27 січня — міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Поки у світі згадують про людську трагедію та геноцид євреїв у Європі з боку нацистської Німеччини, кремлівська пропаганда на окупованих територіях знов повторює наративи про свої наміри “викорінювати нацизм” в Україні.
Разом з тим росіяни нав’язують мешканцям окупованих регіонів України тему блокади Ленінграду. Термін “блокада Ленінграда”, хоч і описує реальну історичну подію, сьогодні використовується російською пропагандою для створення міфу про “виключний героїзм” радянського народу, який Росія прагне привласнити як частину начебто своєї національної ідентичності.
Реальна Газета проаналізувала, що про пам’ятні дати говорили на окупованих територіях та які заходи проводили.
Данило Вінниченко, Реальна Газета
27 січня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. У цей день в 1945 році визволили бранців нацистського концтабору Освенцим (назва німецькою — Аушвіц-Біркенау).
Остаточно Голокост закінчився у травні цього ж року, коли союзні держави (на чолі з Великою Британією, США та Радянським Союзом) перемогли гітлерівську Німеччину у Другій світовій війні. Загалом, у період з 1933 по 1945 рік в Європі загинули шість мільйонів євреїв, а в стінах Аушвіцу — понад 1 мільйон людей.
В Україні під час Голокосту загинуло близько 1,5 мільйона євреїв, зокрема через масові розстріли в Бабиному Яру, на Луганщині, Вінниччині, Одещині та інших регіонах.
Голокост також іноді називають “Шоа”, що на івриті означає “катастрофа”.
“Луганський Бабин Яр”
Дії нацистської армії не оминули Луганщину. 1 листопада 1942 року, коли окупанти наказали всім євреям зібратися біля стадіону імені Ворошилова (нині стадіон “Авангард”), у районі Гострої Могили у Луганську нацисти вбили 1957 людей.
Після відступу радянських військ у липні 1942 року Луганськ опинився під німецькою окупацією. Більшість євреїв, які становили 12% населення міста, була розстріляна, а їхні тіла скидали в окопи та рови. 1 листопада окупанти наказали всім євреям зібратися, взявши із собою цінності та речі. Хоча німці обіцяли відправити їх до Палестини, люди розуміли, що йдуть на страту.
Одним з учасників тих подій став луганчанин Георгій Масляєв. Громадське радіо опублікувало його спогади. На жаль, чоловіка вже немає в живих.
“Ми з мамою дивом залишилися живі в цей день 1 листопада 1942 року. Був наказ усім євреям зібратися на подвір’ї громади, а звідти обіцяли вивозити потягом, а, може, й літаком до Палестини. І в кого є з собою лопата, взяти з собою лопату, бо одразу на місці будуть виділятися наділи землі”, – згадав чоловік.
Як згадував чоловік, тисячі людей вели пішки маршрутом шостого трамвая в напрямку Гострої могили, знаючи, що їх чекає не обіцяна Палестина, а розстріл. У цей момент мати Георгія Масляєва вигадала план, щоб врятувати себе та свого сина.
“Дорогою у мами, а вона була молода жінка, 24 роки, визрів план, як врятуватися. Мама стала мене притримувати так за ручку, а я не розумію, кажу: “Мамо, а що ми так повільно йдемо, що люди нас уже обходять?” А вона каже: “Мовчи!” І так ми опинилися в задніх шеренгах. І мама мене смикнула за руку і каже: “Стій!”, присіла навпочіпки й стала мені на черевиках шнурки зав’язувати”, – згадує Масляєв.
Німецькі солдати не очікували, що жінка наважиться втекти, і продовжили рухатись вперед. У цей момент мати схопила Георгія на руки та кинулась бігти з усіх сил якомога далі від колони.
Згодом вони мали труднощі з пошуком прихистку: навіть найближчі друзі боялися приймати євреїв у свої домівки.
Попри все, їм вдалося пережити ці випробування. Найголовніше — вони залишилися живі.
Сьогодні на місті трагічних подій стоїть пам’ятник “Не забудемо. Не простимо”.
У Луганську окрім Гострої могили є ще одне місце масових розстрілів євреїв та військових — це Іванищів Яр. Це частина сточища річки Лугань, через яке збудували земляну греблю та проклади зверху дорогу. Зараз яр здебільшого закинутий та заріс деревами, а його частина перетворена на стихійний смітник. Ані до війни, ані після початку російської окупації тут не було встановлено жодного меморіального знака про розстріли у 1942 році.
“Росія всіх перемогла”
Ватажки окупованих територій та їх безпосередній начальник Володимир Путін традиційно удали, що разом з росіянами вони вшанували пам’ять жертв Голокосту. На словах. І на цьому “збереження історичної пам’яті” щодо подій геноциду євреїв скінчилось.
Якщо в словах Путіна ще є якась згадка євреїв, то, наприклад, в промовах очільника окупаційної адміністрації так званої “ЛНР” Леоніда Пасічника вона взагалі відсутня. Натомість він героїзує образ “радянського солдата”, який зміг врятувати дуже багато людей від знущань нацистів. Звісно, “радянський солдат”, в уяві окупантів, — це росіяни у складі червоної армії. Ніякої згадки інших народів, зокрема українців, які на той момент теж були частиною радянської армії, немає.
Інша частина їхніх промов про Голокост — чергова декларація ідеї про “викорінення нацизму та русофобії”, з якими начебто Росія бореться у світі й “має перемогти”. Однак загарбники не згадують про розв’язання війни в Україні, масові вбивства та захоплення земель чужої країни, щоб встановлювати там власний світогляд та устрій.
“Громадяни Росії — прямі нащадки й наступники покоління переможців. Ми продовжимо принципово і жорстко протистояти спробам переписати правовий, моральний вирок, який було ухвалено нацистським катам і їхнім пособникам. Зробимо все, щоб відстояти право людей на етнічну, мовну, духовну самобутність, не допустити поширення антисемітизму, русофобії та інших расистських ідеологій”, – висловився Путін.
“Світла пам’ять усім жертвам Голокосту… Ми ніколи не забудемо цей страшний урок історії. І зробимо все для викорінення неонацизму – остаточно і безповоротно. Перемога буде за нами! (тобто, за росіянами – РГ)”, – декларує ватажок “ЛНР” Пасічник.
Натякаючи на Україну, деякі окупанти взагалі погрожують “всім сучасним нацистам” власний “Нюрнберзький процес”.
Читайте також: “Продати Україну”: як луганські пропагандисти чекають на допомогу Трампа
“Освенцим — парк розваг”
Деякі пропагандисти взагалі обурюються, що хтось може згадувати внесок союзників Радянського Союзу, які входили до складу Союзних держав та воювали проти Третього рейху та його союзників. Як, наприклад, ресурс “Донецкое агенство новостей” перепостив статтю пропагандиста Георгія Зотова для “Аргументов и фактов”, який побував на екскурсії в музеї колишнього нацистського концтабору в Освенцимі.
“На рік Освенцим відвідує 2 мільйони туристів, і багато хто з них щиро впевнені — “фабрику смерті” звільнили американці, англійці, і навіть… канадці. Адже про визволителів жахливого табору воліють замовчувати. І пам’ятника їм немає”, – розповідає пропагандист Зотов.
Тобто росіянина, який намагається детально описувати кожну локацію та події у місці тортур та смертей, хвилює не стільки людська трагедія, а те, що “освободітєлям” пам’ятник не поставили (звісно, він має на увазі росіян у складі радянської армії). А ще його обурює той факт, що відвідувачі з різних країн можуть згадати внесок ще когось, окрім радянської армії.
Попри велику кількість емоційних деталей та фото, які зробив пропагандист, він також пише про поведінку туристів: приносять їжу, їдять банани та буцімто “роблять селфі з посмішкою на тлі воріт з надписом “Arbeit macht frei” (у перекладі з німецької — Робота робить нас вільними).
Але чомусь зробити фото, які підтверджують його слова, Зотов чомусь не зміг, хоча відвідувачі екскурсії можуть без проблем фотографувати експозиції на території музею, а тим паче, що йдеться, скоріш за все, про відкриту місцевість.
“Про події блокади Ленінграду в Росії та в окупації”
Цього року вшанувати пам’ять жертв Голокосту в Польщі приїхали представники понад 50 країн світу, зокрема президент України Володимир Зеленський, король Великої Британії Карл III, канцлер Німеччини Олаф Шольц, президент Франції Еммануель Макрон та інші. Жоден представник Росії не брав участі у меморіальній програмі.
Про події Голокосту в окупації майже не говорили. Не було масштабних акцій вшанування пам’яті, а лише згадали у соціальних мережах про пам’ятну дату. Єдиний захід у Луганську, про який стало відомо, це так звана “інформаційно-патріотична година” — “И помнить больно, и забыть нельзя”.
Тим часом на окупованих територіях, та у самій Росії активніше згадували події блокади Ленінграду. Пропагандисти публікували відео, як Путін прибув у Санкт-Петербург покласти квіти біля пам’ятника. Саме ця історична подія і стала ключовою для росіян, також різні акції та “покладання квітів” відбувались в окупації.
Так звана “меморіалізація блокади” стала масовою на окупованій території. У школах та навіть садочках відбувалися різні акції вшанування, уникнути яких було важко.
Як ми згадали вище, “блокада Ленінграду” у сучасній інтерпретації – це скоріш пропагандистський термін, яким намагаються героїзувати Радянський Союз та червону армію. До цієї події росіяни створили символ — маленький шматок хліба, який був єдиною можливістю прогодувати себе під час блокади міста. І тут цей символ росіяни вкрали, бо символ Голодомору у українців — колос.
Також пропагандистські пабліки публікували проморолик про історичну подію, але вийшла… реклама російського “імпортозамещьонного” фастфуду — “Вкусно и точка”, який в Росії прийшов на заміну “МакДональдзу”. Враховуючи, що йдеться про масовий голод, виглядає це особливо цинічно.
Однак причини блокади, дії радянської влади та армії та масова гибель людей чомусь відводиться на другий план, або взагалі окупанти намагаються це не згадувати, говорячи лише про “мужність та героїзм”.
Звісно, окупаційна адміністрація та місцеві колаборанти починають свої промови зі слів: “Сьогодні по всій Росії…”, тим самим вони відпрацьовують наратив про “єдність та приналежність” до окупантів. Мовляв, “ми тепер частина РФ”.
На окупованій частині Луганській області окупанти також провели низку подій про блокаду Ленінграду. Наприклад, у Довжанську одинадцятикласникам не лише розповіли про 900 днів блокади, а й організували квіз “Антитерор”, у Голубівці провели лекцію для мілітарної дитячої організації “Юнармія”, у Первомайську запалювали електронні свічки, в Алчевську провели “телеміст” зі школярами із Тольятті та Москви.
У Луганську школярів зібрали у так званому Домі молоді та провели зустріч з блокадницею, яка у віці 7 років жила в Ленінграді. У тому ж залі стояли уламки снарядів сучасної російсько-української війни, щоб у дітей не залишалося сумніву, “хто тут фашист”.
Меморіальні акції влаштовували і для дорослих. В окупованій Марківці священники приносили гвоздики до вічного вогню. У Кадіївці блокадниці подарували торт. А в Луганську волонтери у яскравих жилетах роздавали “блокадний хліб”.
На інших окупованих територіях відбувалися такі ж акції-згадки про ленінградську блокаду. Їхньою цільовою аудиторію так само були діти та підлітки. Так, у на окупованій частині Херсонщини діти пекли “блокадний хліб”, викладали зі свічок число 972 та писали листи “захисникам Ленінграду”. Дітей зі школи Каланчака змусили нести квіти до меморіального комплексу “Жителі села, які загинули на фронтах Другої світової війни” — меморіалу, присвяченого зняттю блокади Ленінграду, у місті не було.
У Донецьку теж не знайшлося відповідного меморіалу, тому квіткопокладання для камер провели у сквері біля БК імені Куйбишева. До речі, пам’ятник жертвам Холокосту у Донецьку є, але вшанування пам’яті жертв трагедії там не проводили. У фокусі уваги була чужа для окупованих територій пропагандистська подія.
Звісно, обидва злочини нацистів унесли багато людських життів. Водночас, через багато років росіяни продовжують просувати гасло “Спасібо дєду, за побєду” і взагалі ігнорують міжнародний контекст, зокрема трагедію євреїв. Для окупантів будь-яка перемога у Другій світовій війні — це перемога Росії, і байдуже, якої ціною. Поки світ намагається уникнути людських трагедій, росіяни погрожують, що “можуть повторіть”.
Читайте також: Там більше немає дому: як росіяни агітують повертатися в окупацію, і чому не варто вестися на ці поради
