганськ, герої якого будуть людяними, а саме місто буде показане не полем бойових дій та осередком сепаратистів, а звичайним містом зі своєю атмосферою.
Сценаристка сумнівається, що найближчим часом вдасться зняти такий фільм, однак у будь-якому випадку вона планує написати книгу про рідне місто.
