Карина Антоненко завжди любила виступати та мала що сказати аудиторії. У Луганську вчилась художнього слова, далі в Харкові освоїла саксофон та професію ведучої заходів. Нині у Польщі вчить дітей українських пісень, щоб ті знали, хто вони. І як діаманти вишукує записи народних пісень рідного регіону, аби потім показати цю музику світу.
Ольга Бродська, спеціально для Реальної газети
Луганські пісні
“У 2022 я не могла повірити, що Луганськ може статися з нами ще раз. Згадувала слова Трампа про те, що якщо віддати росіянам Донбас, то більше вони не полізуть… Перші 12 днів ховались у Харкові по підвалах. Вирішила виїжджати лише тоді, коли почала літати ворожа авіація”, — розповідає дівчина про перші дні повномасштабного вторгнення.
Нині Каріна працює у Польщі ведучою свят та займається з дітьми: вчить їх українських пісень, знайомить з фольклором, традиціями, приказками. А ще досліджує музичну спадщину Луганщини:
“Ми робимо це разом з моєю науковою керівницею: вишукуємо в архівах перлинки — народні луганські пісні. Пісні XIX – початку XX століття, записані у 50–60-х роках.
Одна з таких пісень “В кінці греблі шумлять верби”. Ця пісня поширена на Слобожанщині. Але луганський варіант акцентово інший. Сюжет класичний — нерозділене кохання дівчини до хлопця, яка чекає його та сподівається на зустріч.
“В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила…
Нема того козаченька,
Що я полюбила.
Ой немає козаченька –
Поїхав за Десну;
Рости, рости, дівчинонько,
На другую весну!”
“Архіви закриті, тому ми стукаємось через музеї та до окремих людей, які мають аудіозаписи. Як правило, це люди поважного віку, у них записи на дисках чи касетах. І можемо почути голос бабусі з Камброду, наприклад. Ми переписуємо на сучасні носії, покращуємо якість звуку””, — розповідає Карина.

Перлинки виконання
Пісні Луганщини мають унікальні мелодії. Карина потроху записує їх своїм голосом:
“Співаю так, як тоді співали, аби було автентично. Додаю аранжування: бандура, скрипка, акордеон”.
Ще одна пісня, яку вдалось знайти — “Поза лугом зелененьким”. Вона досить відома та є частиною репертуару хору Г. Верьовки. Сюжет незвичний: парубок закохується у вдову, а мати забороняє йому одружитись із нею.
Поза лугом зелененьким
Брала вдова льон дрібненький.
Вона брала, вибирала,
Тонкий голос подавала.
Там Василько сіно косить,
Тонкий голос переносить.
Кинув косу додолоньку,
А сам пішов додомоньку.
“Позволь, мати, вдову брати,
Перестану пить-гуляти”.
“Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати.
Чарувала мужа свого,
Причарує сина мого”.

“Перлинка в тому, що кожне село виконувало її по-своєму. Трохи змінений текст, темп або голосові ефекти. Саме ці ніби дрібні нюанси, є дуже цінними для нас як для фольклористів. По них ми складаємо музично-емоційний портрет людей, які жили в 18-19 ст”, — додає співачка.
Нині в роботі у Карини 20 пісень.
“Для початку планую якісно записати 5-6, розповсюдити їх, показати людям. А далі дороблювати, коли матиму кошти. Хочу, аби всі знали: ніколи землі Луганщини не були ісконно російським регіоном”, — говорить вона.

Дитинство з українським вайбом
“Я народилась та виросла в Луганську. Була творчою та креативною дитиною в інтелігентній сім’ї. Дідусь був музикантом та мав “золоті вуха” — абсолютний слух. Грав на всьому, що попадеться. Був саксофоністом та інспектором оркестру в Луганському цирку. Бабуся працювала інженеркою. Вона багато знає про наш рід, і я досі черпаю від неї знання про своє коріння та про життя на Луганщині та Донеччині”, — розповідає Карина.
З раннього дитинства Карина обожнювала виступати, читати вірші та проявляти себе. Ходила у місцевий “дім піонерів”, де вчилась художнього слова:
“Там у нас заняття були виключно українською мовою. Та й загалом ми росли в патріотичній атмосфері. Всюди висіли портрети видатних українських діячів, наші прапори. Територія “А”, українське ТБ… Досі не можу зрозуміти, чому так багато моїх луганських однолітків тепер підтримують Росію”.

Читайте також: “Якщо здається, що настав крах — шукай людину поряд”: як луганчанка Світлана допомагає іншим переселенцям
“Я стала Лунтиком”
Після 9 класу Карина вступає до Школи дизайну. Закінчує її та вирішує, що хоче…смішити людей:
“Я прийшла додому та сказала батькам: хочу вступати в естрадно-циркове на клоуна. Вони покрутили пальцем коло скронь: ну який ти клоун? Та я все одно дізналась, які екзамени треба здати, щоб поступити. І…передумала! (Сміється) Бо акробатика була серед них. А я навіть м’яча зловити на фізкультурі не могла. Мені порадили: спробуй на акторський факультет, раптом вийде”
Все склалось одразу. Карина вступила на бюджет до харківського вишу на акторський. Жила на два міста. Щоб заробити грошей, стала аніматоркою:
“Одногрупники таке не підтримували, підколювали мене. Мовляв, стрибати в костюмі мавпочки — це не для справжніх акторів”. Потім я отримала роботу в театрі, але платили так мало! 600 грн на місяць, можете собі уявити. Це десь 2010 рік був. Аніматором я мала 200-300 грн за годину. Вибір був очевидним. Я стала Лунтиком. До першого свого виступу готувалась добре, але так нервувала… Мені сказали: “На перший раз добре, далі простіше буде. Старайся не стояти як пальма”. Зараз теж займаюся ростовими ляльками, не виступаю, але залюбки надаю їх молоді. Бо це — хороша робота для творчих людей, які прагнуть себе показати і заробити добру копійку”.

Читайте також: “На зйомки у Слов’янську записалось 65 дітей”: історія горлівчанки Любові, яка організовує дитячі фотосесії
“Ти краще загубись”
У 2014 році Карина вже осіла в Харкові: отримала диплом акторки театру та кіно, працювала ведучою свят та вчилась далі в музичному училищі на саксофоністку та диригентку. Що відбувається у Луганську, не дуже розуміла. Зайшла в соцмережі. Її однокласник, що косив від української армії, позував на аватарці у формі так званої “ЛНР”.

“Я йому написала. У відповідь почула: “Я йду заробляти бабки, нарешті заживемо. А ти краще загубись. За таких, як ти, ми візьмемося першою чергою”. Погрозу я сприйняла серйозно. Лишилась в Харкові”, — згадує Карина.
Як саксофоністку Каріну почали запрошувати виступати за кордоном: Абу-Дабі, Туреччина, Малайзія, Дубай, Таїланд. Рік жила у Камбоджі. Повернулась додому. Зосередилась на музиці та створенні пісень. Після початку повномасштабного вторгнення Каріна їде до Польщі. Раніше там не була. Обрала її, бо близько до України.
“Коли чую, що в Україні щось не так, кажу — почекайте. Я вам зараз розкажу, як люди в Камбоджі живуть, притримайте коней”, — каже вона.

Читайте також: Відкрита до світу: історія донеччанки Інги, яка стала інструкторкою скандинавської ходьби











