Для мешканців Донбасу війна почалася не 2022 року, а 2014. Однак з 2022-го під російською окупацією опинилося більше міст та сіл.
Старобільськ і Сватове до 2022 році були підконтрольними Україні, у 2022 сюди прийшла Росія.
Українці памʼятають погодинно день, як РФ нахабно та жорстоко вдерлася у наш дім: у 2014 та у 2022-му. На сході люди відчували відлуння війни з 2014 року. І Старобільськ, і Сватове – не виняток.
Як виживають ці міста зараз під окупацією, читайте у нашому матеріалі.
Ксенія Новицька, спеціально для Реальної газети
Старобільськ: як місто велосипедів стало містом тортур
Саме тут знаходиться найбільша транспортна розвʼязка. Не дарма ж кажуть: “Всі дороги ведуть у Старобільськ”. Тому окупантам так потрібно було захопити це місто і втримати.
Колись квітуче, зелене, велосипедне місто, окупанти швидко перетворили на “перерозподільний пункт”. Сюди звозили людей з розбитих Сєвєродонецька, Лисичанська, Рубіжного, Кремінної, влаштовуючи показову картину “небайдужості”.
“Памʼятаю ті страшні дні, коли людей сотнями на автобусах, КАМАЗах привозили з тих міст і поміщали у будівлю Старобільської дитячої юнацько-спортивної школи. Зайти туди було не можливо… Діти плакали, каналізація через пару днів вже забилася, затхлий запах, антисанітарія. Їжу та речі туди приносили містяни, гарячі обіди готували рятувальники. Але бойовики “ЛНР” називали це евакуацією та спасінням. Дійсно, “спасли” від власного житла та нормального життя”, — згадує Олена Ковальова, старобільчанка.
Сюди вони везуть і тих, чия доля невідома — військовополонені, незаконно утримувані цивільні. Тепер Старобільськ почали асоціювати не з фестивалями, а з однією з найбільших катівень на території тимчасово окупованої Луганщини, на яку окупанти перетворили ізолятор тимчасового тримання. Там вони щоденно піддають тортурам та знущанням чоловіків та жінок, застосовуючи електричний струм, фізичні та психологічні знущання, а також тримають їх у нелюдських умовах.
“Мого сусіда забрали навесні 2022 року. Спочатку тримали у Старобільському СІЗО, потім повезли у Луганськ, а тепер рідні шукають його по тюрмах в Росії. З останнього, казали, що судитимуть в Ростові. Він не один такий, кого й по сьогодні шукають”, — говорить Світлана, переселенка з села Чмирівка.
Російська влада так сильно “переживає” за людей, тому вивезла все нове медичне обладнання з лікарень у невідомому напрямку. Тепер людям необхідно їздити ледь не за сотню кілометрів до Луганська чи в Росію аби потрапити до вузькопрофільного лікаря, або зробити МРТ.
Але повернула всі погруддя Леніна. Ну а як же. Їх навіть більше, ніж було.
Проте загарбники забули повернути людям міський парк культури і відпочинку, який повністю зрівняли з землею. Підрядники з Росії вирубали дерева, зняли тротуарну плитку та демонтували атракціони, знесли клумби та фонтан. Улюблене місце відпочинку місцевих мешканців можна тепер побачити лише на фото. Руйнувати не будувати.
Читайте також: Місцеві як “третій сорт” і непотріб: яку допомогу отримує “ЛНР” від російських шефів
Окупована Сватівщина: без стабільного звʼязку та маршруток
Сватовому “пощастило” набагато менше, ніж Старобільську. Окупаційна влада щоденно перетворює Сватівщину на “сіру зону”. Місто, куди раніше щоденно приїжджали сотні людей, аби сісти на потяг до Києва чи Львова, опустіло. На пероні більше не побачиш проводжаючих чи зустрічаючих, таксистів, які “за всі гроші світу” пропонують відвезти в будь-яку точку, жіночку під синьою парасолькою зі смаженими пиріжками.
За словами місцевих мешканців, вже о 15:00 годині людей на вулицях меншає. І хоча комендантська година починається о 21:00, викликати таксі після шостої вечора — важко.
“Зараз там проживає близько 30% від населення до початку повномасштабного вторгнення. Значна частина – переселенці чи російські військові. Дітей по місту я взагалі мало бачив. Я не можу сказати чи здійснюється там якийсь навчальний процес, але відчуття, ніби зник дитячий сміх, не зникає”, — розповідає Іван, корінний сватівчанин, який повернувся з окупації у січні 2025 року.
Так само не стало і громадського транспорту. Раніше, у Сватовому був добре налагоджений міський транспорт — маршрутки. З одного кінця можна було доїхати в інший за 7 грн.
Тепер же для людей залишилося тільки пару опцій — таксі чи пішки. Хоча саме місто і не велике, проте громадський транспорт робив значно комфортнішим життя людей. Окупантам не зрозуміти, що таке “комфорт для людей”. Це очевидно не їх пріоритет.
“Людям не надають навіть елементарних соціальних послуг. У місті працюють відділення окупаційних структур, проте спеціалісти там не компетентні в більшості питань. Особливо, коли мова йде про переоформлення земельних ділянок чи підтвердження групи з інвалідності. Людям радять дзвонити в центральні офіси, але хто ж туди додзвониться, коли у місті майже відсутній мобільний звʼязок”, — каже Іван.
Окупанти та не планують там нічого відновлювати. Західна частина Сватівщини поступово перетворюється на мілітаризовану зону, де росіяни облаштовують лінію оборони.
“Всі поля там перекопані та перериті. Окупанти мінують там місцевість та облаштовують окопи. Уявляєте, яка частина сільськогосподарських земель тепер буде непридатною для ведення діяльності? А скільки людей, які мають паї, тепер залишилися без орендної плати? Бо люди, чия земля ближче до Старобільська, отримують гроші від фермерів-колаборантів. Небагато, 10-15 тисяч російських рублів, але це хоч щось”, — говорить сватівчанин.
Такі умови життя паралельно змінюють і самих людей. Іван каже, що страшніше за все це брак спілкування. Люди перестали говорити один з одним. Сусіди, які десятками років знали один про одного все, вітаються через раз. Причина – страх. Страх через те, що маєш думати, що говорити та кому. Як реагувати на ті чи інші новини аби завтра тебе не звинуватили у “нелояльності до російської влади”.
