У серпні 2023 року батько без дозволу матері вивіз з окупованого села Луганщини двох дітей – брата та сестру – у Росію. Однак дівчинка не хотіла жити у РФ і змогла повернутися в Україну, щоб возз’єднатися зі своєю мамою, яка весь цей час боролася за дітей.
Історію про родину з Луганщини підготувала Реальна газета у співпраці з The Reckoning Project.
Наталка Сіробаб, Яна Осадча
У лютому 2022 року мешканка Сєвєродонецька була вимушена відвезти двох своїх дітей – сина та дочку – у село до матері свого колишнього чоловіка. Раніше це була дуже дружна й любляча родина, яка влаштовувала посиденьки, готувала разом. Однак усе змінила війна.
У селі здавалося спокійніше, ніж у місті, яке з перших днів повномасштабного вторгнення опинилося під ударом росіян, тож мама вирішила, що дітям там буде безпечніше.
“Я чудово розуміла, що по місту битимуть. Тому, щоб зберегти життя й здоров’я дітей, вивезла їх з міста. Ми в школі навіть написали заяву на 10 днів, узяли канікули. Я просто думала: “Пересидять, усе втихне, відженуть цих вояк, і діти повернуться”. Ми були впевнені, що все закінчиться дуже швидко”, – розповідає жінка.
По місту били ГРАДами та мінометами, і перебувати там було небезпечно. Жінка провела у Сєвєродонецьку під обстрілами 80 днів, їй дивом вдалося виїхати через Запоріжжя до Києва. Тим часом її діти опинилися в окупації, тому що село, де вони жили у бабусі, захопили росіяни.
Контактувати з дітьми було складно, адже росіяни “глушили” зв’язок. Часто мама ризикувала своїм життям, піднімаючись на якусь високу точку, щоб почути рідні голоси. Потім мережа зникла зовсім.
Що у серпні 2023 року у село приїхав батько дітей і, скориставшись відсутністю їхньої матері, вирішив вивезти їх у Росію, жінка дізналася пізніше, коли вже син і донька перебували у РФ.
Жінка стверджує, що 2014 року чоловік воював на боці так званої “ЛНР». За її словами, вона не спілкувалася зі своїм колишнім передусім через його сепаратистські погляди.
Мати дітей розповіла, що родичка колишнього зробила сину й доньці російські паспорти без будь-яких документів, які засвідчують їхні особи.
“Взагалі всі дитячі документи, свідоцтва були у мене в Києві. У дітей були лише ID-карти, яких вони не давали на реєстрацію. Однак російські паспорти їм оформили. Вони якось примудрилися це зробити, напевно, на підставі слів батька та бабусі», – розповідає мама дітей.
З новими документами батько вивіз дітей у РФ. Хлопчик активно проти цього не протестував, а ось дівчинка їхати не хотіла і просила батька відправити її до мами на підконтрольну територію. Однак батька її думка не цікавила. Він вивіз дітей і, залишивши їх самих, змусив вступати до місцевих навчальних закладів.
Мати дітей тримала з ними зв’язок за допомогою Telegram. Донька розповідала їй, як у російському навчальному закладі принижують її національну гідність та цькують за проукраїнську позицію.
Зокрема, дівчинку примушували співати російський гімн і казали, що Україна не має права на існування.
“Моя донька казала, що їй не потрібен російський гімн, і що під російський прапор вона ставати не зобов’язана. Їм пояснили, що їх тут навчать, виховають, і вони стануть росіянами. А Україна то, мовляв, недодержава, нелюди. І було озвучено, що хохли – це свині», – згадує жінка.
Вона зазначає, що діти жили в гуртожитку, де за ними ретельно стежили, контролювали та забороняли спілкуватися українською мовою.
“Діток, які приїхали з України, у Росії не сприймали як рівних. За ними був особливий нагляд: стежили, куди вони ходять, з ким спілкуються, о котрій годині приходять», – говорить матір дітей.
Особливо контролювали, якою мовою говорять діти.
“Ставлення до дітей було огидне. Якщо вони говорили українською мовою, це було щось: їх викликали, так би мовити, “на порку». Вичитували, сварили, казали, що тепер їхня батьківщина тут. Морально на них тиснули», – каже жінка.
*Нав’язування українським дітям у російських школах жорсткої панросійської ідентичності є порушенням численних прав, які визначаються Конвенцією про права дитини, говорить правовий аналітик The Reckoning Project Карім Асфарі.
“Згідно зі статтею 8 Конвенції про права дитини, ратифікованої Російською Федерацією, держави-учасниці зобов’язані поважати право дитини на збереження своєї індивідуальності, зокрема громадянство, ім’я та сімейні зв’язки. Стаття 29 розвиває цю ідею в освітньому контексті і визнає важливість поваги до рідної мови дитини. Держави-учасниці зобов’язані виховувати дітей з урахуванням, зокрема, їхньої ідентичності, мови, цінностей та країни походження”, – пояснює Асфарі.
Також згідно із конвенцією, держави-учасниці зобов’язані враховувати погляди дітей у питаннях, що їх стосуються, приділяючи їм належну увагу відповідно до віку та рівня зрілості дитини. Коли деякі російські школи забороняють українським учням висловлювати свої погляди та зберігати свою ідентичність, це є порушенням зобов’язань Російської Федерації в рамках Міжнародного права з прав людини, наголошує спеціаліст.
“Говорячи про цей конкретний кейс, ці порушення посилюються з огляду на зрілість дитини та чіткість її бажання здобувати освіту, що відповідає її ідентичності та мові», – повідомив Асфарі.*
У російському місті, куди вивезли брата і сестру, було багато дітей із села на Луганщині, де вони перебували раніше.
“У селі навчання немає. Тому, кого могли, вивозили в Росію. В Україну не вивозили нікого, а в Росію вивозили, щоб вони там навчалися», – говорить мама дітей.
Найактивніше з матір’ю спілкувалася донька. Син деталей про своє життя у РФ майже не розповідав.
“Він у мене неговіркий хлопець. Він весь час казав: “Мамо, у мене все добре, усе буде чудово». Донька з ним спілкувалася там. Вони жили недалеко, підтримували одне одного. Вона казала, що йому дуже там тяжко було. А мені казав: “Мамо, ми тримаємося. Війна скінчиться – ми з тобою побачимося», – розповідає жінка.
Син, який вже досяг повноліття, ухвалив непросте рішення – залишитися у РФ, а ось донька не хотіла. Матір намагалася повернути її додому.
Одного разу жінка знайшла перевізника з Лисичанська, і попросила вивезти доньку з російського міста.
У вересні 2023 року перевізник автобусом забрав дівчинку від гуртожитку, де жив її брат, і довіз її до кордону з ЄС. Однак спроба виїхати з РФ виявилася невдалою: на кордоні дівчинку не пропустили, адже вона була без супроводу дорослих.
Матір не могла приїхати у Росію і забрати дитину, тож водій повернув дівчинку назад у російське місто, де вона навчалася.
Жінка була в розпачі. Її плач почула сусідка і дала їй номер українських волонтерок, які захищають права дітей.
Саме вони допомогли підготувати виїзд дитини з РФ. Дівчинка розповіла волонтеркам, що хоче до матері, є українкою і бажає повернутися на Батьківщину.
У жовтні 2023 року дівчинка вийшла з гуртожитку з невеликою сумкою та документами. Доїхавши потягом до іншого російського міста, вона зробила пересадку й поїхала у Білорусь. У Мінську під супроводом волонтерів дівчинка спробувала перетнути кордон із ЄС, але й цього разу її не пропустили.
Однак волонтери забрали дівчинку, дочекалися нової зміни на кордоні та все-таки відправили її до однієї з країн ЄС.
Через кілька днів потерпіла прибула у Київ, де її нарешті зустріла мама. Шлях повернення для дитини був дуже складний емоційно, дівчинка дуже хвилювалася, що її не пропустять на кордоні, і вона не побачить маму. Але ця історія мала щасливе завершення. Перші тижні підлітка просто не відходила від мами: тулилася до неї, намагалася кожну хвилину бути поруч.
Утім на цьому випробування дівчинки не закінчилися. Діти, які повернулися в окуповане село з Росії, розповіли бабусі про втечу онуки. Літню жінку почали цькувати сусіди, а вона своєю чергою дзвонила онуці та казала: “Що ви натворили?! Така ганьба»!
Також дівчинці почали писати і колишні однокласники, ображали її та засуджували.
За словами мами, дівчинка реагувала на все це дуже гостро, замикалася у собі й плакала.
“Я їй кажу: “Це – чужі люди! Це – росіяни. Вони до нас узагалі не мають права навіть розмовляти! Не треба звертати уваги на думку чужих людей, які тобі взагалі ніхто». Вона видалила ту групу – і все в неї налагодилося. Зараз навчається, стала спокійнішою”, – каже мама дівчинки.
Тепер дитина дистанційно здобуває освіту в ліцеї Сєвєродонецька, де вчилася до повномасштабної війни. Її брат досі перебуває на території РФ. Наразі мама дітей розпочала процес офіційного розлучення зі своїм чоловіком та позбавлення його батьківських прав.
