Останні пару місяців Росія розгорнула в Луганську активну діяльність з ремонту вулиці Радянської та одного з парків у середмісті. На питання, чому не ремонтується периферія, де комунальних служб не бачать місцями, окупаційна адміністрація не відповідає. Бо мета по-московськи щедрого ремонту центральної вулиці — створити картинку покращення, яке нібито принесла Росія. Насправді окупований Луганськ втратив набагато більше, ніж може відшкодувати будь-який косметичний ремонт. Реальна Газета згадала сім речей, без яких доводиться жити луганчанам.
Єва Позднякова
Трамваї
В останній день зими 2008 року луганські митці захопили трамвай. Так вони відгукнулися на наміри місцевої влади прибрати цей вид транспорту з міських вулиць, розчистивши місце для маршруток. На трамвайному кільці біля знаменитого пам’ятника паровозу — символу трудових досягнень луганського паровозобудівного заводу — влаштували імпровізований концерт та виставку картин. Потім перший “бронетрамвай актуального мистецтва” рушив по маршруту, привертаючи увагу чорними та білими прапорами, які стирчали з вікон. Трамвай №6 зупинявся на кожній встановленій зупинці і запрошував містян доєднатися до сучасного мистецтва та протесту проти демонтажу рейок.
Перформанс досяг запланованої мети: місцева влада відмовилася від ідеї демонтувати колії. Аж до літа 2014 року трамваї деренчали вулицями Луганська. Аж поки контактну мережу не пошкодили снаряди. Проводи прибрали — окупаційна влада обіцяла, що тимчасово, проте виявилося, що трамвай ніхто повертати не збирається.
Останні дев’ять років окупати викорчовують трамвайні рейки з луганських вулиць. Наразі їх ліквідували з вулиць майже повністю. По вулиці Артема навіть заасфальтували місце, де вони були. На вулиці Оборонній поки залишили лише плити, між якими були рейки. А по вулиці 16 лінія на місці трамвайних колій прямо посеред дороги влаштувати стихійну стоянку для автомобілів.
Тролейбуси
Луганськ поступово перетворюється на звалище комунального транспорту. В 2010 році місто закупило 10 нових тролейбусів, і постійно ремонтувало старі та запустило новий тролейбусний маршрут. Після 2014 року угрупування “ЛНР” вже не оновлювало нічого. Новий транспорт не закупався, старий відпрацьовував ресурс, на маршрути виходило все менше тролейбусів. Аж поки в липні 2022 року тролейбус 52 — єдиного, який функціонував на той момент — не відправився у свій останній рейс. Після цього контактна мережа була знята, а підприємство “Луганськелектротранс” не перестало існувати.
Електротранспорт виявився непотрібним росіянам.
Сумну долю трамваїв розділили автобуси та тролейбуси. Так, зелені автобуси “Богдан”, які були закуплені ще українською владою, а потім були перейменовані у “муніципальний” транспорт угрупування “ЛНР”, раптом опинилися на вічній стоянці в трамвайному парку. Про це писало пропагандистське видання “Жизнь Луганська”. Автор скаржився, що нові автобуси раптом перетворилися на брухт без коліс і з вибитими вікнами.
В серпні минулого року Москва передала в Луганськ понад 20 великих автобусів, які вже встигли поїздити московськими вулицями, а потім великодушно були передані в Луганськ.
Подарунок сподобався хіба що тим, хто нікуди не поспішає: автобусів доводиться чекати по 20-30 хвилин. Їдуть вони повільно, бо не здатні маневрувати, а кондиціонери всередині не працюють. В літню спеку чи в годину-пік поїздки в них перетворюються на випробування. Проте далі скарг в соціальних мережах справа не дійшла.
Аеропорт
В 2013 році з Луганського аеропорту можна було полетіти в Київ, Анталію чи Салоніки, а в 2014 будівлю аеровокзалу вщент зруйнували росіяни при спробі вибити звідти українських десантників. Понад два місяці військові ЗСУ перебували там в повному наземному оточенні. Весь цей час по літовищу наносилися удари реактивною артилерією. В тому числі з житлових кварталів окупованого Луганська. Аеропорт обстрілювали навіть тактичними ракетами “Точка” з території Росії.
Зараз на місці аеропорту пустка. Проте злітно-посадкова смуга вціліла. Її, а також територію поряд, російські окупанти використовують як свою базу.
Залізниця
Збудована у 1980 році циліндрична будівля вокзалу не схожа на жоден інший вокзал в Україні. Вона нагадує ангар для дирижаблів, а не залізничну станцію. Останній потяг, який з’єднував Луганськ з підконтрольною територією пішов звідти у 2014 році. Після цього угрупування “ЛНР” намагалося запустити приміські електрички та перетворити залізничний вокзал на автобусний. Зараз з Луганська можна доїхати до залізничних станцій Кондрашевська та Кондрашевська Стара — це поряд зі Станицею Луганською, Ясиноватої, Дебальцево, Родакового та Старобільська. Щоправда, з 1 вересня рух потягів за маршрутами Луганськ-Старобільськ и Лантратовка-Старобільськ припинили на невизначений термін.
Про запуск потяга Луганськ — Москва йдуть розмови з 2014 року, але всі ці роки запуск маршруту відкладають з огляду на ситуацію на лінії бойового зіткнення. Наступний такий “запуск” планують на березень 2024 року.
Поки з естакади вокзалу їздять автобуси в напрямку Москви.
Мобільний інтернет
Луганськ може стати першим окупованим містом, яке повністю покриває мережа Wi-Fi, але не через любов до технологій, а через відсутність мобільного інтернету. Його в місті нема з травня цього року. Не було і раніше, проте у квітні був короткий період запуска послуги у тестовому режимі. Потім були перші атаки українських безпілотників на російські військові об’єкти в Луганську, і мобільний інтернет вимкнули через побоювання “диверсантів”. Проте місцеві провайдери організовують Wi-Fi-зони з поганеньким, але робочим покриттям.
Зараз мережею безплатного інтернету покрита хіба що чверть території міста, тому про вільне користування вай-фаєм скрізь мова навіть не йде. Відповідно, не скрізь можна викликати таксі через інтернет, не можна зорієнтуватися по картах чи вийти на зв’язок.
Весь інтернет-трафік на окупованій Луганщині постачається з Росії магістральним провайдером і передається компанії “Лугаком”, яка є єдиним постачальникам інтернету в окупованому Луганську, згідно з розпорядженням угрупування “ЛНР”. Потім цей трафік купують місцеві провайдери: “Магіал”, ЛДС, “Луганет” та інші. Тому якщо у російського “вищого” провайдера починаються несправності, вся “республіка” залишається без зв’язку. До того ж так набагато простіше контролювати трафік, блокуючи всі українські державні сайти, більшість новинних ресурсів та соціальні мережі Facebook та Instagram.
Люди постійно скаржаться на погану якість стаціонарного інтернету: низьку швидкість чи повну відсутність зв’язку. Проте місцевим жителям не доводиться обирати між декількома провайдерами. В ситуації відсутності конкуренції ніхто не збирається проводити роботу над помилками.
Банкомати
“Філія пекла на землі” та “знущання” — ось як найчастіше характеризують роботу банків місцеві жителі.
В окупованому Луганську банкомати та відділення банків перетворилися на стихійне лихо. Бнакоматів в місті мало, готівку в них завозять рідко, тому перед ними шикуються черги з охочих зняти готівку. Терміналів, де можна було б розрахуватися карткою, теж мало. Тому покупку в невеликому магазині чи на ринку можна зробити лише за готівку. Навіть покупка в супермаркеті може завершитися сюрпризом: термінал може не зчитати картку, бо нема інтернету. Тоді покупця посилають за готівкою в банкомат, щоб розрахуватися за покупку.
Карти в Луганську видають два банки: “Госбанк ЛНР” та російський “Промсвязьбанк” (скорочено ПСБ), який фактично керує “державними банками ЛДНР”.“Промсвязьбанк” знаходиться під санкціями США після вторгнення Росії в Україну. Всі його активи заморожені. Проте цей банк надає фінансові послуги на окупованій частині України — в Криму, Луганській та Донецькій областях.
Більшість питань з картами можна вирішити лише у відділенні банка. Мова не лише про закриття чи відкриття картки. Туди доведеться йти, коли треба прив’язати карту до клієнтбанку, коли не приходять СМС від банка чи банкомат просто не може зчитати карту. Кожне відвідування супроводжується пошуками вільних спеціалістів, чеканням понад годину та ксерокопіюванням стосу паперів. При цьому у відділення банків вишукується черга з тих, хто хоче заплатити комунальні послуги. Тому черга часто вишукується перед дверима відділення за будь-якої погоди.
Університети
Технічно в Луганську залишилися клони українських університетів, які змогли виїхати. Проте вони видають дипломи, які навіть в Росії визнаються не всюди. Здебільшого навчання в Луганську — це профанація вищої освіти, коли частину навчального року займає дистанційне навчання, яке фактично не відбувається, або проходить у форматі скачування тексту лекцій.
Навчання в університеті — це не лише перебування в аудиторіях, а й встановлення зав’язків з однолітками зі свого університету чи вишу в сусідньому місті. Якщо 10 років тому луганські студенти могли у вівторок з’їздити на конференцію чи КВК в Київ чи Харків, то зараз за відсутності залізничного транспорту таке вже неможливе.
При цьому російські окупанти видають пропагандистську обробку за розвиток молодіжних ініціатив. Так, нещодавно в Луганську урочисто відкрили так званий “Дом молоді”. Для цього окупанти “віджали” один з недобудів, який стояв замороженим ще з 2014 року, провели ремонт та влаштували там осередок організації “Росмолодь” — Федерального агентства у справах молоді РФ.
В соціальних мережах “Росмолодь” цитує Путіна, розповідає про бойові будні снайпера з Туви, якому зворушливі листи відсилала в Україну сільська вчителька, чи показує окупанта в масці, який просто “виконував свої бойові задачі” — тобто вбивав українців. В організованому “Росмолоддю” “Домі молоді” в Луганську вже влаштували історичну експозицію з імперськими наративами. Щоб обґрунтувати давність, Московське царство тут зображене правоприємником Київської Русі.
Не залишається сумніву, що “Дім молоді” в Луганську стане черговим інструментом російської пропаганди з “героїзацією загарбників та фальшуванням історії.
За 9 років окупації Луганськ безнадійно відстав у розвитку від інших міст України. Те, що для решти вже давно сприймається як звичка, тут є або диковинкою, або не існує взагалі. Російські окупанти, здається, витравлюють з міста все, що пов’язано з Україною та заманюють його порожніми декораціями для пропагандистських сюжетів.
