Цьогоріч традиційний Книжковий арсенал проходив під гаслом “Життя на межі”. Великі черги охочих потрапити сюди яскраво свідчать про те, як важлива для українців сьогодні культура, і книги зокрема.
Головна тематика Книжкового Арсеналу -2024 – зрозуміла і болить кожному. Це – війна, яку автори відображають у художній прозі та поезії, документальних творах і в інсталяціях. Війна реальна, війна індивідуальна, війна у снах…
Про себе говорять навіть назви книг: “Як це – війна?”, “Як ми називаємо цю війну?” тощо. Митці шукають відповіді, а читачам дуже кортить отримати їх, щоб збагнути, хоча ще й дуже боляче, бо рани свіжі.
Найсильніший стенд – погорілі книги з видавництва “Фактор-друк” у Харкові, які навіть ще зберігають запах гарі.
Реальна газета по гарячих слідах підготувала невелику добірку про те, як на Книжковому арсеналі розкрили тему Донбасу, який з 2014 року перебуває в епіцентрі бойових дій.
Яна Осадча
Дитячі книги про війну
Дитячі книги про війну зайвий раз нагадують нам про те, яку трагедію ми все переживаємо і які важкі її наслідки.
Ціла низка нових книг для дітей на Арсеналі присвячена переживанню досвіду війни.
Книга “Ґудзик, який хотів повернутися додому” вчить дітей простій переселенській істині, що твій дім, там де ти. Книга “Важка торба” присвячена важкій тематиці переживання дитиною втрати.
“Я не знаю, як про це писати”
Ця збірка оповідань та есеїв цікава тим, що її писали не професійні письменниці, а жінки, чиї долі змінила війна. Авторки взяли участь в онлайн-курсі “Терапевтичне письмо” Ірени Карпи. Жінки писали свої реальні історії про втрачений дім, пережите та про те, як жити після цього всього далі.
“Цуцик”
Книга Віталія Запеки – про події на сході Україні. Це антивоєнний роман, про недовірливу маленьку собачку, яка шукає свого господаря. Розповідь ведеться від імені цуцика, який не розуміє абстрактних понять, однак добре відчуває емоції людей.
“Очі Маріуполя” і “Полон”
“Очі Маріуполя” – дуже цікавий і потужний проєкт зі світлинами та історіями захисників Маріуполя. Там є уривки з листування військових, малюнки та вірші, які присвячували їм близькі та митці з усієї країни.
У книзі є QR-коди з відео із приватних архівів оборонців, за допомогою яких можна походити руїнами заводу та пробігтись по Маріуполю під час обстрілу.
Також у книзі є місце для фото тих, хто наразі у полоні. Після звільнення захисників, їхні фото з’являться на сайті проєкту, і їх можна буде роздрукувати та вклеїти у книгу.
Не можна пропустити і книгу “Полон”, цінність якої полягає в тому, що її писала людина, яка провела у полоні понад 11 місяців. Йдеться про Валерію “Наву” Суботіну, яка працювала у пресслужбі полку “Азов”.
Жінка пройшла всі кола пекла, однак знайшла в собі мужність написати цю книгу і занотувати злочини росіян.
“Архітектурний модернізм півдня та сходу України 1950-1980 років”
Книга, яку захочеться гортати всім, хто дуже скучив за рідним містом, однак не може туди повернутися. Наприклад, тут можна знайти багато фото Луганська 50-80-х років ХХ сторіччя.
Утім, справа не тільки у ностальгії. Хоча цю книгу задумали ще до повномасштабної війни, вивчання архітектурного модернізму може допомогти Україні відновити спадщину, яку руйнують росіяни.
У книзі виділили сім ареалів українського модернізму: київський, донбаський, придніпровський, харківський, південний з центром в Одесі та західний з центром у Львові.
“Бахмут”
Книжка репортажів з війни письменника Мирослава Лаюка, в якій розповідається про побут військових, під час запеклих боїв за Бахмут. Історії життєві: про кохання, про святкування Різдва, про любов до тварин.
Окрім того, книга містить низку есеїв, зокрема про роль пам’ятника Артему в Святогірську та про поезію Стуса.
До речі, для тих, хто втратив віру у звільнення Донбасу, радимо почитати книгу “Деокупація” – про життя у деокупованих містах України, про спротив, колаборантів, наслідки тощо.
Книга-мандрівка “Нескорені”
На Арсеналі можна було побачити чимало цікавих та оригінально виконаних проєктів. Книга-мандрівка “Нескорені” – одна з таких. Присвячена вона тому, як українці виживають під час війни та як чинять спротив.
Окрема сторінка присвячена життю в окупації.
“Чи бачать небеса котів”
Історія, яка могла статися у будь-якому місті України після початку повномасштабної війни. Жив собі багатоквартирний будинок, у кожного мешканця – своя доля, свій світ, свої плани, домашні улюбленці. Однак одного разу у будинок прилетіла російська ракета…
“Ще один день війни”
Авторка книги- арт-щоденника – українська художниця, яка багато років живе у Китаї. Передати війну у рідній країні вона намагається за допомогою ілюстрацій. Жінка створює ілюстрації про те, що чує від своїх родичів та друзів, які намагаються вижити у підвалах та сховищах.
Ілюстрації дуже влучно передають страшну атмосферу весни 2022 року, зокрема у Маріуполі та інших містах Донбасу.
Окрім книг на Арсеналі були представлені інсталяції, чимало з яких розповідають історії з Донбасу.
“Бомжі Донбасу”
Роман письменника з Макіївки Олексія Чупи “Бомжі Донбасу” здається реакцією на події Майдану та війни на Донбасі. От тільки текст написано ще 2012 року, і він є швидше романом-передбаченням із домішками альтернативної історії. Зрештою, загравання з минулим і майбутнім — це не такі вже й далекі речі. У книжці йдеться про чотирьох макіївських безпритульних, які тиняються містом у пошуках їжі й тепла і вкупі намагаються вижити. Вони спілкуються винятково українською — це їхня принципова позиція. Імен герої не мають, лише прізвиська. Оповідача кличуть Малевичем, і наявність у тексті безпросвітного “Чорного квадрата”, а водночас і київського художника, який свого часу поїхав підкоряти Москву, вочевидь, невипадкова. Книжка передовсім про україномовних жителів Донбасу, які почуваються в цьому реґіоні бомжами.
Халабуда
Художниця Дар’я Молокоєдова, чиє дитинство пройшло у Краматорську, створила шатро із залишків гуманітарного одягу, який роздавали ВПО на Закарпатті у 2022 році.
Назвала свій твір мисткиня халабудою, яка символізує втрачений дім, місце, де хочеться заховатися і відчути себе у безпеці.
Шматки тканини з одягу приєднані булавками та голками, тому поряд з витвором напис: містить гострі предмети. І тут, напевно, йдеться не тільки про безпеку відвідувачів, а й про те, що біль, людей, які втратили все, ще занадто гострий.
“Насіння України”
Зворушлива історія художниці Алевтини Кахідзе з 2015 року вела проєкт “Клубніка Андріївна”, в якому розповідала про життя в окупації.
Головною героїнею Алевтини була її мама, яка їздила на підконтрольну територію і привозила своїм сусідкам насіння квітів та овочів.
У 2019 році мама Алевтини померла на контрольно-пропускному пункті сепаратистів у Станиці Луганській. Після смерті матері Алевтина продовжила її справу.
Сни про Донецьк
Дуже щемлива інсталяція про те, що від рідних міст у людей лишаються лише спогади та сни.
Для художниці Катерини Єрмолаєвої з Донецька сни залишилися єдиною можливістю відвідати дім.
Маленькі мініатюри з малюнками та написами дозволяють мандрувати у минуле, гуляти вулицями Донецька. Ідея у тому, щоб показати, як рідний дім із реального світу переміщається у фантастичний.
Мрії про гору Карачун
Тема снів і неможливості побачити пейзажі дитинства відстежується і в роботі Катерини Алійник. Одного разу мамі художниці наснилося, що гора Карачун у Слов’янську зникла.
Дівчина тлумачить цей сон, як те, що тепер вона не може піднятися на гору свого дитинства, а лише має можливість відтворити її за допомогою карти та власної уяви.
Те, що тема Донбасу залишається і посідає важливе місце у культурному просторі – дуже важливе. Особливо цінним є те, що зображують його не тільки, як поле бою, але й цікавий та самобутній регіон.
Утім, на жаль, реальність така, що Донбас дуже часто зображується лише як спогад, або якась рефлексія автора у минуле.
Зробити з цим, мало що можна, адже Луганськ і Донецьк в окупації вже давно, коли їх звільнять – невідомо, тож і говорити нема про що.
Однак дуже хотілося б більше хоча б проєкцій у майбутнє та у часи, коли регіони будуть деокуповані.
Сподіваємось, що ми все ж таки доживемо до Книжкового Арсеналу, на якому будуть книги про звільнення Донбасу та його відбудову. А може навіть ми їх і напишемо!
