З 31 травня по 9 червня у Києві проходив 21-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Вся українська програма на ньому так чи інакше стосується війни, військових чи переселенців. 10 років триденної війни, яка триває три сторіччя — гасло цьогорічного фестивалю. Реальна Газета зібрала ТОП-5 документалок, які цьогоріч були представлені на фестивалі.
Єва Позднякова
Альманах “Медіацентр ЗСУ & Архів Війни: фільми з передової”
Це одразу три короткометражні стрічки про українських військових, які зняв на передовій режисер Сергій Лисенко. Всі три фільми — історії про пошук розв’язання поставлених задач у найгарячіших точках нашої країни.
У першому фільмі з парадоксальною назвою “Хочеш літати — копай” показують один день із життя підрозділу ударних безпілотників 47-ї окремої механізованої бригади “Магура”. Заради кількох хвилин полювання FPV-дроном за російською технікою доводиться збудувати бліндаж. Стрічка знайомить з простою фронтовою мудрістю: чим краще боєць копає, то довше він живе.
“Плем’я Апача” — історія про танкістів 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. У ній досвідчений командир екіпажу розповідає про підготовку танка для стрільби та навчання новачків. У фільмі бойове хрещення проходить навідник, і потім зізнається, що раніше не мав нікого, а в ЗСУ знайшов родину.
Короткометражка “Бадабум” — це історія про командира, якому необхідно у розпал штурму ухвалювати швидкі рішення, поки його побратими розміновують посадку. Уявіть собі: вам треба скоординувати дії морських піхотинців, саперів, дроноводів, щоб врешті паралізувати дії ворога. Герой стрічки — справді герой Україн Віктор Сікоза.
Nice Ladies
У фільм Марії Пономарьової Nice Ladies є одним з перших у вітчизняному кіно, де проговорюють тему тих, хто поїхав від війни у Європу, і тих, хто залишився.
Це мав бути життєствердний фільм про спорт: команда з чирлідингу з Харкова, учасницям якої за 50, змагається у категорії 25+. Дівчата підтримують одна одну і зізнаються, що відчувають себе красивими лише у танці. Проте починається повномасштабне вторгнення, частина команди їде, а частина залишається у Харкові і попри обстріли продовжує тренування. Головна героїня не хоче рвати зв’язок зі своїми подругами і прагне повернутися до змагань, але між нею, і тими, хто залишився, вже пролягли непорозуміння та образи, які жінкам варто озвучити, щоб вирішити.
Трішки чужа
Кіно-есей режисерки Світлани Ліщинської — це роздум про ідентичність людини, яка народилася близько до кордону з Росією, говорила російською, а тепер намагається знайти своє місце в сучасній Україні.
У кадрі — чотири покоління жінок, які родом з Маріуполя. Вони ведуть відверту розмову про ідентичність, любов та пам’ять.За допомогою домашнього архіву, спогадів та кадрів сучасної війни Світлана, її мама та донька намагаються зрозуміти, де вони тепер не чужі.
Крім того, фільм досліджує, як радянські наративи у вихованні позбавляли жінку здатності любити свою дитину, і як ця “родова травма” ставить під загрозу щастя дітей, які народилися зовсім недавно.
Мирні люди
Фільм “Мирні люди” Оксани Карпович побудований на поєднанні документальних кадрів руйнувань, які залишили по собі російські окупанти, та перехоплень телефонних розмов росіян з домашніми.
Це роад-муві, де до глядача промовляють ті самі “мирні люди” — російські мами, дружини та сестри окупантів. Часто вони виявляються ще більш кровожерливими, ніж російські солдати. Вони закликають вбивати та грабувати, виправдовують будь-які злочини і повторюють пропаганду з телевізора, навіть коли їх чоловіки і сини в Україні кажуть, що насправді все навпаки.
Фільм намагається відповісти на питання: де починається дегуманізація — на війні чи ще вдома, у Росії. І що було першим: пропаганда створила ідеального солдата, чи пропаганда лише підлаштувалася під запити кровожерливого натовпу.
В український прокат картина вийде 29 серпня.
Все має жити
Картина “Все має жити” режисерів Тетяни Дородніциної та Андрія Литвиненка — про зоозахисницю з Миколаєва Анну Куркуріну, яка перетворила свій будинок на притулок для тварин.
Крім цього, Анна — “найсильніша жінка світу”, відкрита лесбійка, а у минулому — доглядачка за хижими тваринами. Тепер Анна використовує свою медійність, щоб допомагати покинутим тваринами та лікувати тих, хто постраждав під час війни.
Стрічка “Все має жити” нагадує, що всі життя цінні та варті порятунку.
Протягом фестивалю Docudays UA, який тривав понад тиждень, можна було подивитися 62 фільми із 34 країн світу. Серед них — 19 стрічок з України: десять національних прем’єр і дев’ять світових. Згодом вони з’являться в українському прокаті.
