Останнім часом все частіше чути розмови про те, що війна в Україні може скінчитись за формулою “мир\вступ до НАТО в обмін на території”. Про це говорять світові експерти та пишуть світові ЗМІ, подекуди з посиланням на анонімні джерела в українській владі, де буцімто цей варіант розглядається як реалістичний.
Костянтин Скоркін, спеціально для Реальної газети
Офіційно українська влада стоїть за відновлення територіальної цілісності країну у межах кордонів 1991 (тобто з Кримом та Донбасом), а президент Зеленський презентує “план перемоги”, який передбачає силовий примус агресора до миру. Водночас виснаженість України конфліктом дійсно може стати приводом для початку переговорного процесу. Але попри все – усі розмови про перехід до дипломатії впираються у те, що війна вигідна Кремлю та йти на поступки Путін не збирається.
Ідея Генрі Кісінджера продовжує жити
Розмови про можливість припинення війни за поточною лінією фронту посилились після невдалого за оцінками експертів візиту президента Зеленського до США. Невдалим був час та фон візиту: в Америці – розпал напруженої передвиборчої кампанії, а Зеленський неминуче потрапив у гущину двопартійної бійки. Поїздка Зеленського на завод у Пенсильванії (у рідному місті президента Байдена), де розміщуються військові замовлення для України, спричинила скандал. Спікер Палати представників республіканець Майкл Джонсон жорстко критикував цей вояж як елемент передвиборчої кампанії Камали Харріс. До того ж у Білому Домі від українського лідера чекали скоріш реалістичних планів завершення війни, аніж подальшої її ескалації. Тож очікуваного дозволу на далекобійні удари американською зброєю по Росії він так і не отримав (на тлі загострення ядерного шантажу з боку Путіна ця обережна позиція вкрай прикра для України, але зрозуміла).
На цьому фоні вже колишній генсек НАТО Єнс Столтенберг в інтерв’ю Financial Times заявив, що існує план прийняття України до Північноатлантичного альянсу в межах її неокупованої території. У цьому випадку гарантії безпеки від НАТО також діяли б в рамках вільної частини країни, як це було з Федеративною республікою Німеччини за часів “холодної війни”.
Це концептуально не нова ідея. Ще у перший рік повномасштабної війни в Україні, план вступу України до НАТО за умови тимчасової відмови від окупованих територій висував нині покійний американський фахівець з міжнародних відносин Генрі Кісінджер. Тоді його пропозиції виклали обурення в Україні, але сама ідея, як бачимо, продовжує жити.
Офіційно Київ стоїть на позиції боротьби за вихід на кордони 1991 року, але з кожним місяцем цей варіант виглядає малореалістичним. Попри великі надії, яке українське керівництво покладало на прорив до Курської області РФ, ця операція не змогла відтягнути значні військові сили агресора з Донбасу. Наразі декілька західних видань повідомляють з посиланням на свої джерела, що варіант “НАТО в обмін на території” неофіційно розглядають і в українському керівництві. Розбіг думок, навіть серед найбільших прихильників України, великий. Наприклад, президент Чехії Петро Павел вважає, що тимчасова відмова від територій в обмін на вступ до НАТО є дієвою альтернативою війні на виснаження, а голова литовського МЗС Габріелюс Ландбергіс каже, що будь-які мирні плани, які не відповідають інтересам України, є капітуляцією.
Водночас західні аналітики вважають, що цей план є рівнянням з багатьма невідомими – чи зможе Зеленський “продати” цю ідею українському суспільству? Та чи готовий Захід надати реальні гарантії безпеки як країні НАТО навіть в такому форматі? “Для того, щоб покласти край війні, Україна не мала вести її марно – і у цьому дилема українського мирного плану” – пише італійська газета La Stampa.
57% українців підтримують тимчасову відмову від Криму та Донбасу
Попри втрати та втому від третього року війни, більшість українців, за даними опитувань, відкидають будь-які територіальні поступки (55%), хоча кількість тих, хто все ж таки до них схильний з часом зросла – з 8-10% у перший рік війни до 32% у травні 2024. 38% українців також вважають, що Захід втомився від України та тисне на неї заради скорішого укладання миру.
План щодо вступу в НАТО при тимчасовій відмові від звільнення усіх окупованих територій підтримують – 47% (10% беззастережно), а ось якщо мова буде йти про тимчасову відмову лише від Донбасу та Криму, то такий варіант підтримає вже більшість – 57% (20% беззастережно). Цей варіант є найбільш популярним й на сході країни – там його підтримують теж 57%.
Водночас дуже важко буде впевнити суспільство в можливості переходу до дипломатії, на тлі сприйняття війни як екзистенціальної для нації та країни. 60% українців вважають метою Росії у війні ту чи іншу форму геноциду. Більшість українців (86%) вірять у наявність помірного або високого ризику повторного нападу Росії навіть за умови підписання мирного договору, і ще більша частина (91%) були переконані в тому, що мотивом Кремля для вступу в перемовини є відтягування часу для підготовки наступного нападу. 47% респондентів вважають, що дозвіл на удари по території агресора буде більш дієвим інструментом припинення війни, аніж перемовини.
Але чи є цей конфлікт екзистенційним для Заходу? Найкращим показником є військові видатки, вважає Сергій Радченко, професор американського університету Джона Гопкінса. Зараз лише 8 з 32 країн НАТО витрачають на оборону два відсотки бюджету (наприклад, потужніша економіка ЄС Німеччина витрачає у 2024 на військові питання 2,12%, у той час, як ФРН за часів “холодної війни”, коли у Європі не було бойових дій, витрачала 5%). Водночас країни Балтії відчувають, що поразка України заохотить московського диктатора йти далі. “Ми розуміємо, якщо Україна отримає поразку, для усіх нас виникне екзистенційна загроза“, – каже міністр закордонних справ Литви Ландсбергіс.
Путін — абсолютно недоговороспроможний, це дуже добре знають в Україні
Утім, головна проблема не на Заході, а на Сході. Усі розмови про перемовини, впираються у небажання Росії йти на будь-які компроміси. Український політолог Володимир Фесенко пише: “Нейтральний статус України – одна з головних цілей Путіна, від якої він так просто не відмовиться. Ця мета цікавить його набагато більше, ніж навіть питання визнання окупованих територій України російськими. І тому він буде жорстко наполягати на тому, що нейтральний статус – одна з головних умов припинення війни в Україні”.
Російський політемігрант Володимир Пастухов вважає, що справи в Путіна йдуть “надто добре, аби він погодився на “германський варіант”, але саме позиція Заходу може стати ключовою, аби силою змусити тирана до перемовин. “Без силового впливу він (Путін) буде протягувати австрійсько-грузинський варіант [нейтралітет, ніякого вступу до НАТО]”. Саме про це говорить голова європейської дипломатії Жозеп Боррель: “Є стратегічна логіка в тому, щоб зміцнювати Україну політично та військовим шляхом, аби примусити Путіна піти на переговори. Хоча, треба визнати, це виглядає як дуже віддалена перспектива”.
Тобто, сценарій “НАТО в обмін на території” – це зовсім не легка прогулянка, аби вимусити Путіна визнати вступ до НАТО хоча б частини України знадобиться великий військовий та економічний тиск.
Саме тому усі проєкти закінчення війни впираються у повну відсутність бажання закінчувати війну у Путіна. Кремлівський диктатор розуміє тільки мову ультиматумів – у червні 2024 він висунув чергові вимоги для початку переговорів, які включають виведення українських сил з усієї території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а також офіційну відмову від вступу України до НАТО. Звісно, Путін не сподівається на виконання таких нахабних вимог, це лише привід аби продовжувати агресію. Попри те, що війна виснажує російську економіку, Кремль чекає на результати виборів у США, розраховуючи на політичну кризу головного союзника України.
До того ж Москва проголосила про перегляд своєї ядерної доктрини у бік розширення допустимих меж для застосування зброї масового ураження, було розпочато демонстративне приготування до ядерних випробувань на полігонах Нової Землі.
Попри те, що в західній пресі погрози Путіна здебільшого вважають блефом, у Білому Домі перевіряти цю гіпотезу на практиці не поспішають. Тож уявити ймовірну можливість будь-якого компромісу з таким супротивником важко. Путін – абсолютно недоговороспроможний, це дуже добре знають в Україні, це починають розуміти й на Заході, тому здавати українські території Росії ніхто не поспішає.
“План перемоги” Зеленського, який передбачає удари по Росії західною зброєю та посилення тиску на агресора за підтримки НАТО, багато хто на Заході вважає нереалістичним, як відчайдушну спробу зробити ставку на ескалацію. Жоден з західних союзників України публічно не схвалив цей план. Але питання в тому, що й реалістичного простору для дипломатичного завершення війни також немає. В України немає іншого варіанту аніж продовжувати спротив, і тут підтримка союзників повинна бути її надійним тилом, адже поразка України – це поразка глобального демократичного табору на тлі наступу авторитарних сил у світі.
