Афірмація — це словесна формула, яку повторюють багато разів, щоб закріпити необхідний образ у підсвідомості людини. Така установка для окупованих територій: “Ми живемо в Росії та Росія тут була завжди”. Щоправда, в устах ведучих новин чи пропагандистських шоу на луганському телебаченні це звучить геть нещиро та штучно. Здається, вони самі не вірять в те, що говорять. Проте ці меседжі повторювати вони не перестають.
Що святкували
Концентрацією заяв про Росію, яка нібито “завжди була на Донбасі”, став День народної єдності. Це свято — штучна спроба замінити вже неактуальний день “Великого Жовтня”, який 7 листопада. Свято присвятили до Дня Казанської ікони Божої Матері та дня, коли у 1612 році після успішної облоги Кремля московським ополченням вигнали гарнізон Речі Посполитої. Щоправда, Україна до цих подій жодного стосунку не має. У XVII сторіччі сучасна українська територія тоді не підпорядковувалась Росії — її приєднали пізніше. Отже, про єдність взагалі не йшлося.
Зараз історичну і натягнуту основу свята заміщають міфом про князя Дмитра Пожарського та посадського старосту Кузьму Мініна, які вигнали “інтервентів” з Москви. Наприклад, молодь з окупованої Луганщини покладала квіти до пам’ятника цим історичним діячам в Москві та створювала масовку та ілюзію спілкування з російським диктатором Володимиром Путіним. Дівчина на відео закликає приїхати в Луганськ, який вже 9 років відрізаний від залізничного сполучення та аеропортів.
Подібні акції пройшли в окупації. “У Луганську сьогодні водили величезний хоровод. У парку Горького луганці взялися за руки на честь Дня народної єдності”, — стверджує пропагандистський паблік. Та показує кадри, як хлопці та дівчата в однакових кашкетах водять хоровод на пустинній площі парку Горького. Інших жителів Луганська на “святкуванні” помічене не було.
Подібну акцію провели у сквері Молодої Гвардії: купу школярів та вихованців спортивних шкіл змусили брати участь у “патріотичній пробіжці”. Наявність прапорів “Єдиної Росії” в натовпі можна пояснити лише тим, що дітям їх дали дорослі організатори в пропагандистських цілях. Використання дітей для створення окремої картинки “щасливого” міста — це окремий рівень цинізму окупантів.
Молодь у червоних кашкетах на обох заходах — це учасники створеного в Росії молодіжного “Руху перших”. За задумом — це реінкарнація радянської піонерської організації, яку створили за ініціативою Володимира Путіна. Рух отримав річний бюджет розміром 19 мільярдів рублів, що більше за бюджет деяких бідних регіонів Росії. Його задача — вирощування лояльної до влади молоді, яких згодом можна буде використати як солдатів.
В луганському осередку “Руху перших” вже стверджують, що сучасні “піонери” відчули “атмосферу єднання та любові до батьківщини”. Меседж про Росію, яка нібито тут була завжди, читається навіть на худі активістки руху: “#вернулись”. Про фейкове повернення ми ще згадаємо далі.
Проте заходи до Дня народної єдності поєднує одне: на них були присутні виключно активісти проросійських молодіжних рухів чи школярі, яких привезли навмисно. У Лисичанську старші люди погодилися тримати російський прапор заради гуманітарної допомоги. Практику обміну картинки для російських ЗМІ на їжу тут використовують давно.
Росіяни вкрали жовту стрічку
По Луганську неможливо пройти, щоб не натрапити на нав’язливе нагадування про Росію. Триколори та згадки про історію Росії, якою підміняють історію Донбасу, можна знайти в центрі міста скрізь. Щоб нав’язувати наратив про нібито “російську” історію, в Луганську відкрили молодіжний центр. На його фасаді так і написано: “Моя история — Россия”. В місті почали малювати мурали з російськими військовими, а на свята на телевежі запалюють лампочки в кольорах російського прапору.
Невідомі проросійські активісти навіть пробували вкрасти жовту стрічку — символ українського спротиву на окупованих землях. Але вдалося повторити лише зовнішню оболонку флешмоу. Його зміст залишися недоступним активістам. Так, в Луганську, Маріуполі, Волновасі, Генічеську невідомі розвісили в місті червоні стрічки з написом міста і словом “Росія”. Не виключено, що була всього одна стрічка на місто, і явище не було масовим. Фото червоних стрічок виклали в інтернет подібно до фотографій флешмобу з жовтими стрічками. Проте це наслідування геть позбавлене змісту. Жовта стрічка — це партизанський рух, це нагадування місцевим про однодумців в умовах російської окупації. Розвішування стрічок чи малювання був “Ї” — це небезпека. На яку небезпеку наражали себе люди з червоними стрічками та що партизанського в їх діях — невідомо.
Спробу спотворити українську історію та підпорядкувати її потребам пропаганди робить сумнозвісний підручник з історії під редакцією чиновника Володимира Мединського. Там фраза “українські землі” вживається іронічно в лапках і стверджується, що вони добровільно увійшли до складу Російської держави “як частина русього народу”. Робиться нічим необґрунтований висновок, що люди на цих землях “вважали себе руськими” та нібито називали себе “Малороією”.
Мединський послідовний у своєму прагненні викривити українську історію, виконати “держзамовлення” на поширення путінського наративу “України не існує”. Недавно чиновник виступив за те, щоб не називати українські території, окуповані після 24 лютого 2022 року “новими”. “Ми чомусь називаємо новими територіями. Які нові? Це найстаріші руські землі, які можуть бути. Давайте ми ще Москву назвемо новою територією”, — цитує помічника Путіна пропагандистське видання “РІА Новості”.
Такий самий меседж є в короткій “історичній” довідці на сайті “Совміну ЛНР”. Анексію Луганської області там намагаються виправдати тим, що це нібито споконвічні території. Там стверджується, що “ЛНР” була створена на основі Луганської області, яка раніше була у складі Української РСР. А раніше ця територія входила до складу “Новоросії”, а ще раніше — Донецько-Криворізької Республіки. Ніби тут проводили “політику українізації”, але населення тут “руські”.
Подібні заяви — це спроба легітимізувати окупацію українських територій.
Універсальний продукт
Меседж про “єдиний народ” став спільним як для внутрішньої аудиторії на окупованій території, так і для зовнішньої всередині Росії. Проте мета розповсюдження такого меседжу різна.
До дня народного єднання на луганському телебаченні розповідали дещо своєрідну історію міста. Ніби воно виникло на порожньому місці після указу Катерини ІІ облаштувати на березі Лугані ливарний завод. Історію Луганщини намагалися подати як історію “народу зі спільною генетичною пам’яттю”. Пам’ятника Катерині ІІ в Луганську нема. Зате біля краєзнавчого музею становили стенди з фотографіями російських пейзажів та досягнень техніки.
Формули типу “У нас в Російській Федерації”, “Наша країна Росія”, “У нас в Росії”, “ми росіяни” — це популярний наратив для місцевих випусків новин чи розмовних шоу з експертами. Їх вживають, навіть якщо в мовленні фраза виглядатиме недоречно та чужорідно. Проте так працюють афірмації — вони через повторюваність привчають до певної думки.
У Москві відкрили масштабну виставку “Росія”, яку присвятили дню народної єдності, і де є павільйони, присвячені окупованим Луганщині та Донеччині. Москвичам там пропонували подивитися на вугілля, макет пам’ятнику Трударю з факелом та численні світлини, які назвали “тунелем пам’яті”. Так би мовити, познайомитися з “новою республікою”. Мета експозиції та, наприклад, хороводів, які підлітки водили в порожньому парку в Луганську — спроба легітимізувати окупацію української території та виправдати великі жертви серед російських військових.
