Рівно три роки тому — 15 квітня 2022 року — у Луганській області затримали асистента з безпеки ОБСЄ Дмитра Шабанова. Люди у масках пізно ввечері увірвалися до його помешкання у Кадіївці (колишній Стаханов) та витягли майже з ліжка. Його колегу по місії — перекладача Максима Петрова, заарештували днем раніше — 14 квітня. До цього він скаржився на занепокоєність та панічну безвихідь, відчував, що за ним скоро прийдуть. Не виїжджав, бо сумнівався у своїй безпеці. Незабаром за ним справді прийшли: силовики увірвалися у квартиру Максима та поклали його обличчям у підлогу. Перевернули все у помешканні, шукали те, що на думку росіян, вказуватиме на роботу на “іноземні спецслужби”. У вересні 2022 року Максима Петрова та Дмитра Шабанова “засудили на 13 років” за “держзраду” і роботу на “розвідку США”.
Єва Позднякова і Яна Осадча, Реальна Газета
У квітні 2022 року в окупаційних ЗМІ з’явилися різні публікації з посиланням на заяву Леоніда Пасічника, зокрема під заголовком «ЛНР заборонила роботу моніторингової місії ОБСЄ з 30 квітня», в яких йшлося про те, що співробітники місії повинні покинути республіку до кінця місяця, з цієї дати діяльність моніторингу на території «ЛНР» буде заборонена.
Організація з безпеки й співробітництва в Європі (ОБСЄ) припинила свою місію в Україні у день повномасштабного російського вторгнення — 24 лютого. У повідомленні організації стверджувалося, що вони евакуювали своїх співробітників з України. Але національні співробітники залишилися — в тому числі в окупованих Луганську та Донецьку.
У Донецьку співробітника СММ ОБСЄ Вадима Голду також затримали нібито за підозрою у “шпигунстві”.
І Шабанов, і Петров були громадянами України, з початку російської окупації працювали разом з місією на окупованій території Луганської області та мали посвідчення та документи про недоторканість, бо були представниками міжнародної спостережної місії.
Засудили та депортують углиб РФ
Дмитро Шабанов і Максим Петров залишаються незаконно ув’язненими протягом трьох років. Попри імунітет, наданий ОБСЄ, обох звинуватили у державній зраді, та незаконно засудили до 13 років позбавлення волі. “Вирок” виніс так званий “Верховний суд ЛНР“ 19 вересня 2022 року. Їм закидають те, що вони нібито були завербовані резидентом Центрального розвідувального управління США (ЦРУ) в Україні.
Дмитро утримувався в полоні у Краснолуцькій виправній колонії №19, Вахрушевому та Луганському СІЗО.
Як розповіла дружина Дмитра Маргарита, у 20-х числах липня 2022 року в окупаційних ЗМІ з’явилося відео про те, як Дмитра привезли до Сіверськодонецька та завели в розбиту будівлю, в якій, як стверджувалося, знаходився один з офісів ОБСЄ.
“Однак він ніколи не працював у цій будівлі. На відео Дмитро перебуває в жахливому стані, на перших кадрах відео з голови мого чоловіка знімають мішок, і видно, як боляче йому було відкривати очі та дивитися на денне світло. Також на відео я побачила, що мій чоловік схуд, за моїми візуальними відчуттями до 30 кг, мав нездоровий колір обличчя, западини під очима, був одягнений у розірвану футболку“, — каже Маргарита.
Про Максима Петрова теж зняли схоже “кіно”. У пропагандистському сюжеті перекладач ОБСЄ каже на камеру, що нібито збирав дані про “армію” угрупування “ЛНР”, після чого передавав інформацію співробітнику ОБСЄ у Луганську і громадянину США Джорджу Левіцкі, який нібито був американським розвідником. Пропагандисти “прикрасили” сюжет вигаданою деталлю: нібито ЦРУ обіцяло Максиму “бурхливе кар’єрне зростання”, але обіцянки не виконало.
У січні 2025 року вироки, винесені Дмитру та Максиму, були приведені у відповідність до російського кримінального законодавства. Це означало, що їх можуть депортувати у Росію. Адже українських цивільних, засуджених за «державну зраду», відправляють до в’язниць у віддалених і суворих регіонах Росії, де умови утримання є ще більш екстремальними. Процес етапування зазвичай триває від трьох до шести місяців.
“Вони не є громадянами Росії, не були громадянами так званої “ЛНР”. Паспорти і громадянство вони не змінювали. Попри це, їх засудили за такою статтею, яка взагалі до них не мала бути застосована”, — пояснює юристка Української правової консультативної групи Євгенія Капалкіна, представниця сімей Шабанова та Петрова.
27 березня 2025 року Дмитра етапували з Краснолуцької виправної колонії у невідомому напрямку. Лише у квітні з’явилася інформація, що етапування Шабанова відбувається через ростовські та воронезькі перехідні слідчі ізолятори, проте де на якому етапі він зараз, і як він себе почуває — невідомо. За словами адвокатки, є ймовірність, що Шабанова переведуть в Омську область.
Максим Петров наразі перебуває у Краснолуцькій колонії, він також під ризиком депортації вглиб РФ.
Депортація Дмитра та Максима до віддалених колоній суворого режиму критично загрожує їхньому життю. У таких місцях ув’язнені часто повністю втрачають зв’язок із зовнішнім світом, а людина фактично “зникає” в системі російських колоній.
Обидва мають проблеми зі здоровʼям, а переведення до вʼязниць, які мають репутацію місць із суворими умовами утримання та численними порушеннями прав ув’язнених, взагалі може виявитися фатальним. Передавати ліки у глибини Уралу у родичів обох увʼязнених жодної можливості не буде.
Батьки Дмитра і Максима у похилому віці, і не зможуть їздити на в такі відстані. Дружина Шабанова також не може відвідати його, бо немає жодної гарантії того, що така поїздка може закінчитися для неї безпечно.
“Я думаю, Росія робить це для того, щоб, по-перше, мати обмінний фонд для досягнення своїх цілей. А по-друге, росіяни намагаються максимально розкидати всіх таких затриманих і засуджених за держзраду осіб по різних колоніях, щоб їх не тримати в одному місці, і щоб не виникало якихось там бунтів або інших моментів”, — каже Євгенія Капалкіна.
Реакція міжнародної спільноти та що можна зробити
Попри те, що низка міжнародних організацій, зокрема ОБСЄ, Верховна комісія ООН з прав людини, виступили із заявами про “занепокоєння”, наслідків ці заклики не мали.
Відсутність механізмів правозастосування або скоординованого дипломатичного тиску призвела до того, що ці невинні чоловіки опинилися в ізоляції і наражаються на все більшу небезпеку.
Це тривале утримання під вартою є не просто особистою трагедією — це виклик глобальній системі, на якій поставили хрест. Якщо цивільних осіб, представників ОБСЄ можуть безкарно утримувати протягом трьох років, то хто в безпеці?
Доки Дмитро та Максим залишаються в неволі, неможливо говорити про життєздатність будь-яких миротворчих ініціатив чи моніторингових місій в Україні. Будь-який механізм має гарантувати абсолютну безпеку своїх співробітників.
Євгенія Капалкіна пояснює, що наразі механізмів повернення Шабанова та Петрова не існує. Жодна міжнародна організація не погодиться приїхати на окуповану територію, якщо її співробітники у будь-який момент можуть опинитися за ґратами за надуманими обвинуваченнями. І тут питання в тому, що саме міжнародне суспільство готове робити, щоб тиснути на Росію і вимагати їх звільнення?
“Якщо брати безпосередньо категорію ОБСЄ, то ми бачимо, що вони є співробітниками ОБСЄ, учасниками організації, де є 57 країн, зокрема Росія. Тоді питання, якщо всі рішення ухвалюються в ОБСЄ консенсусом, а одна країна є порушником міжнародного права, то цього консенсусу досягти неможливо”, — говорить юристка.
Вона додає, що зараз активно обговорюють питання заведення в Україну миротворчих місій. Можливо, буде знову створена місія ОБСЄ. Однак той факт, що співробітники місії досі є незаконно ув’язнені, робить неможливим будь-які гарантії безпеки для членів міжнародних місій.
