Цьогоріч до Дня міста маріупольці, які нині перебувають у столиці, отримали особливий подарунок — можливість побачити унікальну реліквію, що дивом пережила століття та війну. Йдеться про шовкову плащаницю «Надгробний плач» 1706 року – святиню, яку вдалося зберегти від рук окупантів.
Ольга Демідко, спеціально для Реальної газети
Плащаниця (грец. Επιτάφιος) — це велике полотно із зображенням Ісуса Христа, що лежить у гробі. У православній традиції її виносять під час богослужінь Страсної п’ятниці та Великої суботи, а плащаницю Богородиці – в день Успіння.
Цей витвір мистецтва — єдиний в Україні зразок такого рівня майстерності, що має виняткову духовну й історичну цінність. Дослідники припускають, що створена вона могла бути на святій горі Афон.
Святиня, що пройшла крізь випробування історії
Доля плащаниці тісно пов’язана з історією надазовських греків. Наприкінці XVIII століття вони вивезли її з Криму під час трагічної депортації, коли сотні людей загинули від голоду та хвороб. Залишивши рідні домівки, переселенці несли із собою найцінніше — віру та святині, які стали для них джерелом сили й надії.
Разом із плащаницею греки перевезли ще одну реліквію — ікону «Святий Георгій воїн з житієм» XI століття, що нині зберігається в Національному художньому музеї України. А сама плащаниця весь час залишалася у фондах Маріупольського краєзнавчого музею, дивом уцілівши під час російського вторгнення.
Читайте також: Луганськ, який ми любили і проклинали: старі фото міста до його 230-річчя
Реставрація, яка врятувала
У 2019 році до Національного науково-дослідного реставраційного центру України (ННДРЦУ) надійшла партія музейних експонатів із Маріуполя. Серед них — і плащаниця. Її реставрація затягнулася через складність роботи, але саме це випадкове «запізнення» врятувало реліквію від окупантів. Цікаво, що ініціатива реставрації реліквії належала саме Національному науково-дослідному реставраційному центру України.
Фахівчині ННДРЦУ — Марія Бухаріна (художниця-реставраторка вищої кваліфікаційної категорії (твори з тканини) і другої кваліфікаційної категорії (олійний живопис) та Ірина Єлісєєва (художниця-реставраторка другої кваліфікаційної категорії (твори з тканини) — абсолютно безкоштовно виконали складну реставрацію, що тривала з серпня 2019 по жовтень 2022 року. Вони відновили кожен сантиметр тканини, перлів і ниток, очищаючи плащаницю від плям воску, слідів часу й руйнування.
За словами Ірини Єлісєєвої, саме рішучість фахівців центру не повертати реліквію до Маріуполя перед початком повномасштабного вторгнення зберегла її від можливого викрадення або знищення. Працівницям і самим було цікаво працювати з таким унікальним артефактом.
Читайте також: Халабуда жива: як маріупольчанка продовжує справу зниклого чоловіка
Друге народження плащаниці
Плащаниця (91×105 см, шовк, сухозлотиця, парча, перли, тасьма, лелітки) була виконана у вишуканих техніках гаптування «у прикріп» — це старовинний метод вишивки, коли металеву нитку (золоту чи срібну) прокладають поверх тканини і закріплюють її зверху дрібними стібками шовкової нитки. Ця техніка, яку ще називають «золотим шитвом». Плащаниця також була вишита шовком «за формою”, тобто візерунок створювався на основі форми самого виробу.
До реставрації вона мала численні пошкодження, втрати тканини, потемніння ниток, майже повну відсутність перлів.
Реставратори провели колосальну роботу — очистили, укріпили, заповнили втрати, реконструювали написи давньогрецькою мовою, а також відновили структуру тканини та декоративні елементи. Насамкінець, музейний предмет змонтовано в єдине ціле.Окремо проведено реставраційні роботи підкладки зі шкіри. Тепер плащаниця виглядає майже так, як три століття тому, коли її створювали.
Жива пам’ять Маріуполя
Разом із плащаницею у 2019 році до Києва передали ще понад 20 експонатів із Маріупольського краєзнавчого музею — здебільшого прикраси різних історичних періодів. Сьогодні це все, що залишилося від колекцій музею, який було зруйновано під час російського вторгнення.
У День Маріуполя 2024 і 2025 років плащаниця «Надгробний плач» вперше після реставрації була представлена публіці в столиці. Для багатьох маріупольців ця подія стала моментом глибокого символізму — святиня вистояла й вижила.
Плащаниця – це не просто музейний експонат. Це душа Маріуполя, його пам’ять і віра, що не згасають навіть у найтемніші часи.
Читайте також: “Прошита біографія трамвайним полотном”: як робітник маріупольського заводу став поетом
