У вересні 2022 року місто Куп’янськ на Харківщині відзначило свій день визволення після майже шести місяців окупації російськими військами. Ця довгоочікувана перемога стала можливою завдяки нашим військовим та підтримки місцевих мешканців, які попри окупацію, продовжували чинити опір окупантам. Один із таких героїв – Олег, корінний куп’янчанин — поділився своєю історією з журналістами “Реальної Газети”.
Куп’янськ — центральний транспортний вузол і великий залізничний центр на сході України. Другий в області після Харкова. Він розташований на півночі області та віддалений від російського кордону приблизно на 40 кілометрів. Окупаційні сили Російської Федерації використовували його для переміщення підкріплення в напрямку Ізюму. Росія планувала окупацію Куп’янська ще з 2014 року після анексії Криму. Тоді росіяни створили в Бєлгородській області неподалік від міста Валуйки нову військову базу, розширюючи свої стратегічні можливості у цьому регіоні.
Після початку повномасштабного наступу росіян 27 лютого 2022 року в соцмережах з’явилося відео, де міський голова міста Куп’янська Харківської області Геннадій Мацегора публічно заявив про те, що російські окупанти взяли місто під контроль. Доречно нагадати, що Геннадія Мацегору мером міста обрали у 2020 році від абсолютно проросійської партії “Опозиційна платформа – За життя”. Місто здали без бою.
Коли російські війська вдертися до Куп’янська, Олег вирішив залишитися в місті та долати окупацію разом з іншими жителями міста. Він розповів про те, що відбувалося у місті, поки там був “руський мір”. З Куп’янська намагалися вивезти все українське, починаючи від підручників історії. Процес контролювали російські спецпризначенці.
“Зі шкіл вивозили підручники з історії України. До бібліотеки, можливо, вони не прийшли. Коли вже розбомбили, я зайшов, знайшов прапор Куп’янська – лежав на полиці. Хто займав проукраїнську позицію, ті закінчували дуже погано. Особливо коли приїжджав СОБР. Мене вони особисто допитували. Але нічого не знайшли, я тоді все почистив”, — згадує Олег.
Що відбувалося у місті під час окупації
Отримати щось із-за меж міста стало неможливо. У деяких магазинах ще залишалися продукти. Аптеки були відчинені, але ліків у них майже не було.Під час російської окупації Куп’янська влада та силові структури фактично діяли під контролем окупантів. Проте місцеві всеодно знаходили в собі сили тримати опозицію та влаштовували проукраїнські мітинги.
“Хто займав проукраїнську позицію, той закінчував дуже погано. У кращому випадку – це підвал. На початку окупації активістів залякали. Вони самі повиїжджали, поки ще була можливість, а всі наші військові, “атошники” — пройшли через підвал”, — згадує пан Олег.
Він чітко пам’ятає, як колаборанти разом з окупантами намагалися переконати місцевих, що тут Росія. Дехто вірив в це. Для підсилення російської пропаганди окупаційні сили відключили українське телебачення та спричинили перебої у зв’язку. З початком квітня мобільний зв’язок в Куп’янську повністю зник. Місто опинилися в ізоляції. До інформаційної блокади долучилися фізичні обмеження: російські війська встановили блокпости на всіх шляхах виїзду з міста.
Про колаборантів у місті
Поки росіяни вважали, що вони Куп’янську “назавжди”, колаборанти відчували себе господарями становища. За спостереженнями Олега, більшість працівників поліції перейшли на бік окупантів і почали шукати “зрадників” серед жителів міста. Для місцевих це стало справжньою бідою. В окупованому Куп’янську через знущання проходив кожен, хто потрапляв на допити до співробітників ФСБ РФ. На допитах “феесбешники” вибивали з місцевих мешканців імена та адреси учасників АТО, бійців територіальної оборони, осіб, які мали проукраїнську позицію. Погрожували стратою на мінному полі та розправою над родинами, які залишилися під окупацією. Про це повідомляла СБУ.
“Дуже багато. Особливо силова структура під назвою “поліція” перейшла на бік окупантів. Я не знаю, скільки у відсотках, але понад 70% – це точно. І найцікавіше те, що ті поліціянти перейшли, які ще в міліції працювали, які вже на пенсії були і по 10, і по 14 років. Вийшли працювати на їхню поліцію. Тут була поліція не російська, а “ЛНР-івська””, — розповідає він.
Згодом після деокупації українські служби виявили схованку із важливими документами окупантів. За інформацією працівників Державного бюро розслідувань, окупанти не встигли знищити ці папери під час свого відступу. Серед знайденого матеріалу виявили особові справи співробітників так званого окупаційного відділу поліції. Також виявлені письмові згоди на співпрацю зрадників-правоохоронців, розпорядження окупаційного керівництва, табелі робочого часу, накази про призначення на посади, анкети, фотографії та інші важливі документи.Крім цього, були виявлені доноси місцевих колаборантів, які передавали окупантам інформацію про патріотів та учасників бойових дій на Донбасі.
Окрім силових структур, були й працівники цивільної сфери. Наприклад директорка російськомовної школи, священник і директор стадіону. Проводили заходи, будували грандіозні плани в складі “великої держави”. Щоправда, після цього, за словами Олега, вони втратили останні крихти поваги серед інших містян.
“Колаборантів тут було багато, навіть серед моїх друзів. 27 серпня вони проводили турнір на стадіоні “Спартак” — цю назву треба міняти, до речі. Окупанти підняли російський прапор на флагштоку і директор стадіону розпочав промову. Він ніколи не розмовляв російською мовою, а тут на русском языке, на чистейшем: «Мы планируем на нашем стадионе провести турнир между Херсоном, Запорожьем, Крымом, “Донецкой народной республикой”, “Луганской” … именно на нашем стадионе в городе Купянске””, — згадує він.
Спускати український прапор боялися довго
Те, що на Харківщині не може бути ніякої Росії, жителі окупованого міста показали одразу. Попри присутність озброєних росіян, колаборантів-зрадників та чистки в місцевих бібліотеках, український прапор висів у місті ще приблизно місяць після фактичної окупації.
Олегу здавалося, що росіяни не насмілюються його зняти. Стяг на місцевій адміністрації просто приспустили. Щоправда, жителі міста швидко повернули його назад.
“Коли окупанти зайшли, вони спустили український прапор, але не зривали, просто приспустили. Ми підняли синьо-жовтий прапор назад і провисів він аж до 27 березня. Вони не знімали — зняли лише 27 березня. А вже 27 травня вони офіційно перекрили площу. Що там відбувалося, для мене було незрозуміло, бо нікого не пускали. Всюди озброєні люди були — “зелені чоловічки”. А потім я приходжу, коли закінчилось їхнє незрозуміле дійство, і вже висить російський прапор. 27 травня. А 9 вересня ці прапори були зняті”, — розповідає він.
Після звільнення
Українські оборонці звільнили Куп’янськ 10 вересня 2022 року — під час контрнаступу на Харківщині. Це сталося за кілька тижнів до того як окупанти почали роздавали російські паспорти. Куп’янськ змінився з часів окупації. Частина населення покинула свої домівки, залишилися лише ті, кому жити тут принципово. Місцеві отримують гуманітарну допомогу, проте місто все ще потерпає від ворожих обстрілів. За цей рік у Куп’янську відновили зв’язок, подали електрику, газ та воду, а вулиці розмінували, розказав начальник міської військової адміністрації Андрій Беседін. Від початку повномасштабної війни у місті вп’ятеро поменшало жителів: з 27 тисяч нині залишаються близько 5 тисяч людей.
“Приїжджали навіть “гуманітарники” з Греції та Франції, шукали приміщення на відбудову: вікна, двері тощо. Питали: а де у вас найбезпечніший район? Я кажу: у нас такого немає. У нас тут все небезпечне”, — розповідає Олег.
За даними генерала-полковника Олександра Сирського, ситуація на Східному напрямку залишається складною, ворог не полишає спроб знайти слабкі місця в нашій обороні. Зокрема, на Куп’янському напрямку противник здійснює постійні атаки штурмовими загонами, намагаючись витіснити українські війська із зайнятих позицій.
“Силами шостої загальновійськової та першої танкової армій противник продовжує вести наступальні дії в районі Куп’янського лісу, Першотравневого та Орлянського. Нарощує зусилля із захоплення панівних висот, оволодіння Синьківки та створення сприятливих умов для захоплення Куп’янська”, — зазначив генерал-полковник.
Окрім того, значних проблем для наших військових завдають саме колаборанти. На сьогодні, за інформацією Офісу генпрокурора, відкрито близько 5 тисяч кримінальних проваджень за фактом колабораціонізму. За словами заступниці міністра юстиції України Валерії Коломієць. На сьогодні передбачена кримінальна відповідальність за такі дії:
- Публічна згода до приховування факту агресії Російської Федерації в місті та підтримка окупаційної влади.
- Заклики інших осіб до знецінення територіальної цілісності України та спростування її важливості.
- Дії, спрямовані на організацію “виборів”, “референдумів” або іншої політичної діяльності на окупаційних територіях.
- Участь у передачі матеріальних цінностей або управлінських посад окупаційній владі.
- Здійснення освітнього процесу згідно із нормативами Російської Федерації.
“Обов’язковим є етап перевірки, і обов’язковим є те, щоб правоохоронні органи, органи досудового розслідування з’ясовували щодо кожної конкретної особи не факт формального порушення, умовно кажучи, здійснення того, що передбачено у Кримінальному кодексі, а умови, за яких це було вчинено”, — кажуть у Міністерстві юстиції.
Зараз Олег живе в Куп’янську і не збирається їхати звідти. Він переконаний, що сюди окупанти вже не повернуться. Він заспокоює тих, хто поїхав і закликає готуватися до повернення додому після перемоги. “Все. Збройні Сили України тут закріпилися назавжди. Так що все буде добре”, — каже він.
Куп’янськ був під окупацією трохи більш як 6 місяців. Ще частина України — понад рік. А території, які окупанти називають “ЛДНР” — вже 9 років. Чим більше територія окупована, тим більше там колаборантів. Через досвід Харківщини можна спрогнозувати, що буде на Луганщині після деокупації. На звільнених територіях воєнні злочини викривають, злочинців карають, а заяви типу “Росія тут назавжди, залишаються порожнім звуком.
