Ми довго писали про Луганщину. Тепер вирішили створити щось, що можна не лише прочитати, а й вдягнути. “Реальна газета” запускає свій перший мерч — теплі худі.
На них — вокзал і абрикоси.
Вокзал — символ дороги додому, очікування повернення, зустрічей і від’їздів.
Абрикоси — символ Луганщини, нашого літа, дворів і дитинства.
Це не просто худі. Це — пам’ять, ностальгія й віра, що Луганськ знову стане місцем, куди повертаються.
Худі отримають усі, хто підтримає нашу редакцію донатом від 1500 грн. Донатьте, пишіть в коментарях та приватних повідомленнях свій розмір — ми звʼяжемося з вами і відправимо трохи тепла.
Якщо ви хочете просто допомогти — будь-яка сума має значення. Кожна гривня допомагає нам продовжувати роботу й залишатися голосом Донбасу.
Задонатьте — і заберіть своє тепло з Донбасу.
Абрикоси
Абрикос — символ Луганська. По всьому Донбасу безліч цих дерев, які щовесни перевоюють вулиці на біле море. Абрикосові дерева були одними з перших, що починали зацвітати, і були беззаперечним доказом приходу весни. Влітку яри та вулиці біля приватних будинків засипані великими, гарячими та запашними плодами кольору сонця. Абрикоси збирали, консервували, сушили, варили з них варення та компот чи просто “закривали” у власному соку. Їх було настільки багато, що ними заповнювали всі тази та дитячі ванночки, а переробкою фруктів займалася вся родина.
Абрикосові посадки тягнуться аж до російського кордону. Бо там, де не ростуть абрикоси, починається Росія. Абрикоси мʼякі, приємні на дотик з трохи пухнастою шкіркою, але з твердою — як вугілля — кісточкою. Абрикоси — це фронтир між цивілізованим світом та імперською Росією, чия ідеологія — загарбати чужі території.
Письменниця з Луганщини Люба Якимчук назвала свою поетичну збірку “Абрикоси Донбасу” — книгу про памʼять та втрату людей з українського сходу. Поетка показує Донбас таким, яким його пам’ятають мешканці — теплим, родючим, живим і водночас обпаленим війною. Абрикос у цій книжці — не просто дерево, а символ дому, дитинства, приналежності до землі, яка нині частково зруйнована й окупована.
Абрикоси, які розквітають навесні — це нагадування тим, хто був змушений лишити свій дім. Тим, хто не знає, чи повернеться назад.
Вокзал
Будівля луганського залізничного вокзалу, споруджена у 1980 році, стала одним з найвиразніших зразків модерністської архітектури на сході України. Новий комплекс задумували як візитівку міста: просторий, зручний, світлий, він мав підкреслити динаміку Луганська — великого промислового центру Донбасу. Будівля нагадує ангар для дирижаблів, ніби туди можна не лише приїжджати потягом, а й прилітати.
До війни луганський вокзал вважався одним із найсучасніших у регіоні, а його силует — упізнаваним символом міста.
20 листопада 2014 року “Укрзалізниця” скасувала поїзд Київ — Луганськ. Тепер вокзал стоїть майже порожній — символом розірваних шляхів, які колись єднали Луганськ із рештою країни.
Залізничний вокзал в Луганську залишається символом евакуації з окупованого міста та символом надії на повернення додому.
