У 2022 році завершився певний етап історії Луганської області. Можна дискутувати щодо початку цього етапу: з часів до 1917 року, чи з утворення області як адміністративно-територіальної одиниці у 1938 році, чи з 14 лютого 1943 року, коли область визволили від окупації гітлерівською Німеччиною. Але безперечно одне: 2022-й став етапним роком. Саме цим пояснив автор виданої у 2024 році книги «Постлуганщина» Андрій Зайцев вибір назви з префіксом «пост».
Сергій Іващенко, спеціально для Реальної газети
“Для Луганщини наступив період постісторії, – сказав письменник на презентації своєї книжки, проведеній у пресцентрі Дніпропетровської обласної організації НСЖУ. – Зараз у регіоні триває свого роду постапокаліптичний період, посттравматичний, можливо, постгеноцидний, якщо користуватися запропонованою американським істориком Джеймсом Мейсом концепцією «українського постгеноцидного суспільства». Втім, я думаю, що остаточно визначатися ще рано. Але я точно знаю, що для Луганщини на даний час історія припинилася і наступ настав період постісторії. Закінчився один період і наступив інший, і ми ще не знаємо, як він називатиметься. Будемо спостерігати за цим разом”.
Андрій Зайцев – заступник директора Департаменту масових комунікацій – начальник управління комунікацій з громадськістю Луганської ОВА. Окрім того, він майже 20 років професійно займається дослідженням локальних суспільно-політичних процесів, діяльності інститутів громадянського суспільства та аналітикою і прогнозуванням електоральних вподобань на регіональному рівні.
В основі книги «Постлуганщина» – особисті спостереження автора за політичними та соціальними процесами у регіоні, а також – аналіз певних статистичних даних, наприклад, результатів голосувань мешканців області під час різних виборчих кампаній. Особливу увагу автор приділив регіональній історичній міфології та аналізу перспектив розвитку Луганщини після її визволення від окупації.
Ця книга – друга для автора. У першій, «Північний Схід», яка вийшла у 2013 році, автор спробував у формі художнього твору спрогнозувати, що буде з Луганщиною, якщо переможуть сепаратистські тенденції, які виразно проявилися на Донбасі ще у 2004 році.
Читайте також: Як розвиток промисловості став чинником русифікації Луганщини
“Цю книжку, – розповідає Андрій Зайцев, – я писав з 2007 по 2013 роки. Це, можна сказати, – антиутопія, постапокаліптика, де Луганськ зображений містом, де немає електроенергії, опалення, інших благ цивілізації, у місті панують банди, які постійно воюють за сфери впливу. Я видав цю книгу власним коштом на початку 2014 року, коли вже був Євромайдан і починалися події, які призвели до колосальних змін на Луганщині. Більша частина накладу книги залишилася у Луганську, кілька екземплярів я вивіз у Сєверодонецьк, де вони були втрачені у 2022 році під час окупації цього міста. Зараз книжка лишилася тільки в онлайн-версії: колись я розмістив її на одному з ресурсів для літераторів-початківців.
На запитання кореспондента «Реальної газети» про ймовірну схожість «Північного Сходу» з романом «Епоха мертвонароджених» Гліба Боброва – луганського проросійського діяча, а з 2014 року – колаборанта – Андрій Зайцев відповів:
“Я не вважаю, що ці твори якось серйозно перетинаються, мають багато спільного. До речі, з Бобровим я спілкувався лише раз: наприкінці 2013 року. І ще одна істотна відмінність моєї книги від книги Боброва: мою книжку не писав агент ФСБ”.
У книзі «Постлуганщина» аналізується період історії Луганської області від 14 лютого 1943 року, тобто, від визволення Луганська від окупації гітлерівською Німеччиною.
За словами Андрія Зайцева, під час підготовки книги він користувався даними, які сам збирав з різних джерел, статистичною інформацією, а також роботами місцевих науковців, зокрема, збіркою «Історія Луганського краю» за редакцією Віталія Курило.
“Я, – каже пан Андрій, – вирішив написати книгу «Постлуганщина» ще й для того, щоб поповнити джерельну базу, бо видань про Луганську область дуже небагато, якщо порівнювати, наприклад, з Харківською, Донецькою, Дніпропетровською областями. Але й у Луганській області відбувалися дуже цікаві процеси, про які маловідомо широкому загалу: хто брав участь у цьому, хто координував”.
За словами автора, у книзі дослідження, зроблені на підставі наукових та статистичних джерел, переплітаються з легендами, оповідками, фантасмагоричними історіями, місцевою міфологією. Згадується чимало історичних постатей – і місцевого рівня, і луганчани, які стали відомими у СРСР чи в Україні.
Йдеться у книзі й про протистояння місцевої проросійської еліти поширенню в області досягнень української культури. Зокрема, про по суті заборону місцевою владою презентацій на Луганщині роману Сергія Жадана «Ворошиловград», виданого у 2010 році. Тоді місцеві чиновники вирішили, що роман відомого українського письменника, до речі, уродженця Луганщини, створює негативний імідж регіону. Зокрема, адміністрація Луганського українського муздрамтеатру скасувала домовленість про надання приміщення для презентації роману у день, на який було заплановане проведення заходу. І презентація, на яку прийшло чимало людей, пройшла у форматі вуличної акції.
Під час презентації мимоволі напрошувалася паралель з іншою книгою про Донбас, виданою у 2020 році – «Як Україна втрачала Донбас» дончанина Дениса Казанського і луганчанки Марини Воротинцевої. Андрій Зайцев вважає, що його книга має істотні відмінності:
“Якщо говорити про співвідношення у книзі «Як Україна втрачала Донбас» написаного про Донеччину і про Луганщину, то це – десь 75 на 25 відсотків. У книзі йдеться про непросту соціально-економічну ситуацію на Донеччині, а потім згадується Луганська область як регіон, де справи йдуть ще гірше. Але чимало цікавого контенту про Луганську область залишилося «за кадром». Наприклад, такий важливій для новітньої історії Луганщини і водночас одіозній постаті як Олександр Єфремов, відводиться дві чи три сторінки”.
За словами автора книга «Постлуганщина» видана коштом спонсора, підприємця з міста Дніпра. Тираж – 500 примірників.
Читайте також: Що Україна отримає після деокупації Донбасу
