Сьогодні минає 84 роки з початку масових розстрілів у Бабиному Яру в Києві, де нацисти знищили десятки тисяч євреїв та представників інших груп населення. Трагедія стала однією з наймасштабніших в історії Голокосту на території України.
Трагедія Бабиного Яру – це масові розстріли та поховання жертв нацистського режиму в київському урочищі Бабин Яр, що тривали з 1941 по 1943 рік. 29–30 вересня 1941 року нацисти розстріляли понад 33 тисячі євреїв, а загалом за час окупації у Бабиному Яру загинуло понад 100 тисяч людей, серед яких були також радянські військовополонені, роми, українські мирні жителі та пацієнти психіатричної лікарні.
29–30 вересня 1941 року німецька окупаційна влада наказала євреям Києва зібратися нібито для переселення: на будинках, стовпах і вулицях розклеїли оголошення, де вказували взяти документи, гроші й теплі речі. Тисячі людей вирушили з валізами до околиць міста — їх гнали колонами через вулиці, поки не привели до яру. Там під наглядом озброєних вартових людей змушували знімати одяг, після чого розстрілювали групами. Лише за два дні в Бабиному Яру загинуло понад 33 тисячі євреїв. Уже після війни радянська влада уникала акценту на єврейських жертвах, говорячи узагальнено про «радянських громадян», щоб не виокремлювати масштаби знищення євреїв і вписати трагедію в загальну картину втрат у війні.
Нагадаємо, що в Луганську також були масові розстріли євреїв. Людей розстрілювали та скидали в окопи та протитанкові рови. Більшість із них — представники єврейської громади, яка була дуже численною у місті. За переписом 1899 року кількість євреїв становила 12 відсотків населення Луганська. У місті тоді було 27 тисяч жителів. У Луганську є місця пам’яті загиблих євреїв. Одне із них — це Гостра могила на околиці. У історичному значенні «Гостра могила» — висота на околиці Луганська.
Інше місце пам’яті – Іванищів Яр. У яру, розташованому на сточищі річки Лугань, проводилися масові розстріли євреїв та військових. Як і в інших місцях масових розстрілів, радянська влада применшувала значення єврейських жертв, не вказуючи на їхню переважну більшість, що призвело до забуття цієї трагедії.
В минулому і сьогоденні на цьому місці немає меморіалу в пам’ять про трагедію.
