Євген набирає батьків щодня по кілька разів, та поговорити з ними виходить хіба пару разів на тиждень. Євген мешкає у Харкові, а його батьки – в Луганську. Між ними 300 кілометрів, але щоб обійняти дітей та онуків, батькам треба витратити понад 500 євро та провести тиждень у дорозі. Для розриву зв’язків з Україною окупаційні адміністрації «ЛНР» та «ДНР» доклали чимало зусиль протягом останніх років. Тепер, під час повномасштабної війни, ізоляція вступає у фінальну стадію.
Олександр Білокобильський, РГ
Улітку 2012 на кожному літньому майданчику луганських кафе з’явилися великі телевізори, вільних місць за столиками годі було знайти. Луганськ разом з усією Україною вболівав за збірну своєї держави на Євро-2012, чемпіонаті з футболу, який Україна приймала разом із Польщею. Та ось минуло 10 років, і ми чуємо інші голоси з Луганська.
«У нас завжди люди були за Росію. Луганськ нарешті повернувся до своєї батьківщини – Росії. Ми повертаємося додому. Історична несправедливість тепер виправлена», – такі відгуки «простих луганців» на «договір о входженні ЛНР до складу Росії» дала «Комсомольская правда» у жовтні 2022-го.
Не факт, що це позиція більшості жителів ТОТ, але її затято нав’язують кожному. І йдеться не про відокремлення від «фашизма на Украінє», а від України у принципі. Ніби Луганщина випадково на якийсь час ставала окремою від РФ територією.
Зв’язки тимчасово окупованих територій (ТОТ) із Україною рвали поволі, один за одним вісім років. Ускладнювали перетин лінії розмежування, відмикали український мобільний зв’язок, блокували месенджери та українські інтернет-ресурси. Забороняли українські правочини, переключали на російське постачання електро- та інтернет-мережі, захоплювали підприємства української юрисдикції, переводили на російські стандарти освіту.
Майбутня реінтеграція окупованого нині сходу України мусить починатися з усвідомлення того, як Росія відривала його протягом десяти років.
Як зачищали медіапростір
– Я пересилала батькам лінки на українські сайти. Ну, всяке – від новин про виплати пенсій і роботу пунктів пропуску на лінії розмежування (ясно, що це до 24 лютого 2022) і до якихось інтерв’ю з артистами, письменниками. «Не відкривається», – казали. Намагалася дистанційно навчити користуватися VPN, аби обходили блокування, але з того мало що вийшло, – розповідає переселенка з Алчевська Ірина.
Блокування українських ресурсів на ТОТ багатьма медійниками спочатку не сприймалося як щось критичне. Ну, бо все ж не заблокуєш, здавалося. Та за головними українськими новинними сайтами слідом пішли під блокування місцеві (колишні місцеві, а на той час релоковані на вільну територію) ресурси. «Реальну газету», скажімо, окупаційна адміністрація заблокувала уже до квітня 2017 року.
Українське телебачення й радіо геть не покривало окуповану частину Луганської та Донецької областей. Натомість на значній частині вільної території цих регіонів можна було приймати телеканали та FM-радіо з окупованих обласних центрів. Побудовані на Донеччині та Луганщині телевежі неподалік від лінії розмежування проблему, на жаль, не вирішили.
Медіа намагалися доносити інформацію до мешканців ТОТ за допомоги соцмереж: Facebook, Instagram, Telegram-канали, YouTube. Та компанію Meta в РФ визнали «екстремістською організацією», тому її продукти Facebook та Instagram заблокували (лишивши на якийсь час доступним її ж месенджер WhatsApp).
Відеосервіс YouTube до останнього часу працював на ТОТ, але зараз користувачі з окупованої частини Запорізької області повідомляють про блокування і його. Таким чином із усіх каналів, якими українських медіа можуть доносити інформацію на до людей в окупації, лишається Telegram. Хоча і з ним насправді так само не все просто, але це окрема тема.
Особисте спілкування – найважливіше
Важливішим за мас-медіа каналом інформації є особисте спілкування, скаже вам будь-який комунікаційник. Саме тому у рекламі та пропаганді часто використовують «сарафанне радіо» та поширення чуток. Так і тут. Пропаганда гуде про повальний нацизм в Україні – родичі з підконтрольної уряду території кажуть: «дурня».
– У нашій «резервації» в усіх новинах постійно розповідають, як усе погано в Україні. І так виглядає, якщо вірити їм, що в «ЛНР» порівняно нормальне життя. А там і ціни вищі, і роботи нема, і церкву заборонили, і за російську ледь не б’ють – мрак, словом. У нас багато родичів по всій Україні після 2014-го, і з розмов ми бачимо зовсім іншу картину, – ділиться Наталя Тимофіївна, пенсіонерка з окупованого Перевальська Луганської області.
Можливості спілкуватися телефоном із підконтрольною урядові Україною окупаційні адміністрації позбавили жителів ТОТ найперше. Устаткування українських операторів мобільного зв’язку по черзі захопили і перелаштували на роботу місцевих операторів «Лугаком» та «Фенікс».
Окупаційні адміністрації «ЛНР» та «ДНР» не могли офіційно зареєструвати коди операторів у міжнародному реєстрі через те, що ці території не мали офіційного статусу. Тож коди операторам були призначені по-піратськи. Відповідно, телефонувати можна було хіба що всередині окремої окупованої території – «ЛНР» або «ДНР». Подзвонити до РФ або із Росії на номери цих операторів виявилося тим іще квестом (див. новину від січня 2016).
Та попри нелегальність цих мобільних номерів дивним чином на них можна було зареєструвати акаунти в месенджерах – Viber, WhatsApp, Telegram, Signal. І люди ними користалися.
Як «заборонений» Telegram зробили монополістом
Улітку 2014 Луганськ був майже повністю знеструмлений, не було й інтернету. Восени місцеві провайдери кабельного інтернету поновили роботу, та невдовзі вони були перепідключені замість українських магістралей до російської мережі. Тобто РФ одержала повний контроль над трафіком ТОТ – не лише на нижній ланці, над розподільчими інтернет-мережами місцевих провайдерів, а й на найвищій.
Невдовзі після початку повномасштабного вторгнення РФ для жителів ТОТ був заблокований популярний месенджер Viber, пізніше зникла можливість робити голосові дзвінки у WhatsApp (у ньому зараз можна лише перепиисуватися). Великі проблеми зі дзвінками у Signal. Єдиним відносно стабільним засобом спілкування із зовнішнім світом лишається Telegram.
Цьому месенджеру, хоча формально і забороненому у РФ, свідомо створили статус монополіста. Навіщо? Передусім – через те, вочевидь, що він є найлегшим для зламу, і ще через можливість для російських спецслужб слухати розмови в ньому та одержувати доступ до переписки.
«Нех#й щаст#ть»
Від 2014 року сполучення між контрольованою урядом та тимчасово окупованими територіями відбувалося через КПВВ – контрольні пункти виїзду та в’їзду. Багато хто з мешканців ТОТ їздив до вільної частини своїх областей і далі по всій Україні.
Десятки тисяч пенсіонерів та одержувачів соціальних виплат з окупованих міст і містечок їздили на підконтрольну урядові території. Вони отримували гроші, купували ліки й товари, яких не було у них удома, їздили до рідних і рухалися назад.
Студенти, які облишили Луганськ та Донецьк слідом за своїми переміщеними вишами, їздили на канікули додому. Відвідували тимчасово окуповані домівки й переселенці, – ті, хто не засвітився у патріотичному русі і вважав (часом безпідставно), що їм не загрожує на ТОТ небезпека з боку російських спецслужб та їхніх проксі у вигляді «міністерств держбезпеки».
– Я їздила до батьків у Луганськ кілька разів на рік. Інколи потягом до Рубіжного, а звідти до переходу в Станиці Луганській, інколи прямим автобусом до Станиці. Шлях нелегкий був. Ніч майже не спиш у дорозі, з рання стоїш чотири-п’ять годин у чергах, тоді дістаєшся з валізами Луганська… Останнім часом перед війною (повномасштабною. – РГ) на «ЛНРівському» боці заборонили таксистам під’їжджати близько до переходу, то доводилося ще певну відстань тягтися до машин. Чому заборонили? Щоб людям незручності зробити? А я ж іще з малою донькою… – згадує Світлана, яка виїхала у 2014-му до Києва.
Словом, трафік між вільними та окупованими територіями був доволі масштабний. У 2016 році лінію розмежування перейшли, скажімо, понад 4 мільйони людей. Та з боку окупаційних адміністрацій цей рух зустрічав потужну протидію. усі ці перепони не були окремими епізодами, вони були інструментами гібридної війни. Це зрозуміло з огляду на тепер уже очевидну стратегічну лінію, спрямовану на розрив зв’язків окупованої території України з «великою землею».
Побачити КПВВ і померти
Перепони – це, зокрема, протидія відкриттю додаткових пунктів перетину лінії розмежування. На Луганщині діяв єдиний КПВВ, і той пішохідний – у Станиці Луганській. Аби виїхати автомобілем, було необхідно рухатися через окуповану частину Донецької області.
Щоб перейти з ТОТ на підконтрольну, треба було багато годин вистояти в черзі. Відомі десятки випадків, коли літні люди не витримували цих знущань і просто вмирали у чергах. За 2018 рік, наприклад, під час перетину лінії розмежування на Донбасі померли понад 50 людей, а за перші три тижні 2019 – восьмеро.
Луганська обласна військово-цивільна адміністрація з півдюжини разів готувала до відкриття КПВВ «Золоте». Це би розвантажило від черг «Станицю Луганську», а також додало б автомобільний пункт пропуску. Та через протидію окупаційної адміністрації «Золоте» так і не запрацювало.
Спочатку представники РФ у Тристоронній контактній групі вимагали замість «Золотого» відкрити перетин у місті Щастя, тоді погодилися ніби на одночасне відкриття «Щастя» і «Золотого». Та коли українська сторона повністю обладнала запланований КПВВ «Щастя», окупаційна адміністрація все одно заблокувала їхню роботу.
З року в рік Україна надавала абітурієнтам з ТОТ все більше пільг і створювала все більше можливостей для вступу до українських вишів. Натомість окупаційні адміністрації «ЛНР» та «ДНР» щороку під час вступної кампанії перешкоджали виїзду абітури.
Через це багато родин вирішували, що «нехай уже дитина навчається у місцевих закладах». Це було значно дешевше та простіше – не доводилося далеко їздити, витрачатися на винайм житла тощо. І хоча частина абітурієнтів таки вступала до українських ВНЗ, та без перепон окупантів їх було б значно більше.
Із початком пандемії COVID-19 угруповання «ЛНР» та «ДНР», підконтрольні РФ, установили обмеження. Перетнути лінію розмежування жителям ТОТ стали дозволяти лише один раз на місяць.
Поїздка за 300 кілометрів коштує до 700 євро
Усе це купно призвело до глибокого розриву у комунікаціях між жителями ТОТ та їхніми близькими на підконтрольній. Після повномасштабного вторгнення маршрут для відвідин вільної України пролягав через територію РФ, Латвію, Литву та Польщу. Він брав від чотирьох діб і коштував близько 400 євро.
У жовтні РФ закрила для людей з українськими паспортами більшість пунктів пропуску на кордонах із європейськими державами, лишивши два – один у Псковській області та один у аеропорту «Шерємєтьєво». Тож тепер з Луганська треба їхати до Москви, звідти літаком до Мінська (з російським внуттрішнім паспортом можна одразу їхати до Білорусі), а вже звідти рухатися через Латвію, Литву та Польщу. Час подорожі тепер сягає тижня й навіть більше, а вартість подорожі зросла 600-700 євро.
У зворотний бік, до Луганська та Донецька з українськими паспортами мандрувати ризиковано навіть для прописаних у тих містах. У «Шерємєтьєво» під час фільтрації ФСБшники легко можуть відмовити у в’їзді, причепившися до вмісту смартфону або до недостатньо лояльних Кремлю відповідей на питання.
* * *
Сьогодні ми спостерігаємо, як РФ опускає нову залізну завісу над своїми кордонами. Ця завіса майже опустилася вже між тимчасово окупованими територіями і рештою України. Та як і раніше обкатані на ТОТ методики впроваджуються згодом на решті території РФ.
Так було, наприклад, з вичавлюванням незгодних із «русскім міром» із Луганська та Донецька у 2014. Людей змусили облишити свої домівки терором і залякуванням, аби залишилися тільки ті, хто «за» (або хоч і «проти», але мовчатимуть). Тепер це відбувається у масштабах усієї РФ заради того ж «сплочєнія народа».
Тож на прикладі ізоляції ТОТ ми бачимо: ще трохи, і весь кордон РФ перетвориться на «Берлінську стіну». Ну, або на огорожу ГУЛАГУ – із вишками та автоматниками по периметру, зі стукачами та баландою всередині. Принаймні план явно такий.
