Артем Деркачов
ЗАЕС, найбільша атомна станція в Європі, з 4 березня 2022 року була захоплена російськими військовими. Після встановлення окупаційної влади російські спецслужби шукали й викрадали як працівників атомної станції, так і демонстрантів які чинили опір. У цьому їм допомагали місцеві колаборанти. Про те як українські енергетики продовжують працювати під тиском окупантів, які можуть бути наслідки в разі катастрофи та в якому стані сьогодні перебуває ядерний реактор дізнавалися журналісти “Реальної Газети”.
“Дуже великі проекти так і залишились нереалізованими, війна не дала нам втілити їх у життя. Я маю надію, що ми звільнимо місто й воно буде розвиватися. Єдина перешкода – це фактично повністю замінована територія навколо міста”, — каже працівник запорізької атомної станції та депутат міської ради Олексій Мельничук, який майже півроку продовжував працювати на ЗАЕС під тиском окупантів та не покинув громаду у найскрутніші часи.
Олексій Мельничук — депутат міської ради Енергодару та працівник Запорізької атомної станції. Згадує, що 24 лютого 2022 р. не міг повірити словам дружини, про те що росіяни почали повномасштабну атаку на Українські міста.
“Я кажу, де ти це взяла? Вона дає телефон. Я бачу, як бомбардують міста України, Київ. Також був вибух у Марганці. Буквально дві хвилини я вже одягнувся, мені подзвонили, сказали, що треба займатися містом”, — розповідає депутат.
Як і в багатьох інших українських містах, люди почали записуватися до лав територіальної оборони та надавати допомогу один одному наскільки це було можливо.
“Були патрулі з мешканців міста, які підтримували порядок. Будувався блокпост, будувалися деякі окопи, мішки з піском, люди везли шини. Люди приїздили сім’ями й допомагали набирати пісок у мішки, розкладати це все. Тобто таке було єднання. Везли їжу, одяг, сигарети”, — згадує він.
У березні росіяни з’явилися на підступах до Енергодару. Мешканці масово вийшли на трасу, щоб зупинити просування колони російських військ, якa стрімко рухалася в бік розташування ядерних реакторів.
“Коли вони під’їхали до міста, всі пам’ятають, як люди вийшли на зустріч, та показували їм всі конвенції, стосовно котрих тут не повинно бути ніяких бойових дій. Але їм було по барабану зовсім. Вони виконують наказ, для них це, мабуть, була не атомна станція, а просто об’єкт, який вони повинні захватити”, — каже пан Мельничук.
І вже 4 березня на території ЗАЕС окупанти розмістили на майданчику станції військову техніку та боєприпаси. Обстрілювали росіяни й саму станцію, руйнуючи лінію електропередач, спричиняючи відключення енергоблоків і звинувачуючи в цьому ЗСУ. Олексій згадує, що навіть під час окупації люди продовжували чинити опір.
“Люди демонстративно збирались під прапорами України, але нас почали розганяти силою, були поранені. У той день півміста вийшло з українськими прапорами назустріч танкам. Потім кілька разів ще збиралися, навіть відбили одного хлопця, якого вже запихнули у “бобік”. Ми розкачували цей УАЗік і нам вдалося його врятувати. А вже потім з’явилися поранені й всім стало зрозуміло, що вони більше не дадуть чинити опір без кровопролиття. У той момент на станції працівники продовжували висловлювати невдоволення через дії окупантів”, — згадує депутат.
За його словами, згодом росіяни розпочали мінувати територію, а на атомній станції почали з’являтися мішки з піском безпосередньо на енергоблоках. Війська РФ заселили туди своїх солдат та почали займати кабінети працівників.
“Змінилося все практично, тому що ти заходиш на прохідну, тебе зустрічають озброєні люди, на тебе направлений ствол БТР. Тут же постійно ходять озброєні окупанти по території станції, у столовій, у робочому цеху тощо. Але навіть в таких умовах українські енергетики продовжували працювати та підтримувати роботу станції. Читали новини, дивились, що вибили з Київщини, Чернігівщини, Сумщини. Сподівались, що дуже скоро-скоро і нас звільнять”, — згадує Олексій
Згодом росіяни розпочали мінувати територію навколо міста, а на самій станції знаходилась важка техніка, у місце де перебували солдати РФ працівників не підпускали.
“Мені дуже прикро те, що ніхто не зрозумів, що 4 березня 2022 року, коли окупанти зайняли місто і станцію, фактично небезпека вже настала. І подальші дії окупантів, вони просто підтверджуються. Тому реакція всього світу повинна була бути негайною. Ми ж не розуміємо, який саме вибух там буде, що вони підірвуть. Сценарії різні від найстрашніших до простих. Якщо буде якийсь вибух, вони притащать якусь ракету іноземну, яку нам поставляють, якісь залишки від неї, скажуть, що воно десь прилетіло поряд зі станцією”, — розповідає він.
Після повної окупації Енергодару, працівникам станції почали погрожувати та залякувати аби ті підписали контракт із РФ, але й до сьогодні на станції залишаються українські інженери які не погодились на умови окупантів.
“Там постійно проходить ротація. Ротація як персоналу Росатому, так і військових. Там є працівники, які не підписують контракти, які не беруть паспорти російські, які зовсім не отримують нічого, ні їхні зарплати, ні контрактів, ні паспортів. Але є такі які самі підписали по своїй волі, і є люди, яких заставили через тортури підписати контракти. Щоправда, таких людей не багато”, — вважає депутат.
Після того як Олексій майже 4 місяці перебував в окупації, він все ж таки зміг вирватись у безпечне місце та забрати з собою родину.
“Мені дуже повезло, що я по зустрічній смузі виїхав з міста, і списки, які були на блокпосту, мене не перевіряли. Була пуста дорога, яка йшла у місто, і один з військових розвернувся та показав, що він готовий приймати автівки. Тобто я виїхав через нього”, — згадує співбесідник “Реальної Газети”.
Сьогодні ж Олексій продовжує здобувати нові знання та підвищувати свою кваліфікацію адже впевнений, що незабаром він зможе повернутись до рідного дому цьому сприяє й керівництво АЕС.
“Ми готуємось, проходимо курси підтримання кваліфікації, заповнюємо документи всі, і готові на те, щоб повернутися у Енергодар. Наше керівництво Запорізької АЕС дійсно підтримує кваліфікацію спеціалістів, всі готові повернутися. Місто було квитуче, розвивалося, тут була найвища середня заробітна плата в Україні”, — розповідає він.
Голова науково-аналітичної секції Українського ядерного товариства Костянтин Сімейко каже, що станція вже не виробляє електроенергію з вересня 2022 року, а реактори знаходяться в охолодженому стані, крім одного, який знаходиться в режимі гарячої зупинки. Тож, ризики глобальної катастрофи зведені до мінімуму.
“На Запорізькій станції зараз реактори знаходяться у найкращому, найбезпечнішому режимі. Це є заслуга нашого персоналу, який там героїчно працює в жахливих умовах, під тиском. Не треба купувати йод і йодит калію, ви нашкодите тільки самі собі. Тільки при станції, що працює, при ядерному реакторі, який виробляє електроенергію, який працює на встановленій потужності, тільки тоді може накопичуватись радіоактивний ізотоп. Хоча він дуже короткоживучий і через 8 днів зникає. Тому це все маячня і дуже прошу усіх попередити, що не треба робити всі ці речі”, — каже він.
Костянтин Сімейко наголосив, що в разі катастрофи найбільший вплив радіації буде на відстані 20 кілометрової зони від станції яка безпосередньо є санітарною зоною в якій не проживають люди. І український персонал готовий до жахливих сценаріїв адже він є одним з найбільш підготовлених стосовно безпеки атомних станцій у світі.
“Це дійсно такий факт, який підтверджений численними перевірками, як МАГАТЕ свого часу, так і організацією “WANО” (Всесвітня асоціація організацій, що експлуатують атомні електростанції ), яка теж робить ці перевірки. Дійсно, наша енергогенеруюча компанія виведена на новий рівень безпеки, враховуючи Чорнобиль і подібні катастрофи, які вже бачив цей світ”, — каже він.
