В «ЛНР» опалювальний сезон 2025/2026, як і усі попередні – щось на кшталт битви, а ще – свого роду театр абсурду. Місцеві чиновники щороку кажуть, що починають готуватися до кожного опалювального сезону одразу після закінчення попереднього. Та щойно сезон починається, усе виглядає так, ніби холодна пора року настала несподівано, і усі, від кого залежить тепло у будівлях, докладають героїчних зусиль, щоб батареї нагрілися хоч якось.
Колись проблеми списували на «важкий український спадок». Починаючи з 2014 року місцеві медіа щоосені і щозими «згодовували» своїй аудиторії цей наратив, звинувачуючи Україну в усіх проблемах з опаленням і попутно – у проблемах з водопостачанням та в інших негараздах.
Після початку у 2022 році повномасштабної російської агресії, окупації майже усієї території Луганської області та незаконної анексії регіону звинувачення на адресу України не припинилися, хоча їх стало менше і додалися запевняння у тому, що «велика і могутня Росія» швидко вирішить усі проблеми.
Зараз — 2025 рік. Але навіть мешканці відносно благополучного (у порівнянні з іншими містами «республіки») Луганська отримують воду за графіком і скаржаться на проблеми з опаленням. Чому так вийшло? Розбиралася Реальна газета.
Сергій Іващенко, спеціально для Реальної газети
Замість казки — проблеми
«Зараз у мене у квартирі — десь 15 градусів, якщо не користуватися електрообігрівачем», — каже Сергій Сергійович (ім’я змінене), мешканець Луганська, пенсіонер.
За словами чоловіка, який живе в Артемівському районі «столиці республіки», опалення у його будинку з’явилося у двадцятих числах жовтня. Вдень батареї були трохи теплішими за температуру тіла, вночі опалення дещо покращувалося, але не кардинально. Наприкінці жовтня опалення зникло взагалі.
«Коли тут утворилася «ЛНР», — говорить луганчанин, — у житлово-комунальному господарстві почався безлад: багато чого змінилося на гірше у порівнянні з тим, що було до 2014 року (тоді теж було багато проблем, на але – не настільки). Та коли «ЛНР» стала «суб’єктом федерації РФ», я зрозумів, що не мав уявлення про справжній безлад».
За словами Сергія Сергійовича, коли у вересні 2022 року в Луганську проходив псевдореферендум про «приєднання ЛНР до Росії», чимало людей сподівалися, що на зміну недбалості прийдуть хазяйновитість, системний підхід і ресурси, завдяки чому вдасться значно покращити ситуацію:
«Тут — багато людей з радянською ментальністю, і це — не тільки мої однолітки (чоловіку — 72 роки, – РГ), а й значно молодші люди. І для них держава, столиця якої — Москва, це — щось всемогутнє. Люди вважали, що усі проблеми дуже швидко і найкращим чином вирішаться, ніби за помахом чарівної палички, як у казці. А сталося інше, з точністю до навпаки».
Чоловік розповідає, що зміни, які відбулися після «приєднання до Росії» неприємно здивували його, а також родичів та знайомих:
«Часто чую, що у «незалежній республіці» було краще, ніж в Росії. Влітку житлово-комунальні послуги подорожчали десь на чверть, але їх якість, може, навіть погіршилася. Принаймні точно не покращилася».
Сергій Сергійович каже, що проблеми з опаленням виникають не тільки на початку сезону чи внаслідок надзвичайних інцидентів на кшталт нещодавнього збою в енергосистемі «республіки». Чоловік розповідає, що в його квартирі батареї були останній раз дійсно гарячими десь у 2020 році, хоча й тоді таке щастя було не щодня. З часом усе частіше траплялися збої, бо з 2014 року опалювальною системою серйозно не займалися. Не справдилися надії на покращення у 2022 році, коли «ЛНР» стала російським «суб’єктом федерації». Більше того, вже наявні проблеми доповнилися новими.
«Починаючи з 2022 року, — каже луганчанин, — стало ще гірше. Особливо після появи на початку 2025 року «Єдиної керуючої компанії», якій віддали в управління майже усі багатоквартирні будинки в місті. Моя родичка живе в кварталі Комарова. У її будинку десь тиждень тому прорвало трубу опалення у підвалі. Аварійна служба, яку, до речі, чекали майже добу, тільки перекрила подачу теплоносія у будинок. А ремонтувати має керуюча компанія. Родичка каже, там спочатку відповідали, що заявка мешканців «на реєстрації та на розподілу», а зараз кажуть, що ремонтуватимуть, коли буде вільна бригада, бо багато роботи. І це при тому, що з телевізора нам щороку розповідають про колосальну допомогу Росії, про величезні обсяги ремонтів на теплотрасах та у будинках».
Чоловік говорить, що проблеми з опаленням є в усіх районах міста, але найбільш страждає Жовтневий, особливо — східна його частина, тобто, територія Луганська, яка межує з Станично-Луганським районом.
Читайте також: Кладуть кульочок в унітаз: як окупанти перетворили місто троянд на зневоднену пустелю
«Війна» за опалення
Офіційна дата початку опалювального сезону в «ЛНР» — 15 жовтня, але в цей день в «республіці» жодна батарея, яка живиться від централізованої системи, не потеплішала.
«Заступник міністра будівництва та ЖКГ ЛНР» Станіслав Дупленко в жовтневому інтерв’ю місцевому телеканалу «Луганськ 24» розповідав про початок опалювального сезону, і ця розповідь викликала відчутне дежавю, нагадувала колосально обридлі ще до 2014 року коментарі луганських чиновників, які розповідали про запуск котельних так, ніби йдеться про реалізацію надскладної космічної програми.
Ось – цитата з інтерв’ю Дупленка:
«Коли випускається документ [про початок опалювального сезону], це є відмашкою для ресурсопостачальних організацій розпалити котельні. Насамперед пропалюються котельні, доводяться до потрібної температури. І тепло вже починає подаватися поетапно, залежно від близькості до джерела постачання тепла, у ті чи інші установи. Насамперед звісно, ми акцентуємося на соціальних установах… У процесі запуску виявляються якісь аварійні ситуації. На них миттєво аварійні служби реагують… Пориви теплотрас є. І були такі випадки, коли споживачі, не попередивши керуючу компанію, проводили у своїй системі в будинку, у квартирі ремонтні роботи… Ну це все — робочі процеси, вони займають близько двох-трьох тижнів».
Той же телеканал робив репортажі про підготовку до опалювального сезону з міст «республіки». При чому, з територій, підконтрольних Росії ще з 2014 року. Тобто, звідти, де начебто давно вже мали подолати «важкий український спадок» і щасливо жити у «руському мирі». Але…
Ось – цитата із одного з таких репортажів:
«Лише з початку осені у системі центрального опалення замінили понад 1 000 м трубопроводу, водовідведення та водопостачання — 147 м труби… Наразі тепловики продовжують обхід, щоб забезпечити закриття вікон у під’їздах, демонтувати пошкоджені елементи. Деякі під’їзди — без скління, там встановлюються шибки… Паралельно продовжуються роботи на горищах, оскільки відкриті люки — це витік теплого повітря».
У цьому репортажі йдеться не про Сіверськодонецьк, не про Лисичанськ чи ще якесь місто, сильно постраждале внаслідок бойових дій у 2022 році. Йдеться про місто Антрацит, розташоване у глибокому тилу і підконтрольне РФ з 2014 року. На відео можна побачити, у наскільки жахливому стані перебувають багатоквартирні будинки у місті. І не віриться, що в Антрациті не було бойових дій.
У репортажі про підготовку до опалювального сезону у також окупованому ще у 2014 році місті Ровеньки йдеться про заміну 350 метрів тепломереж.
Цікаво, що, розповідаючи про підготовку до опалювального сезону, медійники з «ЛНР» вже не згадують про «погану Україну», яка у чому тільки не заважала «республіці». Мабуть, тому, що вже незручно, якщо великі проблеми є навіть на територіях, які Україна не контролює вже понад 10 років.
На частині Луганщини, окупованої Росією у 2022 році, ситуація — ще гірша. Розповідаючи про ці території, Станіслав Дупленко сором’язливо намагався не згадувати, чому вони зараз – у такому стані:
«Є складність у нас. Вона, можна сказати, планова. Це – Сєвєродонецька агломерація, де потрібен великий обсяг відновлювальних робіт. Він, в принципі, ведеться… Великий обсяг робіт передбачено силами Фонду розвитку територій. І зараз можна констатувати: поки що не всі обсяги робіт виконані. Це стосується заміни теплотрас та котелень. Там роботи йдуть, так скажемо, у завершальному етапі на певних ділянках. Ми плануємо найближчими тижнями вже по Сєвєродонецьку дати в частині міста тепло, там де будуть готові теплотраси. А так цей процес у принципі триватиме до кінця року».
Тобто, окупаційний чиновник називає руйнування російськими військами українських міст «плановою складністю». Що тут можна сказати, окрім того, що коментарі зайві?
Читайте також: Водосховища показують дно. Як Росія зруйнувала водну інфраструктуру Донбасу та звинуватила Україну
Ситуація з водою: винна вже не Україна, а «небесна канцелярія»
Влітку медійники з «ЛНР», чи то виконуючи завдання, чи то бажаючи довести свою відданість, майже у кожній публікації про ситуацію з водопостачанням, згадували про «погану Україну», нібито винну в тому, що мешканці «республіки» вже й забули, що таке вода в кранах цілодобово.
Зараз у проблемах з водопостачанням винна вже «небесна канцелярія».
«Єдине джерело, з якого ми останнє десятиліття живилися, це – Єлизаветинське водосховище. Воно практично вичерпалося», — говорить в репортажі місцевих телевізійників окупаційний чиновник з Антрациту.
Авторка репортажу зазначає, що причина водних проблем — мала кількість опадів у 2025 року. Її слова підтверджують своїми коментарями мешканці міст Антрацит та Красний Луч. А як же «погана Україна»?
Є й ще одна причина. Про неї йдеться у розміщеному в жовтні 2025 року повідомленні на Facebook-сторінці начальника Луганської обласної військової адміністрації Олексія Харченка:
«Упродовж наступних п’ятьох років в «лнр» планують замінити 12,5% аварійних трубопроводів. На сьогодні в аварійному стані перебувають більше ніж 8 тисяч км мереж системи водопостачання і водовідведення, що складає близько 80% від загальної протяжності. Тобто лише близько 20% функціонують у штатному режимі. На початку року окупанти обіцяли відремонтувати все до 2035 року. Але плани змінилися — у наступні п’ять років замінять лише одну десяту частину мережі. 70% чекатиме свого часу, напевно, до повного зупинення водопостачання».
Повідомлення про ситуацію з водопостачанням в «ЛНР» розміщувалося на сторінці Олексія Харченка і в липні 2025 року:
«У так званій «лнр» обіцяють відремонтувати всі системи водопостачання і водовідведення до 2035 року, тобто упродовж наступних 10 років. Наразі в аварійному стані перебуває понад 8 тисяч км зазначених мереж — 80% від загальної протяжності. Термінової заміни потребують близько 3 тисяч км. Цьогоріч обіцяють відновити лише 3,6%, чого явно недостатньо. Втім, загарбники такий низький темп називають «планомірною роботою». Те, що в значної частини регіону влітку тижнями немає води, їх турбує в останню чергу, як і попередні 11 років».
Нам невідомо, які джерела використовувалися при підготовці цих дописів і як визначалася протяжність аварійних мереж, але з наявної у відкритому доступі «Програми реформування та розвитку водопровідно-каналізаційного господарства Луганської області на 2004 – 2006 роки і період до 2010 року» відомо, що загальна протяжність каналізаційної мережі в Луганській області — близько 3 тис. кілометрів. Потребували заміни як аварійні понад 1300 кілометрів, або 48,6%.
З також наявної у відкритому доступі «Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2013 році» відомо, що протяжність водопровідних мереж у 2013 році в області — 6885,6 км. Заміни потребували 72,7% мереж.
Якщо проаналізувати ці дані, то дійсно можна дійти до висновку, що близько 80% мереж на території «ЛНР» дійсно були аварійними станом вже на 2013 рік. Але навіть за таких обставин медійники з «ЛНР» не мали морального права говорити про «важкий український спадок». Бо з 2014 року частина Луганської області, де розташовано найбільше міських агломерацій і відповідно – значна частина комунальних мереж, перейшла під фактичний контроль Росії.
Представники підконтрольної Росії влади «республіки», той же згаданий вище Станіслав Дупленко, фактично визнають, що з 2014 року і до повномасштабного російського вторгнення «підтримували життєдіяльність населених пунктів», тобто, не робили нічого суттєвого. «Міністерство», заступником керівника якого є Дупленко, повідомляє, що «у період з 2022 по 2025 рік у ЛНР реалізовано масштабні проекти щодо покращення системи водопостачання: прокладено понад 730 кілометрів нових труб магістральних та розвідних водопроводів, реконструйовано та капітально відремонтовано 177 водонапірних станцій». До кінця 2030 року влада «республіки» обіцяє замінити близько двох тисяч кілометрів мереж.
Висновок напрошується дуже простий: кардинального вирішення проблеми з станом мереж водопостачання та водовідведення мешканцям «ЛНР» чекати ще довго і ще довго отримувати воду за графіками — у кращому випадку або не мати централізованого постачання — у гіршому.
Читайте також: Тепло буде, але тільки на словах: як Донецьк готується до нового опалювального сезону
ЖКГ — не пріоритет
Про ситуацію з водопостачанням влада «ЛНР» багато говорить, та якщо придивитися до того, що вона робить, то пріоритет для неї — зовсім не житлово-комунальне господарство і не інтереси мешканців.
Місцеві медійники повідомляють, що восени 2025 року на ремонт доріг з бюджету «республіки» виділені 6 млрд рублів додатково до 8 млрд, вже передбачених в бюджеті. Фінансування житлово-комунального господарства в тому ж бюджеті — 9,1 млрд рублів.
До речі, на реконструкцію Єлизаветинського водосховища, від якого залежить водопостачання міст Антрацит та Красний Луч загалом передбачено 800 млн рублів, які, згідно з повідомленнями місцевих медійників, будуть виділені двома частинами у 2025 та у 2026 роках.
Чому ремонту доріг приділяється значно більше уваги, ніж житлово-комунальному господарству? Чому у фінансуванні цих статей — настільки великий дисбаланс?
Мабуть, тому, що дороги важливі для російських військових. І, мабуть, ще тому, що будівництво та ремонт доріг — галузь з величезними, значно більшими, ніж в ЖКГ, ризиками, пов’язаними із зловживаннями та корупцією. Важко повірити, що в «ЛНР» їх немає.
Читайте також: Дефіцит пального у Донецьку та Луганську: як окупанти наживаються на проблемі
