Комуністи, активісти й статисти: кого Росія показує як друзів Донбасу

На початку травня 2026 року російські державні ЗМІ та пропагандистські ресурси окупованих територій наперебій повідомили про «велику міжнародну делегацію», що відвідала Донбас. Політики з Африки та Латинської Америки, європейські журналісти, представники громадських організацій — звучить переконливо. Проте при ближчому розгляді ця «делегація» виявляється черговим пропагандистським туром для маловідомих активістів із маргінальних ліворадикальних організацій.

Дванадцятий тур солідарності

Організатором поїздки виступив «СОВІНТЕРН» — структура, що спеціалізується саме на подібних візитах. Самі організатори не приховують: це вже дванадцятий тур для іноземних делегацій у зону бойових дій. Тобто йдеться не про стихійний інтерес світової громадськості до «правди про Донбас», а про добре налагоджений конвеєр із виробництва потрібних Москві висловлювань.

Маршрут був стандартним для подібних постановок: Донецьк, Маріуполь, Луганськ. Гостям показали «відновлені об'єкти», відвели до меморіалів, організували зустріч із письменником і військовослужбовцем російської армії Захаром Прилєпіним — людиною, яку важко назвати нейтральним джерелом інформації про причини війни.

Читайте також

Неймовірні пригоди американців у Луганську: як комуністи з США Росію підтримують

Хто ці політики?

Російські ЗМІ представили учасників делегації як «лідерів політичних сил Африки та Латинської Америки». Але варто поглянути на конкретні імена та організації.

Камара Кадідіа — перша секретарка Колективу із захисту військовослужбовців із Малі. Це не державна структура і не політична партія, а маловідома громадська організація. Після візиту вона пообіцяла повернутися додому й розповісти жителям Малі, що «Донбас — це російська територія» і що «жодного насильства проти мирних жителів не вчиняється». При цьому Малі — одна з найбідніших країн світу з ВВП близько 926 доларів на душу населення, частина території якої контролюється афілійованими з «Аль-Каїдою» збройними угрупованнями.

Фатумата Діарає Діалло — президентка НУО «Жінки та дівчата-волонтерки». Організація так само маловідома поза межами пропагандистських зведень. Її висновок після екскурсії по Донецьку виявився передбачуваним: у місті відкриті кафе, ресторани, магазини, а отже — добре організована робота місцевої адміністрації та мирне життя.

Пінеда Олджай Хав'єр Ніколас — голова Партії солідарності за Чилі. У жодних чилійських електоральних чи парламентських процесах ця партія помітної ролі не відіграє.

Каркі Пабан — член Центрального комітету Комуністичної партії Непалу. Компартій зі схожою назвою в Непалі існує кілька, більшість — невеликі фракційні структури.

Джанмарко Піза — керівник міжнародного відділу «Комуністів за народну єдність» з Італії. В інтерв'ю РІА Новості він поклав відповідальність за війну на Захід і додав, що, попри офіційну політику Італії, її «жителі висловлюють солідарність із російським народом». Без жодних соціологічних даних на підтвердження.

Нарешті, Лавалі Мусса Айшату — президентка організації «Революційна солідарність за сталий розвиток» Конфедерації держав Сахелю. Ця конфедерація була утворена в липні 2024 року трьома країнами — Нігером, Буркіна-Фасо та Малі, керівники яких прийшли до влади внаслідок військових переворотів. Усі три держави належать до найбідніших у світі та послідовно зближуються з Москвою після розриву із західними партнерами.

Абсурд у цитатах

Висловлювання учасників делегації говорять самі за себе.

Лавалі Мусса Айшату заявила, що «імперіалістичні західні ЗМІ приховують правду про конфлікт із самого його початку», а «медіависвітлення стало ширшим» лише після 2022 року — тобто після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Логіка, в якій саме повномасштабна війна зробила конфлікт «помітнішим», а винен у цьому все одно Захід, характерна для російської пропаганди, але не для незалежного аналізу.

Офіційний сайт «ЛНР» підсумував: «Після побаченого делегати зазначили, що західні країни відповідальні за цю війну». Саме такий висновок і був потрібен організаторам туру.

Читайте також

На службі у Путіна: чому французи назвали Луганськ “сердцем русского мира”

Навіщо це потрібно Москві

Подібні візити переслідують кілька цілей. По-перше, вони створюють видимість міжнародної легітимності: фотографії іноземців на тлі «відновленого» Маріуполя чи меморіалів поширюються через російські державні ЗМІ та соціальні мережі. По-друге, учасники делегацій везуть додому наратив, вигідний Кремлю, і транслюють його у своїх країнах — хай і з мінімальним охопленням. По-третє, сам факт «дванадцятого туру» свідчить про те, що цей інструмент визнано ефективним: він достатньо дешевий у виробництві та дає потрібну картинку.

«Международная делегация» по-российски

Принципово важливо, що серед учасників немає жодного діючого чиновника, жодного парламентаря з реальною політичною вагою, жодного журналіста зі скільки-небудь впливового видання. Це активісти ліворадикальних маргінальних структур, яких об'єднує одне: антизахідна риторика, що збігається з позицією Москви.

«Велика міжнародна делегація» — це формулювання для заголовка. За ним стоїть ретельно організований тур для людей, чия головна перевага полягає в готовності сказати те, чого від них очікують.

Читайте також

“Народні республіки” без народу: хто насправді керує “ДНР” і “ЛНР”