На окупованій частині Донецької області стрімко загострюється проблема з водопостачанням. Через пересихання водосховищ, системні аварії на зношених водогонах та відсутність належного ремонту, жителі регіону стикаються з гострим дефіцитом води. Ситуацію ускладнює аномальна спека: цього літа потреба в воді лише зросла, однак обсяги її постачання — навпаки, скорочуються.
На фоні очевидної неспроможності окупаційної “адміністрації” впоратись із кризою, 22 липня з’явилось публічне звернення жителів окупованої Донеччини до Володимира Путіна з проханням “взяти ситуацію під особистий контроль”. У листі йдеться про те, що перебої з водою вже вийшли за межі комунальної проблеми й набули ознак повномасштабної гуманітарної катастрофи.
Люди скаржаться на жахливу якість води, її нерегулярну подачу, а також — на цинізм місцевої влади, яка попри колапс системи водопостачання продовжує запускати нові будівництва та промислові проєкти, що потребують значних водних ресурсів.
Звернення до Путіна свідчить не лише про критичність ситуації, а й про повну втрату довіри до окупаційної “адміністрації”, яка, попри всі гучні заяви, не змогла забезпечити навіть базові потреби населення.
У цьому матеріалі ми розберемо, що стало причиною водної кризи на Донеччині та як на це реагує окупаційна “влада”.
Данило Вінниченко, Реальна Газета
Зазначимо, що проблеми з водопостачанням на Донеччині почались ще задовго до повномасштабного вторгнення. Але у 2022-му році вони різко загострилися. Водна інфраструктура Донеччини опинилася на межі колапсу. Один із ключових об’єктів — канал “Сіверський Донець-Донбас”. отримав серйозні пошкодження внаслідок обстрілів. Деякі ділянки опинились на лінії фронту або на окупованих територіях. Через втрату цього джерела регіон потрапив у залежність від залишкових водосховищ, які стрімко міліють. У багатьох із них обсяги води зменшилися більш ніж удвічі, а у деяких — опинився на критичному рівні.
Також деякі резервуари постраждали від обстрілів або були виснажені надмірним забором води — часто єдиним можливим способом забезпечення населених пунктів. Ускладнює ситуацію також постійне скидання шахтних вод, що забруднює водні ресурси та знижує якість води до критичних показників.
Внаслідок чого значна частина окупованої частини Донецької області сьогодні стикається з гострим дефіцитом водопостачання.
Як окупанти намагались вирішити проблему
Проблема з водопостачанням на окупованій частині Донеччини загострилася через те, що ЗС РФ так і не змогли повністю взяти під контроль Сіверський Донець — головне джерело води для регіону.
У 2023 році Росія почала будівництво альтернативного водогону “Дон-Донбас”. За задумом окупантів, водозабір має здійснюватись біля хутора Дугине в Азовському районі Ростовської області, далі вода перекачується в канал “Сіверський Донець – Донбас”.
Однак нова інфраструктура працює з перебоями: трубопровід часто виходить з ладу через технічні порушення, допущені під час прокладання. Одна з останніх масштабних аварій сталась у лютому цього року.
Місцеві жителі скаржаться не лише на відсутність стабільної подачі води, а й на її якість та високу вартість. У багатьох районах вода до кранів або не доходить, або не придатна до вживання. Люди змушені купувати питну воду в автоматах та магазинах за завищеними цінами. Навіть ватажок угрупування “ДНР” Денис Пушилін визнав, що вода подекуди “навіть візуально неякісна”.
Натомість окупаційна “адміністрація” продовжує реалізовувати будівельні проєкти та обіцяє збільшення промислових виробництв. І це попри те, що води не вистачає навіть для базових потреб населення.
Що цікаво, будівництвом каналу “Дон-Донбас”, який мав забезпечити Донецьк та околиці водою, займався російський чиновник та заступник ексміністра оборони РФ Сергія Шойгу Тимур Іванов, якого на 13 років засудили за розкрадання в особливо великому розмірі та відмивання грошей, отриманих організованою групою.
“Вода для жителів Донбасу водоводом із Ростовської області постачається в повному обсязі — 288 тис. кубометрів на добу, заявив заступник міністра оборони Тимур Іванов. За словами Іванова, над будівництвом водоводу “Дон – Сіверський Донець” працювали близько 3 500 осіб та 1 500 одиниць техніки”, — йшлося у повідомленні ТАСС від 18 вересня 2023 року.
“Так розумію, сміливців, здатних донести до Верховного [Володимира Путіна – ред.], що Тимур Іванов похерив водовід, за два роки не знайшлося. Цікаво, за звітами там так і йде під 300 тисяч кубів на добу?”, — коментує офіціоз Z-блогер Zergulio.
Читати також: Не можна зловтішатися руїнами: чому дегуманізація мешканців Донбасу — шлях у нікуди
Новояз росіян: “Водна блокада”
Звісно, окупаційна “адміністрація” не визнає своєї неспроможності подолати ситуацію з водопостачанням у регіоні, а тому намагається всіляко виправдатися. Зокрема, окупанти не придумали нічого краще, ніж запровадити новояз — “водна блокада з боку України”, яка начебто триває з 2022 року.
Так вони пояснюють те, що з боку підконтрольної українському уряду частини Донецької області була буцімто порушена робота каналу “Сіверський Донець-Донбас”. Однак, є нюанс, який полягає у тому, що росіяни почали цілеспрямовано знищувати водну інфраструктуру за кілька днів до повномасштабного вторгнення.
Зокрема, 19 лютого 2022 року, ЗС РФ завдали удару по насосній станції першого підйому Південнодонбаського водогону. Внаслідок обстрілу були знищені трансформаторні підстанції, і вже того ж дня повністю зупинилася подача води у напрямку Покровська та Маріуполя — останній на той момент був підконтрольний українській владі. Без водопостачання залишилися чотири фільтрувальні станції — Карлівська, Великоанадольська, а також обидві Старокримські.
А вже за добу до вторгнення, 23 лютого, під ворожий вогонь потрапила насосна станція третього підйому каналу “Сіверський Донець-Донбас”. Після знищення електроживлення зупинилася подача води на окуповані Горлівку, Макіївку, Донецьк та низку станцій Південнодонбаського водогону.
Можемо припустити, що таким чином росіяни сподівались швидко захопити Слов’янськ, де починається канал Сіверського Донця. Однак коли бліцкриг та повторна окупація міста провалилась, росіяни не придумали нічого краще, ніж знищувати влітку 2022 року об’єкти водної інфраструктури авіабомбами.
Читати також: Між примусовою паспортизацією та репресіями: чи легко бути українцем на окупованій території
Літо 2025: ситуація з водопостачанням вийшла з-під контролю
Донецьк та його околиці давно звикли жити за графіками подачі води. Але з початком спеки проміжки між годинами, коли вода є, стали довшими. Городників закликали не поливати врожай (що загрожує його втратою), аварії на водогонах стали безперервними, а жителі сіл навколо водосховищ спостерігали, як водойми міліють на очах, аж поки під загрозою зупинки не опинилася Зуївська ТЕС.
Але й це не головне. Вперше за 11 з половиною років окупації ситуація погіршилась настільки, що були запроваджені більш жорсткі графіки подачі води. Зокрема, під обмеженнями опинились великі міста, окуповані з 2014 року: відтепер, згідно з новим графіком, Донецьк і Макіївка отримуватимуть воду раз на три дні, а Харцизьк, Іловайськ та Зугрес — раз на два дні.
Зі слів так званого “прем’єра ДНР” Андрія Черткова, запаси Верхньокальміуського, Макіївського та Ольховського водосховищ на критичному рівні. Води вже не вистачає для промисловості, аграрного сектору і насамперед населення.
Обмеження подачі води він назвав “вимушеним кроком” та додав, що такі заходи необхідні, щоб зробити запас води для заповнення систем опалення. Однак скільки будуть тривати обмеження, тим паче у період спеки — він не уточнює.
Подекуди рівень води нижчий за критичний рівень. Наприклад, присланий з Росії так званий “міський голова” Маріуполя Антон Кольцов визнав, що у місті є проблеми з водопостачанням, а Старокримське водосховище обміліло на 70%, і що воду будуть подавати погодинно з відключенням насосних станцій, аби зберегти критичний рівень у водосховищі.
Окупанти нарікають, у першу чергу, на погодні умови. Зокрема, малосніжну зиму та спеку. Також обмеження води пов’язані з великими обсягами промислових робіт, де не можна скоротити використання води.
Однак не тільки природні фактори відіграють ключову роль. Є, наприклад, водосховища та водойми, які були занедбані за роки окупації через бездіяльність окупаційної “влади”.
Річище річки Кринка, на якому, зі слів місцевих пропагандистів, знаходиться п’ять водосховищ та яке розташовується неподалік від кордону з Ростовською областю, окупаційна “влада” вирішила почати розчищати тільки зараз.
Попри те, що проблема з кожним днем тільки загострюється, ватажок “ДНР” проігнорував прохання місцевих жителів ввести в регіоні надзвичайний стан, мовляв, це недоречно.
“У нас більш серйозний режим введено, у нас введено воєнний стан. На штабі оборони маємо можливість включати будь-які інші під режими, все, що для цього необхідно”, – заявив Пушилін під час “прямої лінії”.
Хоча ватажок “ДНР” намагається демонструвати хорошу міну при поганій грі, все одно визнає, що водовід з Дону забезпечує лише 30% від загальної потреби регіону, а місткостей для води має стати більше.
Кульочок в унітазі та незадоволення Z-блогерів
Федеральні ЗМІ, попри серйозні проблеми “молодої республіки” та її жителів з водопостачанням, всіляко замовчують проблему. Натомість Z-блогери та колаборанти навпаки, заявляють, що після так званої “СВО” стало тільки гірше.
“Воєнкор” Юрій Котенок опублікував ціле звернення жителів Донецька до очільника Кремля Путіна, щоб той “взяв під контроль” ситуацію з водопостачанням.
У зверненні нарікають на роботу зведеного “для порятунку” водоводу із Дону, який, як стверджується, забезпечує лише 6% потреб міста, постійно виходить з ладу, а окупанти паралельно фінансують фонтани, шоу та заводи, що споживають десятки тисяч кубометрів води.
“Звичайно, повне беззаконня. Люди вісім років чекали включення до складу Росії, терпіли українські бомбардування, а за підсумком ситуація гірша, ніж була до СВО. Неймовірне свинство”, – констатує Котєнок, не уточнюючи, внаслідок чого в регіоні у 2014 році виникли проблеми з водою.
Пропагандист Дмитро Стешин також скаржиться на нестачу води в Донбасі й різко критикує відповідальних. Він обурений, що агломерацію з мільйоном жителів залишили без води, і вважає, що за це мають карати суворіше. Стешин згадує, що одного з підрядників проєкту водогону, Ісаю Захарова, знайшли вбитим і закопаним на будівництві у 2023 році.
Колаборант Олег Царьов пише, що люди змушені носити воду відрами. Інфраструктура зношена, аварійні бригади майже відсутні. Ситуація близька до колапсу — страждають і мешканці, і промисловість.
“У Донецьку вода раз на три дні. Змивати унітаз ніяк. Звичайна справа: донеччани в унітаз кладуть кульочок. І потім ці кульочки хто нормальний, у сміття. Хто ні — викидає під вікнами. З такими борються сусіди. Відео та фото викладати не буду. Донецьк у моїй пам’яті — місто троянд. Зразкове місто. Так було завжди, причому з радянського часу, шахтарський регіон був на особливій нормі постачання. Так було завжди, але не зараз”, – пише Царьов.
Читати також: Коли дім — лише координати на окупованій території. 5 історій луганчан, які 11 років тому покинули місто
На фонтани та газони води вистачає
Попри водну кризу, на Донеччині є місця, де води завжди вистачає. І це — фонтани та газони.
Зокрема, у Донецьку у парку Щербакова місцеві помічали, як в інсталяції, схожій на фонтан, використовують воду. Паблік “Типичный Донецк” також іронічно коментує наявність води для проведення розважальних заходів.
Води вистачає і для поливу газонів у Маріуполі. Правда, не у всьому місті, а виключно газону біля побудованого росіянами ЖК “Нєвський”.
Читати також: «Неіснуюча» проблема: що робити переселенцям, якщо внаслідок російської агресії постраждало орендоване житло
Ідея-фікс із шахтними водами
Замість того щоб визнати повний провал російської водної політики на Донбасі, Пушилін піариться на ідеї використання шахтних вод. На віджатих в України медіаресурсах виходять “оптимістичні” заяви про “експерименти” з очищенням шахтної води. Насправді — це цинічний експеримент на людях.
Шахтні води — це токсично, небезпечно і цинічно, коли їх подають людям як “альтернативу” питній воді. Шахтні води — це вода, яка накопичується в затоплених вугільних шахтах. Вона проходить через товщу землі, просочується крізь породи, насичені: тяжкими металами (ртуть, свинець, кадмій, марганець), радіонуклідами (у деяких районах Донбасу підвищений природний радіаційний фон), фенолами, сульфатами, хлоридами та іншими хімікатами з шахтних матеріалів, нафтопродуктами і технічними реагентами, що використовувалися в гірничій промисловості.
Це агресивне середовище, здатне викликати: захворювання нирок, печінки, онкологію, ураження шлунково-кишкового тракту, алергії та інтоксикації навіть при митті або пранні. Іншими словами — це технічна отруйна рідина, а не вода. Її небезпека зберігається навіть після багатоступеневого очищення, яке в нинішніх умовах окупації провести ані технічно, ані фінансово неможливо.
Росія використовує Донбас за колоніальним принципом: вона не розвиває регіон, а виснажує його. Водопостачання — це лише одна зі сфер, де це очевидно. Те саме стосується і шахт, і заводів, і людських ресурсів. Замість інвестицій — викачування, замість захисту — обстріли й мобілізація, замість рішень — пропаганда й відмазки. А місцеві навіть не уявляють, коли в перспективі можна буде отримати стабільне водопостачання, щоб хоча б помитися і нормально ходити у туалет.
