Станом на кінець 2025 року у Києві офіційно зареєстровано понад 433 тисячі внутрішньо переміщених осіб (ВПО), причому значна частина з них – вихідці з Донецької та Луганської областей. Серед них понад 70 тисяч дітей і понад 75 тисяч пенсіонерів. Вони, як і всі мешканці столиці, страждають від відсутності електроенергії та опалення.
Переселенці — у вразливішому становищі, бо переважна більшість ВПО не мають родичів чи друзів, у яких могли б перечекати холодну пору.
Реальна газета поспілкувалася з переселенцями з Донбасу, які зараз живуть у Києві та потерпають від влаштованого Росією «холодомору».
Сергій Іващенко, спеціально для Реальної газети
«Майже живу на роботі»
Сергій — переселенець з Донецька. Він попросив не вказувати прізвище та деякі подробиці про себе, бо є учасником бойових дій з 2014 року і має родичів на тимчасово окупованій Росією території. Зараз Сергій має інвалідність через наслідки отриманих на фронті поранень, але працює інженером на одному з київських підприємств.
Чоловік разом з дружиною живе в орендованій квартирі, хоча з весни 2025 року має власну, придбану за ваучер, отриманий в рамках державної програми забезпечення житлом військових, які отримали інвалідність, захищаючи країну.
«Довелося, — каже чоловік, — обрати квартиру, яка потребує капітального ремонту, бо за гроші, передбачені ваучером, це був єдиний варіант купити житло під наші потреби. Ми — люди небагаті, тому добре, якщо до наступної зими зробимо квартиру бодай трохи придатною для життя. До речі, коли ми вибирали житло, нам пропонували квартири на Троєщині з електроопаленням. Звісно, ми одразу відмовилися».
Квартира, де зараз живуть Сергій з дружиною, розташована на 7-му поверсі дев’ятиповерхівки.
«Нам дуже пощастило, що є газ, бо живемо майже без централізованого опалення з початку січня, — каже переселенець. — Правда, є великою проблемою те, що за час поки я і дружина на роботі, температура у квартирі падає майже до нуля. Потім прогріваємо за допомогою духовки або електрообігрівача, якщо є світло, але це буває дуже нечасто».
За словами чоловіка, найбільша проблема – це те, що не працює ліфт: «Цю квартиру ми орендували ще у 2017 році, коли я демобілізувався і влаштувався на цивільну роботу. Тоді це був єдиний прийнятний варіант: оплата — доступна для нас, до роботи — недалеко, бо через стан здоров’я великі відстані — не для мене».
А, починаючи з 2022 року, робота стала для Сергія та його дружини другою домівкою у буквальному сенсі.
«Коли почалися відключення електроенергії, ми як тільки бачимо повідомлення про загрозу масштабного обстрілу, йдемо до мене на роботу, де я з дозволу керівництва облаштував в укритті куточок для себе і дружини. З моїми проблемами зі здоров’ям потрібно дуже багато часу, щоб спуститися сходами, тому щойно бачимо повідомлення з попередженнями, йдемо до мене на роботу і там ночуємо. А останні кілька місяців я майже живу на роботі: якщо після робочого дня бачу попередження про атаки на Київ, залишаюся тут, а пізніше приходить дружина».
Чоловік каже, що йому і дружині немає куди їхати, щоб перечекати важкі часи, тому куточок в укритті — єдиний порятунок. Тим більш, на підприємстві є своя котельня, є генератори, тому вдень можна «нагодувати» електрикою зарядну станцію.
Сергій каже, що був неприємно здивований тим, наскільки неготовою виявилася столиця до цих випробувань:
«Як технар можу зазначити, що зараз є дуже багато сучасних локальних рішень, щоб забезпечувати людей теплом та електроенергією. Їх треба було впроваджувати з 2022 року, але я не бачу, щоб щось робилося. Я знаю, що ще у СРСР вироблялися дизельні електростанції для віддалених населених пунктів у Сибіру та на Далекому Сході. Зараз є набагато кращі варіанти, ніж були тоді. Чому великі міста, той же Київ, не переводили на такі локальні джерела електрики, на локальні котельні?»
Читайте також: Краще без світла, ніж під Росією: як безпечно виїхати з окупації
«Де наші філантропи?»
«Температура у квартирі, яку ми орендуємо, доходила до нуля градусів, а інколи — до мінус одного», — розповідає Наталія Зубар – переселенка з міста Бахмута, людина з інвалідністю.
Наталія разом з чоловіком Максимом вже три тижні живе у Київській області, в одному з містечок «Місії Хансена в Україні» — благодійного фонду, заснованого американським бізнесменом та філантропом Деллом Лоєм Хансеном. У цих містечках знайшли безоплатний прихисток кияни, для яких життя без електрики та опалення стало геть нестерпним. Серед них чимало пенсіонерів та людей з інвалідністю.
«Опалення у нашому будинку зникло 9 січня, — розповідає Наталія. — Спочатку ми думали, що зможемо перечекати, але… У ЖЕКу нам казали, що будинок буде внесений до переліку критичних об’єктів, які не можна відключати від електроенергії, оскільки від неї залежить опалення. Та не внесли. Мабуть, тому, що у нас не електроопалення у буквальному сенсі, а централізоване, але система, яка качає теплоносій, працює від електрики».
Зараз у квартирі залишилися батьки Наталії і двоє котів. Втім, батьки проводять більшу частину часу в онука: син жінки теж живе у Києві, викладає в університеті імені Шевченка.
«У сина хоч газ є і слабеньке опалення, а у нас — усе на електриці. Коли її немає, навіть чаю не зробиш. Ситуацію погіршують внутрішні проблеми будинку. Іноді, коли давали електрику, вибивало щитову. ЖЕК далеко не завжди реагує на це з належною оперативністю», — розповідає переселенка.
Родина Наталії орендує квартиру на п’ятому поверсі 14-поверхового будинку у Голосіївському районі неподалік станції метро «Либідська».
«На жаль, — каже вона, — це — єдине, що змогли знайти, коли у 2022 році виїхали з Бахмута, бо дуже небагато власників квартир погоджувалися здати житло такій родині як наша: я з чоловіком, мої батьки і двоє котів. Звісно, квартира на п’ятому поверсі — далеко не найкращий варіант, бо я можу пересуватися лише у візку, і коли немає електроенергії та не працює ліфт, не можу вийти на вулицю. У 2024 році усе літо провела вдома через відключення».
Наталія говорить, що умови у містечку «Місії Хансена в Україні» дуже комфортні:
«Ми живемо у приміщенні, розрахованому на 12 людей. Побутові умови — хороші. Благодійники допомагають продуктами. І, головне, тут усе зроблене з урахуванням вимог інклюзивності, безбар’єрності, тобто, простір дружній до людей з інвалідністю, що для мене дуже важливо».
Жінка розповідає, що у будинку, де її родина орендує квартиру, зараз лишилася десь третина мешканців:
«Лишилися ті, кому нема де перечекати цей жах. Хтось не хоче залишати квартиру, бо боїться за майно. У нас просто не було виходу, бо я маю великі проблеми зі здоров’ям, і просто не вижила б у тих умовах. За той час, який ми прожили у холоді, у мене почали загострюватися хронічні хвороби».
Переселенка з Донеччини каже, що неприємно здивована тим, що прихисток для таких людей як вона надає фонд, створений американським філантропом:
«Де наші філантропи? В Україні є дуже багаті люди, але чомусь жоден з них не створив того, що створив американець. І зараз я не чула про жодну з українських ініціатив щодо надання тимчасового прихистку для людей з вразливих категорій».
Наталія каже, що у містечко нові мешканці прибувають щодня, і мабуть, скоро там вже не буде місць, бо можливості американських благодійників — не безмежні.
За словами жінки, вона також не бачила жодних ознак підготовки Києва до цілком передбачуваних серйозних проблем з електропостачанням та опаленням: «Те, що зараз роблять комунальники та енергетики — героїзм, подвиг. Але ж з 2022 року багато говорили і писали про ймовірність великих проблем, які можуть спричинити російські удари, і, як я розумію, не готувалися до цього належним чином».
Кияни розповідають, що у Голосіївському районі ситуація — не набагато краща за відому усій країні ситуацію на Троєщині. Говорять, що через відсутність електроенергії та опалення закриваються магазини. Кажуть, що нещодавно закрився навіть один з супермаркетів мережі АТБ, який був для мешканців розташованих поруч будинків пунктом незламності, куди люди ходили заряджати гаджети.
Наталія Зубар каже, що людям, які живуть у містечку «Місії Хансена», не називали строків проживання: «Мабуть, це — до покращення ситуації, до того, як буде можливо жити у квартирах».
Але так пощастило далеко не кожному з 433 тисяч ВПО, які живуть у Києві. Чимало людей чекають тепла у промерзлому житлі.
Читайте також: Алчевськ-2. Як і чому замерзає окуповане місто
