Колись в Луганську, як і у всій Україні, кипіло політичне життя. Попри гегемонію Партії Регіонів, існували й інші політичні сили, які, хоч і не мали сильної підтримки населення, але додавали драйву. Згадаємо хоча б “доленосні” вибори мера Луганська у 2010, коли діючий міський голова Сергій Кравченко випередив свого суперника головного комуніста Спиридона Кілінкарова лише на 20 голосів. Але найголовніше було те, що при Україні владу можна було критикувати і сварити, особливо київську, яка на думку місцевих керманичів, постійно “обкрадала” Донбас.
Війна та окупація Росією перетворила місто на політичне болото, де щось пікнути проти Москви — означає у кращому випадку остаточний кінець політичної кар’єри, ну а в гіршому — тюрму.
Тепер політики у так званій “ЛНР” здебільшого поділяються на дві категорії. Перша: невдахи, які роками не могли просунутися, та нарешті здійснили багаторічні “вологі мрії”. Друга: кар’єристи невеликого штибу. Вони не йшли у партію влади, усвідомлюючи, наскільки велика там конкуренція і наскільки маленьке вікно можливостей для партійця без великих грошей, серйозних зв’язків і впливу.
Люди з обох категорій — це ті представники нинішнього політикуму “ЛНР”, які роблять кар’єру у лавах не “Єдиної Росії”, а в інших партіях: КПРФ, ЛДПР, “Справедлива Росія — Патріоти — За правду” (СРПЗП), “Нові люди”.
Хто вони такі? Розбиралася Реальна газета
Сергій Іващенко, спеціально для Реальної газети
Партія веде
Російська політична система, яка діє і на тимчасово окупованих українських територіях, зокрема, в “ЛНР”, багато у чому нагадує радянську систему, але – з нюансами. Росія вдає з себе багатопартійну державу, хоча не є такою де-факто, бо в РФ немає справжньої політичної конкуренції, немає змагання різних ідеологій та поглядів на державотворення. І головне — в Росії немає політичної сили, опозиційної до влади. Усі нинішні російські парламентські партії, зокрема, нібито ідеологічна КПРФ, беззаперечно підтримують політику Кремля.
З “Єдиною Росією” усе зрозуміло: вона — номер один, і там роблять кар’єру ті, хто хоче вийти в ТОП. У розпорядженні цієї партії бюджетні кошти, тому вона завзято звітує про відновлення фонтанів, медзакладів, організацію футбольних матчів, допомогу фронту і, звісно, про відвідування з квітами довгожителів.
“Патріотичне виховання” — також один з пріоритетів партії, а вірніше, нав’язування луганчанам російської історії та героїв.
Читайте також: “Живемо, ніби в заштатному райцентрі”: в “ЛНР” не можна оформити більшість ліцензій та дозвільних документів
Підтримка: реальна і уявна
А яке місце займають в політикумі “ЛНР” інші партії, представлені у “Народній раді ЛНР” та місцевих радах? Який вплив мають в “республіці” ці партії?
У цивілізованому світі дуже важливий показник впливовості партії в країні чи в регіоні — кількість членів. Але у Росії — “особенная стать”, а на окупованих територіях — тим більше.
Якщо говорити про кількість членів російських партій, зареєстрованих в “ЛНР”, більш-менш точні дані є тільки по “Єдиній Росії” та ЛДПР. В публікаціях місцевих медіа вказано, що в “республіці” — понад 35 тисяч членів “Єдиної Росії” та понад дві тисячі – в ЛДПР.
КПРФ, СРПЗП та “Нові люди” не оприлюднюють інформацію про кількість своїх членів в “ЛНР”. У місцевих медіа є лише згадка про нібито півтори тисячі кандидатів в члени КПРФ станом на кінець 2022 року. Звісно, перевірити достовірність цих даних, як і даних щодо кількості мешканців “ЛНР” у лавах інших партій, неможливо.
Втім, можна припустити, що КПРФ має в “ЛНР” навіть меншу підтримку, ніж до 2014 року мала в Луганській області заборонена зараз Компартія України. В мережі є розміщена у лютому 2025 року публікація газети “Правда” (головне медіа КПРФ), за допомогою якої можна зробити висновок про реальну підтримку КПРФ мешканцями “республіки”.
В цій публікації згадується, що Сєверодонецька партійна організація складається з 20 людей, у Міловському районі — 12 членів КПРФ, у Білокуракинському — 11, у Брянці — 17 комуністів, а у Кіровську — 36. У статті ще йдеться про Алчевську парторганізацію. Її кількість не вказується, але зазначено, що там чимало людей, які “свого часу перебували у лавах КПРС, потім вступили до КПУ, а нині активно працюють у КПРФ”. До речі, у статті були згадки про те, що й в інших містах та районах “ЛНР” переважна більшість членів КПРФ — люди у віці понад 60 років.
На сторінці “республіканської” організації КПРФ в російській соцмережі “В Контакті” є повідомлення про зібрання партійної організації Сватівського району. На доданому до повідомлення фото – дев’ять людей.
Виходячи з таких даних, можна зробити певний висновок про загальну тенденцію і припустити, що оприлюднена у 2022 році місцевими функціонерами КПРФ інформація про 1,5 тисячі кандидатів в члени партії навряд чи достовірна.
Стосовно “Єдиної Росії” усе зрозуміло: партійні організації формуються “добровільно-примусовим” порядком, особливо на окупованих територіях. Мешканці Луганська розповідали, що школи, лікарні та інші бюджетні заклади отримували від окупаційної влади рознарядки обов’язково створити первинні організації “Єдиної Росії”, для чого серед співробітників має бути не менше трьох партійців. Звісно, чимало керівників організацій, щоб довести свою відданість, намагалися загнали в партію якомога більше людей.
Щодо СРПЗП і “Нових людей” можна припустити, що кількість мешканців “ЛНР” у лавах цих партій настільки мізерна, що оприлюднювати такі цифри просто соромно. І підтримка тих російських партій, куди на відміну від “Єдиної Росії”, людей не заганяють, — яскраве свідчення того, наскільки мешканці “республіки” хочуть брати участь у підконтрольному окупантам політичному житті.
Інформація від ЛДПР про нібито дві тисячі партійців в “ЛНР” є лише в коментарі депутата “Народної ради ЛНР” Юрія Рагуліна. На сайті “Народної ради” вказано, що в “республіці” — понад тисяча членів ЛДПР. На партійному сайті та взагалі в російських медіа ми не знайшли ніяких відомостей про кількість членів партії ані в регіонах РФ, ані на окупованих територіях.
Читайте також: Вибухи, авіакатастрофи та міфи “руської весни”: розмова з Андрієм Зайцевим про історію та ідентичність Луганщини
Представництво в органах влади
Якщо говорити про такий показник довіри людей до партій як їхнє представництво в органах влади, то у тоталітарному суспільстві, яким є російське, а тим більш – на тимчасово окупованих РФ українських територіях, цей показник не працює. Бо там немає справжньої політичної конкуренції і вільних виборів.
Тому про ситуацію у представницьких органах влади можна говорити з поправкою на таку специфіку політикуму “республіки”.
В “Народній раді ЛНР” — 50 “депутатів”.
З них:
- 40 — “Єдина Росія”;
- 4 — КПРФ;
- 4 — ЛДПР;
- 2 — “Справедлива Росія – Патріоти – За правду”.
Фракції КПРФ та ЛДПР мають посади заступників голови “Народної ради ЛНР”. Це відповідно Олександр Єрмоленко та Максим Уваров.
Щодо посад в комітетах окупаційного “парламенту”, то усі ключові посади — у “Єдиної Росії”. Фракції СРПЗП віддали посаду голови “Комітету з будівництва, житлово-комунального господарства, енергетики та транспорту”, яку займає Геннадій Тараканов.
У фракції ЛДПР — посади заступників голів “Комітету по бюджету, податкам та власності” (Галина Дуброва) і “Комітету у справах військовослужбовців, цивільній обороні та надзвичайних ситуаціях, правопорядку та справах козацтва” (Валерій Шликов).
У фракції КПРФ — посади заступників голів “Комітету з аграрної політики, природокористування та земельних відносин” (Ігор Рупін) і “Комітету із взаємодії з громадськими об’єднаннями, інформаційної політики та міжпарламентського співробітництва” (Ігор Гуменюк).
Враховуючи співвідношення у “Народній раді ЛНР” представників “Єдиної Росії” (40 депутатів) та інших партій (10 депутатів), усі ці посади — свідчення не впливу маленьких партій, а бажання російських окупантів та підконтрольної їм місцевої влади створити видимість демократії та багатопартійності.
У сформованій російськими окупантами “Раді міського округу міста Луганськ” з 25 депутатів — по двоє представників КПРФ (Катерина Алташина і Валентин Попов) та ЛДПР (Мартін Захарян і Михайло Балабуєв) і один від СРПЗП (Вадим Корнєєв).
У фракції КПРФ – посада заступника голови “постійної комісії з правової політики та зв’язків з громадськістю” (Катерина Алташина). У фракції ЛДПР — посада заступника голови “постійної комісії з соціально-економічного розвитку та питань житлово-комунального господарства” (Мартін Захарян).
Голова окупаційної “ради” Луганська Сергій Цемкало, його заступниця Вероніка Бова, а також голови усіх депутатських комісій — від “Єдиної Росії”.
Така ж ситуація в містах та районах “ЛНР”: усюди “Єдина Росія” — не просто партія влади, а беззаперечна влада. Щодо депутатів від інших російських партій, то вони присутні “для асортименту”.
Читайте також: “Бізнесмени з Китаю”, яких представили в Луганську, виявилися активістами з Воронежу
Діяльність партій
Усі російські політичні партії, зареєстровані в “ЛНР”, підтримують агресію РФ проти України. Для “Єдиної Росії”, КПРФ, ЛДРП і СРПЗП така підтримка — важлива складова їх діяльності, вони однозначно сприймають Україну як ворога. Партія “Нові люди”, яка теж підтримує політику Кремля, намагається вдавати, що війни немає.
На сайтах КПРФ, ЛДРП і СРПЗП майже в кожній публікації про діяльність “республіканських” організацій в “ЛНР” так чи інакше згадуються “СВО”, учасники бойових дій, гуманітарна допомога та інші атрибути війни.
На сайті ЛДПР у розділі про діяльність парторганізації в “ЛНР” розміщено чимало публікації про передачу допомоги військовим окупаційної армії.
“Активісти ЛДПР у Єврейській автономній області на постійній основі ведуть збір гуманітарної допомоги для солдатів… Було відправлено чергову партію гуманітарної допомоги до шпиталю ЛНР (памперси, постільна білизна, медичні препарати та медичні вироби). У зборі взяли участь як партійці, так і небайдужі мешканці автономії”, – йдеться в одній з таких публікацій.
“Марійське регіональне відділення ЛДПР сприяло волонтерам “Серце матері” у відправленні гуманітарного вантажу до Луганської Народної Республіки. Було зроблено два рейси. Службова газель була набита до стелі необхідними речами наших бійців”, – йдеться у ще одній публікації на сайті ЛДПР.
Луганські партійці від СРПЗП у публікаціях для партійного сайту намагаються довести, що вони нібито мають вагу в “республіці”. При чому, головним героєм більшості статей є керівник партійної організації Геннадій Тараканов — колишній луганський функціонер СДПУ (О), який перейшов на бік “ЛНР” ще у 2014 році. Так, в одній з публікацій йдеться, що Тараканов є учасником проєкту “Герої Луганщини”, де навчає одного з “учасників СВО”, готуючи того до кар’єри в структурах влади “ЛНР”. У ще одній — про зустріч Тараканова з “главою ЛНР” Леонідом Пасічником і передачу йому книжки “Сила духу народу-переможця”.
Луганські КПРФівці на партійному сайті пригадують події 2014 року, які називають “злочинами київських бандформувань”, але разом з цим проговорюються, що “злочин” — це знищення українськими військовими блокпосту російських проксі.
Є на сайті і стаття про нещодавній візит в “ЛНР” депутата Держдуми РФ від КПРФ Казбека Тайсаєва, і головним під час того візиту було відвідання російських військових: “Під час зустрічі з особовим складом відбулася довірча бесіда. Бійцям було вручено листи подяки від депутата Державної Думи та Комітету ГД у справах СНД, а командиру загону — грамота Комітету з оборони за підписом генерал-полковника Андрія Валерійовича Картаполова. Далі делегація виїхала на лінію бойового зіткнення, де Казбек Тайсаєв особисто вручив бійцям партійні медалі “80 років Великої Перемоги”. Військовослужбовцям також було передано привіти від Геннадія Андрійовича Зюганова та Володимира Івановича Кашина”.
Читайте також: У Луганську воюють з вивісками українською та англійською. Фоторепортаж про те, на які таблички ополчилися “активісти”
“За усе хороше проти усього поганого”
Партія “Нові люди” має в “ЛНР”, з великого рахунку, статус “ніхто і звати ніяк”. Її результат на виборах у “Народну раду” — 1,4%. Враховуючи специфіку “ЛНР”, неможливо визначитися: це — реальна підтримка партії чи занижена. Втім, навіть якщо й занижена, партія навіть не натякнула на це після “виборів”.
У розділі партійного сайту, присвяченому діяльності “Нових людей” в “ЛНР”, є новини про участь представників партії у просвітницьких та розважальних заходах для студентів, у благодійних заходах на підтримку дитячих закладів та притулків для тварин тощо.
З великого рахунку, “Нові люди” — така ж прокремлівська партія, як й інші, які відкрили свої осередки на окупованих українських територіях. Власне, сам факт відкриття такого осередку — вже ознака прокремлівськості.
“Нові люди” — російська правоцентристська політична партія, утворена в Москві 1 березня 2020 року. Засновником партії став бізнесмен, засновник компанії “Faberlic” Олексій Нечаєв. За інформацією російських медіа, мета партії — “переорієнтувати державу від турботи про чиновників до обслуговування громадян”. Від інших представників прокремлівського політикуму вона відрізняється хіба що відсутністю агресивної антиукраїнської та провоєнної риторики, замінивши її млявою балаканиною, суть якої зводиться до “за все хороше проти усього поганого”.
З так званого політикуму “ЛНР” партія “Нові люди” — найкомічніше і найжалюгідніше явище. Створена як псевдоопозиційна сила, щоб брати “під крило” людей, яких не влаштовує політика Кремля, але які не підуть на радикальні форми протесту, ця партія зараз справляє враження того самого “Смарагдового Міста” з відомого літературного твору, де врешті решт виявилося, що “містом щастя” керує шахрай.
Справжня багатопартійність — атрибут демократичних країн, до яких РФ не відноситься. А окуповані нею українські території — і поготів. Тому нинішній російський політикум — це створена за лекалами КПРС “Єдина Росія” та кілька партій, яким відведена переважно декоративна роль. І в РФ, і, тим більш, на окупованих територіях. Зокрема, в “ЛНР”.
Читайте також: Борги, занепад та закриття шахт: як живуть гірники на окупованій Луганщині
