10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

10 років тому, 6 квітня 2014 року у Луганську сепаратисти захопили будівлю Служби безпеки України.

27 квітня у місті заявлять про створення так званої «ЛНР», а вже 30 квітня будуть захоплені й інші адміністративні будівлі.

Утім, передували всім цим подіям вуличні акції, учасники яких висловлювали невдоволення київським Майданом та зміною влади у країні. Така сама риторика лунала і в Луганській обласній раді та ОДА.

Однак вже невдовзі «вулиця» запише колишніх керманичів регіону у зрадники, а на арену вийдуть нові маловідомі люди. 

Напередодні знакової та трагічної для луганчан дати Реальна газета розбиралася, за що стояв Луганський антимайдан 2014 року, і як невизнання центральної влади перетворилося на сепаратизм, відверті заклики до російського вторгнення і зрештою — до війни. 

Яна Осадча 

 Донбаський практицизм так і не переміг

Зима 2014 року в Луганську була дуже спокійна. У центрі міста біля пам’ятника Тарасу Шевченку та Пілону Слави навпроти відбувалися дуже тихі та небагатолюдні мітинги, як прибічників, так і противників Євромайдану. Іноді учасники дискутували між собою, але мирно.

Найбільший галас здіймала тільки місцева влада. Утім, керівники регіону протягом багатьох років залякували місцевих мешканців «бандерівцями», «фашизмом» та «Правим сектором». Представників останнього постійно «чекали», повідомляли, що вони ось вже їдуть, щоб захопити ОДА разом з тодішнім губернатором Єфремовим, ну і звісно примусити всіх забути російську мову, а разом з нею і 9 травня.

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Саме «російська мова» і «9 травня» були в Луганську такими собі тригерами. З трибун представники Партії Регіонів постійно закликали захищати ці “святі” поняття. Ця риторика вже була звичною, і активно використовувалася з 2004 року.

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Після того, як у Києві вже загинула Небесна сотня, а Партія Регіонів гучно оплакувала «героїв «Беркуту», події в Луганську почали розвиватися активніше. На вулицю виходило більше людей: як противників, так і прибічників Майдану.

Противники Майдану називали нову київську владу «хунтою» та вимагали повернути Віктора Януковича. Утім, останнє тривало недовго, дуже скоро Януковича запишуть у зрадники і назвуть боягузом. Протест на початку 2014 року був дійсно мирним. Учасники акцій активно закликали «почути Донбас».

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Перший раз слово «Росія» пролунало на одному з мітингів, здається, від якоїсь бабусі. При чому, тоді ніхто не закликав до приєднання територій до РФ. 

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Так, учасники акцій просили у Росії “допомоги”, але, напевно, мало хто з них тоді знав, чим все закінчиться. 

І навіть те, що на площах стали з’являтися триколори, теж не означало, що територію проголошують частиною РФ. Таким чином учасники акцій скоріше висловлювали свою думку про геополітичний вектор країни: раз на Майдан виносили прапори Європейського Союзу, то ми винесемо прапори Росії, бо вона нам ближче – там наші родичі живуть, і тому ми хочемо у Митний Союз. 

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Згадуючи ті події зараз, важливо зазначити, що ситуація набирала обертів дуже поступово. Тобто, перші мітинги проти Майдану мало відрізнялися від тих, млявих акцій, які багато років організовувала Партія Регіонів.

На початку весни 2014-го вірилося, що народ невдовзі «попустить», славнозвісний донбаський практицизм переможе, і все буде так саме, як у 2004-му: політичне протистояння, але без крові, і тим більше без прямого іноземного втручання.

Однак не так сталося, як гадалося.

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Лідери

Для того, щоб зрозуміти, як саме захоплювали СБУ і як до цього дійшло, радимо почитати спогади бойовика Югослава (Сергія Сивака).

Вихованець військово-патріотичного клубу «Каскад» з «блискучою» освітою у місцевому ПТУ був одним з активних учасників захоплення будівлі. До речі, пізніше цього «героя» підозрювали у розстрілі місцевої родини, яка намагалася виїхати з окупованої території.

Сам Югослав до 2014 року активно катався у справах Україною, бував і на заході, а Майдан 2013 року його, як він сам каже, «не задів».

Югослав каже, що напередодні подій їздив в Крим, який захопили «зелені чоловічки», набиратися досвіду. Говорить, що їздив сам, оскільки більше ніхто з його друзів не захотів.

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Також цікава його розповідь про те, звідки взялися майбутні лідери «ЛНР», а саме так званий «стаханівський актив».

«Через якийсь час стало питання про лідера – хто буде нас представляти? Ніхто не захотів. Тут приїхав Олексій Мозговий і зі старту почав викладати в інтернет відео з голосними заявами. Я запропонував зробити його обличчям нашої команди. Але коли Олексію почали давати завдання, то він постійно намагався зіграти у свою гру, ігнорував загальні завдання, наради», — згадує Сивак.

Після цього «лідером» вирішили призначити Валерія Болотова. Як відомо, і Мозговий і Болотов — вже покійні.

А тоді 4 активісти просто зняли відео, в якому погрожували «дійти до Києва». До Києва вони, як відомо, не дійшли, а ось війну у свій дім накликали.

Приводом для захоплення СБУ, зі слів Югослава, стали арешти їхніх однодумців-сепаратистів.

Сивак згадує, що 6 квітня 2014 року на мітинг вийшло всього 200 людей, хоча зазвичай збиралося до 400. Потім підійшли «казаки», які перед тим вимагали біля СБУ федералізації та референдуму та шашками погрожували. Потім підійшли ще люди зі Стаханова. Таким чином, назбиралося десь 500 людей.

«От думаємо, чого ми стоїмо! Треба йти на СБУ. Було страшно, але ми наважилися. Вишикували всіх і вирішили вести народ на ОДА, щоб сплутати карти! Міліція як відчула і почала перекривати дороги. Ми спочатку пішли у бік ОДА, там відразу заблокували двері, а від СБУ, прокуратури, зі всіх місць почали стягувати міліціонерів до адміністрації. У них був досвід – адже 9 березня адміністрацію вже брали», — пише сепаратист.

Як бачимо, захоплення СБУ зовсім не було якоюсь масовою акцією непокори луганчан, які зробили це заради великої мети – бути з Росією.

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Таким чином на фоні загального розчарування у колишній владі, і відвертого страху перед новою, владу у місті фактично захопили люди, які й уявлення не мали, що з нею робити. 

Потім вони почнуть відбирати у людей машини, грабувати, вбивати та саджати у підвали своїх же земляків.  

А поки що після 6 квітня у Луганську біля СБУ з’явився такий собі мінімакет майбутньої «ЛНР», оточений дротом та барикадами, де панувала атмосфера відчаю та розгубленості. Адже протягом майже місяця мітингувальники жили в очікуванні штурму та жорсткого розгону, а до них постійно приїжджали різні політики з Києва. Однак переговори ні до чого не призводили.  

Вимоги

Після того, як біля захопленого СБУ утворили наметове містечко, чимало його відвідувачів проводили паралелі з Майданом у Києві.

Барикади, ватра, гаряча їжа і навіть танці, тільки якісь сумні.

Звісно, як в Києві, так і в Луганську люди виходили на вулиці «за краще життя». 

Ось тільки уявлення про нього було дещо різне. Учасники Майдану хотіли жити добре, як в Європі, а Антимайдану — теж хотіли, щоб добре було, але, як в СРСР.

Одного разу до мікрофона видерлась якась жінка і заявила: 

“Я не хочу думати, чим завтра годувати дітей, я не хочу думати”. 

Звісно, думати про це має партія. 

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Гасла біля СБУ були різні, а вимоги  — нечіткі. Деякі з них скорше нагадують позицію, ніж вимогу, а вірніше — позу. Наприклад, «Хунта втратила Донбас», «Ми будемо вирішувати», «Нам не треба чужого, свою землю відстояти хочемо».

Важлива деталь — православний акцент. Хрести, священники, ікони. На луганських мітингах така риторика дуже часто поєднувалася з червоними прапорами. Власне, у сучасній Росії олігархічний капіталізм спокійно уживається з пам’ятниками Сталіну, і це мало кого дивує. Бо багатим — гроші, а бідним — Ленін.

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Пізніше у Луганську Єфремова та інших регіоналів стали зображувати поряд з Тягнибоком, Тимошенко і Турчиновим як ворогів.

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Дуже багато гасел – проти «фашизму» та Америки. Пам’ятаю такий діалог з однією місцевою мешканкою, яка назвала мене прибічницею Турчинова та звинуватила у поклонінні Америці.

Я сказала їй, мовляв, краще вже Америка, ніж Росія. На це я отримала різку відповідь: «Ми тут — Україна. Тільки ми — Донбас!”

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Утім, неможливо викинути з пам’яті те, з якою ненавистю учасники Антимайдану зривали тризуби, палили українські прапори і кричали: “Вово, допоможи, забери нас, введи війська!”

Звісно, це було, і я сама спілкувалася з жінкою, яка, завернувшись у триколор, палила у сквері український прапор. Я просила віддати його мені. Вона відмовила, заявивши:

«Навіщо? Україна ненавидить Донбас!»

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Хто і як вбив їй в голову це твердження — не таємниця.  Донбас «бомбили” не 8 років», а набагато довше, бомбили пропагандою та нав’язуванням думки, що в іншій частині країни живуть вороги та чужинці.

Серед офіційних вимог тих, хто протестував, також був статус російської мови, референдум про федералізацію, скасування президентських виборів 2014 року, зняття депутатської недоторканості тощо. Такий собі абсолютно внутрішній український порядок денний, який мало чим відрізнялася від партійної програми тієї ж Партії Регіонів.

А ще біля луганської СБУ не могли зрозуміти, чому ж у геїв більше прав, ніж у них?

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Тепер цю проблему вирішено — у сучасній Росії, яка анексувала Луганськ, прав нема ані у геїв, ані у луганчан.

Цікавою ілюстрацією примітивних і алогічних вимог Антимайдану може бути ця прокламація.

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

«Зниження цін навіть під бомбардуванням» — це ж так «по-сталінськи». Пам’ятаєте постулат, про те що при Сталіні після війни ціни знижували? Ось це воно.

На жаль, страхи і переживання людей були використані ненажерливим північним сусідом, який реалізував на цих територіях кривавий сценарій.  

 За що боролися?

Варто нагадати, що Путін визнав так звані «ЛНР-ДНР» лише перед початком повномасштабного вторгнення у 2022 році. До цього він систематично намагався нав’язати Україні «суверенні республіки», щоб через них впливати на Київ.

Сам регіон його ніколи не цікавив, йому завжди була потрібна вся Україна, а Донбас для нього – це лише розмінна монета та сіра зона.

Протягом 8 років Росія  не поспішала приєднати Донбас до себе, а просто підтримувала животіння та давала зброю бойовикам.  А потім взяла і використала як причину для початку повномасштабної війни.

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Після того, що росіяни зробили з Маріуполем, Сєвєродонецьком та іншими містами та селами Луганщини та Донеччини, остаточно стало зрозуміло: місцеві жителі та їхні життя для Путіна нічого не значать. Так само як і мешканці Харкова та Одеси, солідарність з якими декларували луганські антимайданівці. Сьогодні ці міста щедро поливають “братським” вогнем і з “любов’ю” скидають на них “братські” бомби.  

Утім, деякі з вимог, людей, які виходили на вулиці у 2014 році, все ж таки виконані. Принаймні у них є російська мова, однак на вулицях окупованих міст все частіше вона звучить вже не так, як раніше, а по-чужому.

Отримали мешканці так званих «республік» і чимало “референдумів”, однак всі вони проходили під дулами автоматів.

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Люди не хотіли втрати в’язків з родичами в Росії, але натомість втратили родичів в Україні, з якими вони тепер по різні боки барикад.

Хотіли, щоб їх почув Київ? Але чи чує їх тепер Москва, чи ставиться до Донбасу, як до особливого регіону, враховуючи його буйний та волелюбний характер, чи він ставлення до нього — набагато гірше, ніж до Чукотки чи Ямало-Ненецького округу?

Навіть герб міста примудрилися спаплюжити. А голова угрупування “ЛНР” Пасічник додумався взагалі до “прекрасної” ідеї – перейменувати сквер Героїв ВОВ на честь “руської весни”. Така заява викликала обурення і місцевих мешканців, і її швиденько прибрали. Але скріншоти пам’ятають все.

10 років крові та болю. За що стояв луганський антимайдан у 2014 році

Чи вирішує тепер Донбас свою долю сам? Ні, ним керують маріонетки Кремля, які не уповноважені ухвалювати вольові самостійні рішення.

З рештою, де ж поділися усі лідери, які вели людей на штурми, та мріяли про світле майбутнє «Новоросії»? Хто в могилі, а хто у російській тюрмі, як «бравий офіцер» Гіркін.

Чи стало краще жити простим людям після перемоги «руської весни», чи отримали вони зниження цін, краще життя чи впевненість у майбутньому? На жаль, ні. Тільки ще більше страху і безперспективності. 

Яким би був діалог Луганська та Донецька з Києвом, чого б вдалося досягти разом і яку країну побудувати, якби 10 років тому Путін не вирішив би “рятувати” Донбас?  

 Питання — риторичне. 

Залишити відповідь