Лише за офіційними даними окупанти вивезли до РФ понад 19 тисяч дітей. За повідомленнями російських джерел кількість «врятованих» дітей сягає 744 тисяч. На сьогодні із них повернулися на Батьківщину, до своїх родин лише 366. Що можна зробити, щоб пришвидшити повернення решти?
Олександр Білокобильський, «РГ»
Для кожної матері дитина – найдорожче, що є у світі. Плоть від плоті, дев’ять місяців очікування, роки турботи, безсонних ночей та радощів. Перші кроки, перші слова, перша книжка, «випускний» у дитсадку. Збиті колінки, косички-бантики, перший раз у перший клас… Із цього складається безумовна і безмежна любов.
РФ не лише вивезла українських дітей на свою територію, але і робить все можливе, щоб ускладнити їхнє повернення додому. Саме за цей воєнний злочин Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента РФ Владіміра Путіна та його уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової.
Попри зухвалі заяви російських посадовців, вочевидь, цей ордер на арешт справив враження на Кремль. «РГ» отримала документ, який може свідчити, що в Кремлі намагалися принаймні зробити вигляд, що дітей збираються повернути. Таким чином вивівши Путіна з-під удару.
Несподіваний розшук вивезених дітей
Цікавий документ потрапив редакції «РГ» ще у лютому. Він видався доволі дивним, бо вимоги в ньому були якимись раптовими, якщо не сказати авральними. Та причини того авралу не були зрозумілі.
Якщо коротко, в ньому ішлося про доручення президента РФ Путіна терміново зібрати інформацію про дітей зі старих і нових окупованих територій, які перебувають «у ЛНР» без супроводу батьків. Додатковий параметр – відомості про батьків повинні бути відомі та повернення їм дітей ускладнено тим, що вони на території підконтрольній Україні або в інших країнах. Ще раз: у лютому 2023 Путін заходився шукати дітей, що були вивезені до РФ. Чого б це?
Відповідь ми отримали в середині березня. 17 березня Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт Владіміра Путіна та уповноваженої з прав дитини при президентові РФ Марії Львової-Бєлової. І приводом стала саме підозра в незаконній депортації населення тимчасово окупованих територій України, зокрема, дітей, до Росії.
Санкцію на арешт у РФ зустріли істерично. Одночасно лунали погрози ядерним ударом та заяви, що «насправді ми нічого поганого не зробили». Своєю чергою в МЗС РФ сказали типу «то й що?» («ми Римський статут не підписували, нам ні холодно ні жарко від того»). В тому ж сенсі висловився прес-секретар Путіна Пєсков («Якщо кожен із цих проявів ворожих брати близько до серця…»).
Та насправді Путін, виходить, налякався. На сайті kremlin.ru серед доручень президента РФ подібного документу не знайшлося, але в нас немає підстав для сумнівів у достовірності джерела.
«22 лютого 2023 року я подав до Палати Досудового Провадження ІІ Міжнародного кримінального суду клопотання про ордери на арешт у контексті ситуації в Україні», – починав прокурор Міжнародного кримінального суду березневе повідомлення про санкцію на арешт Путіна та Львової-Бєлової.
І от за кілька днів доручення Путіна знайти украдених українських дітей дійшло «от Москви до самих до окраін», тобто до тимчасово окупованого Луганська. Як можна припустити, у такий спосіб Кремль намагався зупинити процес видачі ордеру на арешт російського диктатора. Та не вийшло.
Як діти опинялися на території РФ
…Літо 2022, окупація частини Харківської області. Тимчасово окуповані міста і селища росіяни обстрілюють, видаючи за обстріли українськими військовими. Місцеві жителі, які лишилися вдома, ховаються разом із дітьми в підвалах. Окупаційні адміністрації закликають посилати дітей на літній відпочинок на берег Чорного моря, до Краснодарського краю.
Лише з Харківської області під час окупації до РФ вивезли і не повернули батькам 561 дитину, – це кількість підтверджених випадків, яку називає прокурор області Олександр Фільчаков. На кінець березня повернути додому вдалося 218 дітей, 118 перебували з родичами або в дитячих таборах на території РФ, а місцезнаходження ще 225 дітей тільки встановлювалося.
Це статистика, яка не може лишити байдужим. 225 родин утратили зв’язок із своїми дітьми тільки на Харківшині. Та у масштабах усієї України ситуація набагато страшніша. За даними Національного інформаційного бюро, станом на середину травня 2023 були депортовані до РФ 19 тисяч 392 дитини, ідеться на державному порталі «Діти війни». Із них вдалося повернути до Батьківщини лише 366 неповнолітніх.
Так само вивозили на літній відпочинок дітей і з Херсонської області. А потім під час контрнаступу лінія фронту зрушила, Україна звільнила частину тимчасово окупованих територій Херсонської та Харківської областей, і окупанти «подовжили літній відпочинок» дітей ще на місяці… Але це не єдиний спосіб, у який українські діти опинялися без батьків на території РФ.
– Ще за два тижні до повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 на раніше окупованих територіях Донецької та Луганської областей так звані «уповноважені з прав людини» піднімали паніку серед людей. Вони розповідали про підготовку України до наступу на ОРДЛО і про те, що Україна чинитиме геноцид. І це була перша хвиля по переміщенню дітей з наших територій до території РФ. Тут мова іде не тільки про жінок і дітей, а й про переміщені школи-інтернати для дітей-сиріт, – нагадує Аксана Філіпішина, заступниця керівника аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини.
Скільки дітей на той момент перебувало у сиротинцях ОРДЛО, невідомо Українській державі, оскільки вона протягом восьми років не мала доступу до цих закладів на тимчасово окупованій території.
– Після 24 лютого ми маємо кілька категорій таких дітей. Перше – це діти, які посиротіли внаслідок повномасштабного вторгнення, і поранені діти. Далі – «евакуйовані». Лише дитяче населення Маріуполя складало приблизно 54 тисячі дітей. Оскільки гуманітарні коридори для виїзду на контрольовану урядом територію були фактично відсутні, переважна більшість дитячого населення лишилася в оточеному місті. Ті діти, кому вдалося вижити, з родинами вимушено переміщувалися на територію РФ… Частина цих дітей лишилися без батьків, тому що батьки, наприклад, не пройшли фільтрацію і були ув’язнені. Так само сталося з дітьми військовополонених та ув’язнених українських активістів. І тільки потім – так зване оздоровлення, – підсумовує Аксана Філіпішина.
Чому це є злочином
З точки зору Міжнародного гуманітарного права, діти «на оздоровленні» теж є депортованими, хоча вивозили їх спочатку за погодженням батьків. («Ми вивозимо автобусом на 20 днів, потім привеземо назад».) Але потім відбувся контрнаступ, і населені пункти були звільнені. І росіяни заявили, що віддаватимуть дітей лише особисто в руки батькам. Тобто забирали їх автобусами гуртом в супроводі двох-трьох людей, а віддавати – виключно батькам або законним представникам.
Умовна одинока мама, яка ніколи не виїжджала за межі області і яка не має роботи, десь мусить знайти гроші, терміново зробити закордонний паспорт, проїхати всю Україну до кордону з Європою, проїхати кілька європейських країн, в’їхати на територію Росії, перетнути всю європейську частину РФ від кордону з, наприклад, Литвою до Краснодарського краю або до окупованого Криму. І там нарешті із рук в руки взяти свою дитину. І потім вже із дитиною повторити весь шлях у зворотному напрямку. На все це потрібні тисячі доларів.
РФ свідомо виставила такі умови, щоб максимально ускладнити повернення дітей. Вона не запропонувала підвезти дітей до українсько-російського кордону і там віддати батькам. Ні. Тільки з рук в руки на місці перебування дитини.
– І експерти ОБСЄ зазначили, що депортація не завжди мусить супроводжуватися насильством або примусом. Мова може іти і про створення умов, які перешкоджають добровільному поверненню вивезеної особи. Що і відбулося. Діти стали заручниками ситуації: без супроводу батьків їх ніхто не випускає, з російського боку умов для повернення додому їм ніхто не створює, на перемовини ніхто не йде, – констатує Аксана Філіпішина.
На порталі «Діти війни» значиться цифра 19 тисяч 392 дитини. 19 тисяч – це дуже, дуже багато. Це кількість населення, наприклад, міста Яготин на Київщині або Тростянця на Сумщині. Або довоєнного Генічеська на Херсонщині. Уявіть, якби таке місто було цілком населене дітьми. Та це тільки дані, верифіковані Міністерством реінтеграції України, тобто про цих вивезених дітей відомо все, від особистих ланих до місця і обставин депортації. Однак є й інша цифра.
Сама РФ у відкритих джерелах каже, що вивезено 744 тисяч (!) дітей.
Що відбувається з дітьми «за порєбріком»
Тисячі дітей, вивезених «на літній відпочинок» дев’ять місяців тому досі перебувають у таборах. З 366 дітей, яких удалося повернути, близько сотні побачили батьків за допомоги благодійного фонду Save Ukraine. Юристка фонду Мирослава Харченко знає, як жилося на чужині дітям.
– Ці діти знаходяться в ізоляції. Їм видають телефони з російськими SIM-картами, контролюють, що дивиться дитина, і навіть обирають, що їй показувати. Діти перебувають в інформаційному вакуумі. Вони дивляться російські ЗМІ, на уроках проводять політінформацію, розповідають «всю правду про СВО», кажуть, що Україна вже зазнала поразки. Дітям твердять, що за ними ніхто не приїде, що вони не потрібні батькам, і єдине, хороше, що їх чекає – це піклування Росії. І це все безперервно протягом шести, семи місяців. Не маючи можливості поспілкуватися з мамою чи татом, діти починають у це вірити, – розповідає Мирослава Харченко.
Дітей змушують вчити та співати гімн РФ, з повагою ставитися до символіки держави-агресорки. Після повернення з дітьми працюють психологи, у їхній присутності дітей опитують працівники СБУ. Психологи кажуть, добре видно, що діти залякані, і вони виконують певні установки, як відповідати на запитання. На багато питань діти відповідають одне й те саме – «я не пам’ятаю». А в цілому – «все було добре, нас кормили-поїли, дали телефони, купували іграшки», в один голос, одними словами.
Десь за два-три тижні діти потроху починають говорити, як було насправді. Антисанітарія, бруд, їжі не вистачало, доводилося красти хліб, холодні корпуси, фізичні покарання. Та на диво найбільше травмувало дітей саме те, що їх змушували з повагою ставитися до державної символіки РФ.
– З самого початку Росія з нашими дітьми вчиняє оцю «денацифікацію». Росіяни завуальовано говорять, що вони начебто борються з «нацистами», називаючи нас так. А у мене це слово асоціюється з іншим задумом – знищення нації. Я таким чином розумію «денацифікацію», – каже Аксана Філіпішина, заступниця керівника аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини.
Наражаючи дітей на російську пропаганду, «русифікуючи» їх, розпорошуючи їх не тільки по оздоровчих закладах «на Росії», окупанти сподіваються на те, що діти не забажають повертатися в Україну, що вони повністю русифікуються. І це, власне, є однією з рис геноциду – передача людей однієї етнічної групи до іншої етнічної групи, вважає Аксана Філіпішина. З дітьми це зробити найлегше.
– Росіяни спочатку окупували Крим, частину Донецької та Луганської областей. І ті 14-річні підлітки, які мешкали там, – вони зараз з російського боку лінії фронту і стріляють в нас. За ці роки росіяни змусили їх ненавидіти Україну і полюбити Росію. Згідно до тамтешніх підручників, Україна – «випадково створена страна», «твій святий обов’язок захищати Росію», «умєрєть за Россію це чєсть». І з цих дітей вони так само хочуть підготувати наступні тисячі гарматного м’яса, якого їм не шкода, – переконана Мирослава Харченко.
Українських дітей РФ почала красти ще у 2015
4 травня 2023 року опублікована доповідь про порушення міжнародного гуманітарного права та права прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, пов’язані з насильницьким переміщенням та/або депортацією українських дітей до Російської Федерації, підготовлена групою міжнародних експертів в рамках реалізації Московського механізму ОБСЄ (далі – Місія).
– Першим і найголовнішим висновком Місії стало те, що і Україна, і Росія визнають, що чисельність переміщених дітей є великою і значною, але другою проблемою залишається нерозуміння, які масштаби. Місія погодилася зі мною, що про депортацію наших дітей треба говорити, починаючи з 2014 року, тому що тоді пішли перші «Потяги надії» із Криму, – підкреслює Аксана Філіпішина.
Це були сироти, яких не встигли вивезти напередодні окупації Криму до України. Тодішній уповноважений Путіна з прав дитини Астахов організував у 2015 році вивіз дітей на усиновлення або в прийомні сім’ї росіян. Власне, схему по викраденню дітей росіяни відпрацювали саме тоді. І Україна вже тоді волала на всіх площадках, що Росія вчиняє незаконні дії. Аксана Філіпішина називає це геноцидом, оскільки вже тоді були рішення Путіна про спрощення процедури набуття громадянства для дітей.
– І в 2022 році вони цю історію повторили. Оскільки найперший указ Путіна після повномасштабного вторгнення був 30 травня по спрощення процедури набуття громадянства для дітей з Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Запорізької областей. Пройшло перший раз – і вони сподівалися, що пройде і другий раз. Хоча Україна вже мала позов до Європейського суду з прав людини з приводу отих «Потягів надії» 2015 року
Чи можна прискорити повернення дітей?
– Росіяни намагаються подати депортацію українських дітей як «гуманітарну місію». Але ж за порядком здійснення гуманітарної місії вони мали б вивезти дітей (якщо була гостра необхідність евакуювати) і передати як мінімум до держави, з якої їх вивезли, або до третьої сторони. Передайте їх до Грузії, Туреччини, але не залишайте у себе і не дозволяйте усиновлення! Оце вже воєнний злочин називається, – підкреслює виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.
Наразі у поверненні дітей батькам допомагають переважно неурядові організації. Держава надає організаційну допомогу, зокрема, для пришвидшення оформлення документів. Адже, крім власне закордонних паспортів часто треба отримати дублікат свідоцтва про народження. Неурядові організації за рахунок благодійних коштів допомагають фінансово, а також побудовою логістики. Чи існують механізми, щоб прискорити повернення дітей на Батьківщину?
– Я впевнена, що пришвидшити можна, потрібно і вдасться, але, скоріш за все, не всіх дітей одразу. Тому що частина дітей уже усиновлені – це, нагадаю, почалося ще з 2015 року. Ми не знаємо, скільки дітей усиновлено через те, що їм надали громадянство Російської Федерації (а це значить, що процедуру усиновлення до них застосовують за російським законодавством). За наслідками усиновлення дитині може бути змінене ім’я, по-батькові, прізвище, місце і дату народження… Ідентифікувати таку дитину буде складно, проте можливо. Це не втрачена історія. Але для цього треба буде більше часу, і скоріш за все, це можливо вже після війни, – каже Аксана Філіпішина.
За міжнародним гуманітарним правом, конфліктуючі сторони можуть використовувати послуги держави-покровительки, третьої країни, якій вони довіряють. Це може бути Туреччина, Об’єднані Арабські Емірати, які заявляли, що готові брати участь у гуманітарних місіях, або навіть Китай.
