Пам’ятаєте, як в до 2014 кричали: “Донбас годує всю Україну!”?Не годував, звісно, але посідав важливу ланку у промисловому потенціалі. Тепер промисловий регіон озброює Росію і перетворився фактично на полігон. Окупанти переорієнтовують цивільні підприємства під потреби військово-промислового комплексу.
Про це йдеться у дослідженні “Мілітаризація промисловості на тимчасово окупованих територіях України”, яке презентували Східна правозахисна група, Інститут стратегічних досліджень та безпеки за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.
Авторами дослідження був Павло Лисянський, доктор філософії з політичних наук (PhD), директор ГО «Інститут стратегічних досліджень та безпеки», який трагічно загинув у 2025 році, та докторка філософії з політичних наук (PhD), директорка ГО «Східна правозахисна група» Віра Ястребова.
Реальна газета зібрала з дослідження інформацію, яка стосується саме Луганщини.
Підготувала Яна Осадча, Реальна газета
Потенціал, який втрачено
У 2013 році Луганська область була у першій шістці регіонів країни за показниками виробництва валового регіонального продукту (ВРП). ВРП Луганської області складав 55,108 млрд грн (3,62% ВВП України).
У 2013 році регіон займав 4-те місце за обсягом промислового виробництва в Україні з часткою близько 6,9%, поступаючись лише Донецькій, Дніпропетровській та Київській областям. Ключовими галузями області були машинобудування та металообробка, вугільна промисловість, металургія, хімічна та нафтохімічна галузі, електроенергетика та скляна, деревообробна галузь виробництво будматеріалів та харчова промисловість.
Економіка регіону була пов’язана з експортом в РФ. Луганська область займала третє місце в країні за обсягом машинобудівної продукції та її експорту, забезпечуючи 6,9% загальнонаціонального експорту машинобудування. На кінець 2013 року Луганська область зберігала стратегічне значення у вугільній та коксохімічній промисловості України, забезпечуючи ~20-22% загальнодержавного видобутку вугілля.
Луганщина входила до п’ятірки провідних регіонів України за обсягами чорної металургії, формуючи близько 12% промислового випуску регіону та забезпечуючи десь 6-7% загальнодержавного виробництва чавуну, сталі та прокату, а також до 50% феросплавів.
Наприклад, Луганський трубний завод випускав близько 100-120 тис. тонн труб на рік, а Сєверодонецький хіміко-металургійний завод спеціалізувався на алюмінієвих порошках, кольорових сплавах,хіміко-металургійних продуктів подвійного призначення.
Хімічна галузь забезпечувала ~10-13% промислового випуску Луганщини, займаючи четверте місце після машинобудування, вугільної та металургійної промисловості. Сектор вирізнявся високою концентрацією стратегічно важливих та потенційно небезпечних виробництв. У регіоні налічувалося близько 1220 хімічно небезпечних об’єктів, зокрема великі заводи, склади токсичних речовин та транспортні вузли. Рубіжанський казенний хімічний завод «Зоря» випускав азотну хімію, агрохімію та вибухові речовини.
Лисичанський НПЗ, другий за потужністю в Україні, припинив роботу у 2012 році. Експорт хімічної продукції регіону у 2013 році оцінювався в ~650-750 млн доларів або 20-25%. Найбільшими експортерами виступали Сєверодонецький «Азот» (до 60% хімічного експорту), завод «Зоря» та Рубіжанський «Пластик».
Луганська область мала власні теплоелектростанції, при цьому 44% споживання вугілля на ТЕС забезпечувалося місцевими шахтами. Найбільшою була Луганська ТЕС у м. Щастя, що входила до енергосистеми Донбасу та фактично повністю покривала потреби регіону.
Читайте також: Китай інвестує в окупацію України. Розслідування “Реальної газети”
Початок деградації
Після окупації районів Луганської області у 2014 році промислова база почала деградувати. Одні підприємства розграбували, інші вивели з експлуатації або знищили внаслідок бойових дій. Ті об’єкти, які ще працювали втратили значну частину виробничого потенціалу і втратили українські та міжнародні ринки.
Після часткової окупації у 2014 році показники різко знизилися. ВРП в Луганській області знизився до 31,393 млрд грн. (1,98% ВВП України). Кількість підприємств зменшилася з 11385 до 3233 (-28,39%), а великих — з 28 до 9 (-32,14%). У 2013 році на Луганщині обсяг реалізації продукції склав 104,236 млрд гривень, тоді як у 2014 році він скоротився більш ніж у два рази — до 45,796 млрд гривень (-56,1%), а у 2015 році склав всього 32,495 млрд гривень, що на 68,8% нижче за довоєнний рівень.
Станом на кінець 2021 року, перед початком повномасштабного вторгнення ВРП у Луганській області був 52,135 млрд гривень або 0,96% ВВП України.
Після повномасштабної агресії 2022 року кількість підприємств на окупованих територіях різко знизилася. Так на Луганщині залишилося лише 333 підприємства, з них жодного великого. Також внаслідок активної фази війни відбулося різке скорочення обсягів реалізованої продукції: у 2022 в Луганській області обсяги впали з 54,895 млрд грн до 4,437 млрд грн, а у 2023 із 4,437 млрд грн до 0,696 млрд грн.
З 2014 по 2022 роки обладнання луганських підприємств було демонтоване та вивезене. Зокрема йдеться про Луганський електромашинобудівний завод, Стаханівський завод феросплавів, Стаханівський науково-виробничий валковий комбінат, Луганський патронний завод, Луганський машинобудівний завод ім. Пархоменка, завод «Юність» у Краснодоні (Сорокине) тощо.
Станом на 2014 рік у Донецькій та Луганській областях діяло 140 шахт: 30-40 — на підконтрольній території України та 96 — під контролем «ЛДНР». У 2019 році з 96 шахт більшість перебували у процесі затоплення. Що призвело до погіршення екологічної ситуації в регіоні.
Наприклад, після затоплення у «ЛНР» шахт ДП «Первомайськвугілля» у травні 2018 року різко посилився потік води на підконтрольну Україні територію Луганської області через закриту шахту «Родина» у бік шахти «Золота». Шахта «Новопавлівська» також припинила роботу навесні 2020 року, коли було зупинено відкачування води. Через геологічні особливості району затоплення пройшло швидко. Екологічні наслідки включали забруднення ґрунту та водойм, зростання токсинів у підземних водах, що використовуються в господарстві, а також деградацію сільгоспземель навколо шахти.
Шахта «Міусинська» у Красному Лучі була однією з найбільших в регіоні і до війни забезпечувала зайнятість для тисяч працівників. Після 2014 року об’єкт опинився під контролем окупаційної адміністрації та поступово втратив можливості для нормальної роботи через відсутність інвестицій. У квітні 2020 року Москва вирішила припинити відкачування води, і шахта почала швидко затоплюватися. Шахтні води, насичені сульфатами, важкими металами та радіоактивними елементами, стали проникати у підземні горизонти, створюючи загрозу забруднення річок та водосховищ, а також провалів ґрунту. Шахтарі залишилися без роботи та засобів для існування, багато хто був змушений покинути регіон.
Читайте також: Китайська компанія обговорює постачання шахтного обладнання на окуповану Луганщину, — для шахти “Білоріченська”
Все для фронту
У 2022-му році російська державна корпорація «Ростех» стала основним інструментом Кремля з інтеграції окупованих територій України до військово-промислового комплексу Росії. Цивільні заводи перепрофільовували під військові потреби та включали їх у федеральну власність.
Одним із перших кроків стало підписання у липні 2022 року угоди між концерном «Уралвагонзавод» та ТОВ «Південний гірничо-металургійний комплекс» на промисловій виставці «Іннопром-2022» у Єкатеринбурзі. Угода передбачала розширення кооперації та «інноваційний розвиток» Донецької та Луганської областей. Заступник гендиректора підприємства Борис Мягков прямо заявив про намір інтегрувати промисловий потенціал Донбасу у систему російського ВПК.
У червні 2023 року голова «Уралвагонзаводу» Олександр Потапов зустрівся з керівником окупаційної адміністрації «ЛНР» Леонідом Пасічником. Обговорювалися питання закупівлі сировини у Алчевського металургійного комбінату та кураторство над Стаханівським вагонобудівним заводом. Паралельно в Луганську було відкрито автоцентр «КамАЗ».
На міжнародному форумі «Армія-2023» «КамАЗ» презентував лінійку броньованих автомобілів, розроблених для перевезення боєприпасів та особового складу.
З 2024 року «Ростех» значно посилив контроль над промисловістю регіону. До корпорації були включені Стаханівський вагонобудівний завод та Луганський авіаційний ремонтний завод.
З початку 2025 року Стаханівський вагонобудівний завод, переданий «Ростеху» через дочірню компанію «РТ-Нові горизонти», випустив першу партію з 60 вантажних напіввагонів. Завод отримав сертифікати на серійне виробництво хоперів, платформ, думпкарів та спеціалізованих вагонів, створених на базі розробок Уралвагонзаводу.
Крім «Ростеху», на Луганщині діють інші підприємства, що випускають продукцію для військово-промислового комплексу РФ. Їхня активність простежується через участь у Міжнародних військово-технічних форумах РФ «Армія» у 2023-2024 роках.
Наприклад, АТ «Первомайський механічний завод» на «Армії-2023» представив агрегати та апаратуру для авіації та ракетно-космічної техніки. Завод виробляє гідромотори, помпи, паливорегулюючу апаратуру, пневмо- та гідроагрегати. У 2023 році розпочато отримання сертифікатів відповідності для включення до російського ВПК. ТОВ «Завод Юність» з Краснодона також представив продукцію збройового профілю на «Армії-2023».
Читайте також: Що робити з “регіоном-привидом”: як живе релокована Луганщина і чи є шанси на відновлення
Форпости у затоплених шахтах
Старі та частково затоплені шахти регіону переоснащуються під військові потреби. На низці об’єктів проведено осушення виробок для розміщення складів боєприпасів та резервуарів палива.
Зокрема, на шахті «Привільнянська» (Лисичанськ) очищено вентиляційні стволи, встановлено генератори та обладнано майданчики для військового майна. Ці шахти перетворюються на укріплені тилові форпости, що забезпечують довготривале використання на користь російської армії.
На шахтах «Космонавтів», «Даріївка» та «Фрунзе» (Ровеньки) підземні виробки переобладнують на сховища боєприпасів, де на значній глибині складуються артилерійські снаряди, міни та інше озброєння.
Крім цього, у колишніх виробничих приміщеннях створені імпровізовані ремонтні зони: встановлені генератори, зварювальне обладнання та підйомні механізми. Такі «майстерні на колінці» дозволяють оперативно відновлювати техніку без її відправлення в глиб Росії.
На базі колишніх шахтних виробок у Краснодоні (Сорокине) створено великий підземний арсенал. У травні 2024 року тут стався сильний вибух: фіксувалися пожежі та детонація боєприпасів. Попри руйнування, арсенал швидко відновили, і він знову виконує функції стратегічного складу.
Під територією Сєверодонецького заводу «Азот» розташована мережа дренажних тунелів та підземних сховищ, створена ще за радянських часів. Під час боїв вони були притулком для мирних жителів, а згодом були переобладнані російськими військами під склади та укриття.
Складські приміщення функціонують як логістичні вузли для забезпечення російських військ. Луганський машинобудівний завод російські війська переобладнали у ремонтну та технічну базу. У цехах відновлюють бронетехніку, вантажні автомобілі та артилерійські системи, зберігають запчастини та технічні рідини. В ангарах розміщується пошкоджена техніка.
Читайте також: Застояна окупація: журналіст Олексій Артюх про те, як живуть території Луганщини, захоплені росіянами з 2022 року
У сукупності це означає, що Росія використовує Луганщину, як і інші окуповані території як військовий плацдарм та ресурсну колонію, повністю ігноруючи права місцевого населення, екологічну безпеку та перспективи відновлення економіки.
