Факти свідчать про те, що Росія депортує українських дітей та нівечить долі. Герої цієї історії, на щастя, не тільки вижили, але й виїхали з окупації та РФ, куди потрапили не по своїй волі.
Жінку та її маленьких синів обманом вивезли з окупованої Луганщини у Росію. Вибратися звідти в Європу їй допомогла старша донька та російські волонтери-опозиціонери.
Родина розповіла The Reckoning Project про те, що пережили її мама і брати, і як їм вдалося вибратися з Росії.
Яна Осадча, Антоніна Андрійчук
До повномасштабного вторгнення 40-річна жінка з двома синами 6 та 10 років мешкала на Луганщині, на підконтрольній Україні території. Вона працювала у місцевому магазині продавчинею, а коли була можливість, допомагала літнім людям, що жили неподалік. Не припинила вона це робити і після повномасштабного вторгнення. Потім п’ятьох з них довелось поховати фактично власними руками — дехто загинув від осколків, а декого знайшли під завалами.
Старша донька жінки жила у Київській області. Саме вона розповіла нам про депортацію своєї матері і братів навесні 2022 року.
Коли почалася повномасштабна війна, дівчина переконувала та просила маму виїхати з Луганщини. Однак жінка не поспішала. Вона сподівалася, що сильних боїв не буде, що все обійдеться, як у 2014-му році, коли частину луганського регіону вдалося звільнити від сепаратистів.
На початку весни 2022 року жінка з синами ховалися від обстрілів у підвалі власного будинку, де росіяни зробили військову базу. У родини закінчилися запаси їжі та води, зі старшою донькою жінка не зв’язувалась.
У проміжках між обстрілами вона підіймалась на двір, щоб приготувати їсти, а діти грались у сирому приміщенні, підсвічуючи собі ліхтариком.
Якось жінка запитала у російських військових, які окупували її будинок, чи не планують вони їх евакуювати.
— Скільки платите? — запитували вони.
— Чим платите? У нас нема грошей — з нерозумінням відповідала жінка.
— Ну тоді сидіть. Для чого ці запитання? — різко відповідали їй.
Матір була вимушена просити продукти у росіян, щоб врятувати дітей і вижити самій. Одного разу військові заявили, що скоро у місті буде зачистка, але пообіцяли допомогти з евакуацією, якщо жінка погодиться знятися у пропагандистському відео.
За словами старшої доньки, мама думала, що їх вивезуть на підконтрольну Україні територію, тому погодилася. У відео жінка мала подякувати російським військовим за те, що вони «її рятують».
- Згідно із міжнародною правовою практикою, кваліфікація насильницького переміщення або незаконної депортації як воєнного злочину вимагає оцінки загальної ситуації та атмосфери, щоб зрозуміти ступінь фізичного та морального примусу, прямого та непрямого, який може впливати на жертву. Практика Міжнародного кримінального трибуналу щодо Югославії визначила, що примусове переміщення чи незаконна депортація можуть бути спричинені «загрозою насильства або примусу, затриманням, психологічними методами впливу, зловживанням владою або примусовою обстановкою».
- Вважається, що навіть у випадках, коли жертви проявляли бажання чи навіть вимагали, щоб їх перемістили, це міг не бути їхній справжній вибір. На суді згода може бути визнана недійсною, якщо врахувати інші відповідні обставини, в тому числі вразливість жертви та наявність у неї справжнього вибору щодо того, виїжджати чи ні…
Спочатку жінку з синами на автобусі відвезли в окупований Старобільськ. Там їх розмістили у будинку дитячої творчості. Разом з ними перебували й інші люди, яких російські військові примусово перемістили. У будинку творчості жінка з дітьми провела добу. Там можна було зарядити телефони, поїсти та попити води.
Потім родину знову посадили на автобус, і повезли у Ростовську область, а там пересадили на потяг і повезли далі. На кожному етапі переміщення і депортації, документи матері і дітей фотографували, а їхні дані вносили у списки.
У потязі жінка спробувала дізнатись у начальника потяга, куди і через які станції їх везуть, але той лише відповів: «Вам ще пощастило. Перед цим триста людей повезли на Сибір». Після цього вона написала доньці, що не знає, куди вона їде, і що може бути далі. Вони вирішили, що треба дізнатись, де буде ключова зупинка, або що проїжджатимуть далі.
На одній зі станцій жінка з синами вийшли з потяга. Старша донька за допомогою своїх друзів-волонтерів придумала план, як мамі та братам вибратися з РФ. В Росії родину мав зустріти російський опозиціонер, і допомогти їм виїхати у Європу. Однак до мами з дітьми підійшов чоловік, який представився дільничним поліцейським та повів їх у кімнату для допитів.
«Поліцейський допитував братів, а не маму, зокрема запитував у них, як вони ставляться до України і чи подобається їм Зеленський. Діти були налякані, тому мовчали», — розповідає сестра хлопчиків.
Нагадаємо, що дітям на той момент було 6 та 10 років. Вони навряд чи могли знати відповіді на політичні питання.
Жінка розповіла поліцейському, що вони їдуть до родички, а на вокзал за ними має приїхати її син. Родину відпустили, а волонтер забрав їх та відвіз маму з дітьми на північ країни. Там родині на прохання волонтерів надала прихисток літня росіянка.
На шляху жінці надзвонювала міграційна служба. Донька, яка спілкувалась про це з волонтерами і юристами дізналась, що коли людина перетинає кордон Росії, в неї є сім днів, щоб подати документи для реєстрації. На дзвінки жінка спочатку відповідала: «Ой, погано себе почуваю, але завтра обов’язково стану на облік». А потім перестала брати слухавку.
Ранком мешканка Луганської області з синами під’їхала до кордону з РФ. Коли прикордонники спитали, куди і навіщо вони прямують, вона відповіла, що планує відвідати родичів. На щастя, їх пропустили.
Родина виїхала до Естонії, де наразі мешкає у маленькому містечку.
“Перші місяці братам постійно снилися страшні сни, вони взагалі не вірили, що виїхали”, — розповідає сестра постраждалих.
Дівчина також зазначила, що після повернення з РФ у її матері та братів були порушення сну та інші ознаки ПТСР. Хлопчики проходять курс реабілітації у психолога.
«Переміщення та подальше поводження відбувалося на тлі агресії Росії проти України та широкомасштабних порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародного права у сфері прав людини. Це задокументовано у звітах Незалежної міжнародної слідчої комісії щодо України та звітах Московського механізму ОБСЄ», — наголосила старша юрисконсультантка The Reckoning Project та правознавиця Оксфордського університету Цветеліна ван Бентем.
“Матеріал створений в межах The Reckoning Project — ініціативи українських та міжнародних журналістів, аналітиків, юристів із документування воєнних злочинів”
