На початку березня в Києві відбулася презентація унікальної поетичної збірки про війну поетеси з Маріуполя Оксани Стоміної. Більшість своїх віршів вона написала під час облоги Маріуполя армією РФ у 2022 році та під час життя у Києві у 2023- 2024 роках.
Ольга Демідко, спеціально для Реальної газети
Оксана Стоміна народилася і виросла у Маріуполі. Українська поетеса, громадська активістка, засновниця громадської організації «Паперові сходи», організаторка різноманітних соціальних, літературних, правових проєктів, лауреатка літературних премій. За освітою Оксана – вчителька початкових класів, математики та психолог. З дитинства вона мріяла бути вчителем, але «людина розраховує, а Бог вирішує…». У результаті в Маріуполі займалася ще й рекламою та страхуванням.
Поетеса любила Маріуполь з дитинства. Вона часто згадує, як гуляла містом з дідусем і бабусею. Дідусь Іван найбільше любив Приморський парк, знав у ньому кожну квіточку і кущ. Маленька Оксана думала, що цей парк – справжнє володіння дідуся, яке він передав онучці у спадок. Також вона обожнювала Азовське море, яке її надихало. Письменниця наголошує, що «любов до свого міста, шанобливе ставлення до людей, позитивне ставлення до життя не є чимось особливим. Це скоріше норма для адекватної й вихованої людини». Оксана завжди намагалася жити так, щоб радіти та радувати інших. Оксана дуже болісно переживала військові дії в країні ще з 2014 року. Вона бачила трагедії людей поруч і хотіла дати людям можливість розповісти, що вони переживають. Маріуполь присутній у кожному вірші Оксани: у рядках чи між рядків. Десь згадується назва вулиці, десь розповідається про когось із симпатичних їй маріупольців. До речі, один з віршів – «Останній прапор» – про події 2014 року в Маріуполі завдяки відомому київському автору і виконавцю В’ячеславові Купрієнку став піснею. А Валентина Півень зробила на пісню чудовий кліп. Багато маріупольців побачать в ньому себе.
Перші три тижні повномасштабної війни Оксана принципово залишалась в оточеному Маріуполі, де працювала у волонтерському центрі. Щоденник, який вела в цей час, наразі перекладається німецькою, італійською, англійською та іспанською.
З 2022 року мешкає в Києві разом із донькою. Чоловік, захисник України у складі Маріупольського гарнізону, після тривалої облоги «Азовсталі» вже понад два з половиною роки перебуває в полоні. Попри право на листування з рідними, яке задекларовано в Женевських конвенціях, зв’язку між подружжям немає. Проте весь цей час Оксана пише йому римовані листи, які склались у серію «Листи в полон».
Після виїзду з блокадного Маріуполя жінка почала брати активну участь в акціях і проєктах на підтримку полонених, адвокаційних турах і просвітницьких виступах на європейських майданчиках.
У 2023 році в Італії було видано збірку-білінгву «Lettere non spedite».
Збірка віршів «Лірика Маріупольських бомбосховищ» присвячена подіям в оточеному Маріуполі, ще частина – це невідправлені віршовані листи до чоловіка. Збірка про реальних людей, які хотіли бути щасливими, але чомусь їм це не дозволили.
«Це не стільки поетична збірка, скільки меморіал. У пам’ять про загиблих, про зруйновані міста й скалічені долі, про те, що неможливо відбудувати й те, що відбудується обов’язково. З глибокою повагою та вдячністю до захисників і думкою про полонених. З впертою вірою в справедливість», – наголосила поетеса у своєму дописі у Facebook.
Загалом книга містить понад сімдесят віршів. Свої вірші і тексти Оксана називає репортажними. Ця книга несхожа на інші видання мисткині, адже вона заснована на реальних історіях українців.
«У збірці тексти виключно про війну. Ба більше, про цей етап війни. Ловлю себе на тому, що не можу зрадіти тому, що видала книгу. Просто для мене було важливо її зробити. Бо маю подарувати мамам загиблих, про яких там є тексти, дружинам полонених, друзям на фронті», – зауважила письменниця.
На презентації, 5 березня, Стоміна додала, що ця книга дуже особлива для неї. Вона згадала всіх маріупольців, які загинули в Маріуполі прямо у себе вдома. Розповідала поетеса і про свій дім, рідне подвір’я, яке вона бачила чорним від диму та вже понівеченим російськими окупантами. Ділилася спогадами про свого чоловіка Дмитра та важкий виїзд з Маріуполя. Всі ці живі переживання про втрату багатьох друзів, втрату найголовнішої фортеці кожної людини – рідного дому і лягли в основу книги.
«Я думала, як же правильно пояснити це все… Для мене це книжка не про поезію. Це не збірка поезії. Знаєте, це як людина збирає коробочку важливих речей і там є якісь дивні дрібниці – записки від однокласників, чи ще щось важливе… Так от ця книга – це своєрідна коробочка дуже різних спогадів, записів, повідомлень. Тут немає однакового стилю поезії. Я б хотіла, щоб це було матеріальне втілення думок, сьогоднішніх переживань», – додала поетеса.
Серед віршів, у книжці багато листів Оксани чоловікові в полон та своєрідні СМСки друзям, які загинули. Оксана розповіла, що її чоловік – Дмитро – дуже боляче сприймав все, що відбувалося в Маріуполі, адже він відчував велику відповідальність і за неї, і за все, що відбувається з їхнім домом.
«Мені здається, що чоловікам важче переживати війну. Я бачила, як він дивився на мене, як він носив в собі всі переживання і за мене. У полоні Дмитро вже понад два з половиною роки, після Азовсталі. Зв’язку між нами немає. Тому пишу віршовані листи. Тепер вони чекатимуть на нього в книжці. У нас величезна кількість полонених і зниклих безвісти і тих, хто чекає. Ця книжка великою мірою для них також», – поділилася Оксана.
Важливо, що до книги увійшли світлини багатьох маріупольців, яким вдалося вивезти фото з блокадного, а пізніше – окупованого Маріуполя. Зокрема, це і фото професійних фотографів Євгена Сосновського та Олени Сугак.
На презентацію збірки прийшло багато маріупольців та киян, які чекають на своїх рідних з полону, чи втратили своє житло. Всі присутні були переповнені щирими емоціями та вдячністю.
«Поетичний вечір з маріупольською поетесою Оксаною Стоміною – це завжди щемливі відчуття, сльози та почуття близькості, наче я повернулася додому. Сумний, бо маємо спiльну бiду на всiх, але такий теплий й душевний вечiр», – зазначила маріупольська активістка Наталія Кагадій.
«Важко читати такі глибокі вірші, бо й досі болить. Розчулилася, проплакала весь вечір», – поділилася фотографиня Олена Сугак.
Оксана планує й надалі продовжувати брати участь в акціях і проєктах на підтримку військовополонених. Свій відсоток від продажів Стоміна планує спрямувати на донати. Наразі готується її перекладне видання в Чехії.
«Часи такі, що ми не знаємо, що буде з нами завтра. Я хочу, щоб ці мої свідчення не зникли разом зі мною, а щоб вони жили самостійним життям і щоб ними могли користуватися інші люди. І збірка віршів «Лірика Маріупольських бомбосховищ» має в цьому допомогти», – наголосила Оксана Стоміна.
Поетичну збірку Оксани Стоміної «Лірика маріупольських бомбосховищ» вже можна придбати, зокрема у видавництві АБАБАГАЛАМАГА. Цікаво, що видання маріупольської поетеси можна побачити і у вигляді деревʼяної книжки, орнаментованої дубовим листям, яку на початку березня створив киянин Ігор Дерев’янко, чия творчість пов’язана з деревом. Міць і сила дуба символічно проростає новим листям, листами і життям.
