Праворадикальні поплічники Кремля. Центральноєвропейський зріз


информовйна

У розпал війни в Перській затоці генерал збройних сил США Джон Шалікашвілі у відповідь на питання про те, чи є перемога близькою, відповів: «Ми не перемагаємо, поки CNN не повідомить про те, що ми перемагаємо». Хоч з того часу пройшло чверть століття, цей вислів американського військового може вважатися девізом сучасної війни…    

Лорант ДЬОРІ, Political Capital, Угорщина,

Володимир СОЛОВ’ЯН, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння, Україна

Стрімкий розвиток засобів масової комунікації, особливо після проникнення соціальних мереж в усі закутки нашого повсякдення, надав інформаційним війнам тотального характеру. Сьогодні кожен з нас є об’єктом щоденних інформаційних атак та впливів, маніпулятивну природу яких не завжди вдається розпізнати і усвідомити. Тож у військових штабах глобальних світових гравців давно збагнули, що домінування в інформаційному просторі супротивника може принести більші дивіденди, ніж успіхи на полі бою.

Відповідно, інформаційна війна стала вістрям гібридної агресії Росії проти Заходу задовго до анексії Криму. Дехто вважає точкою відліку цього протистояння «Мюнхенську промову» Путіна 2007 року, інші вказують на грузинсько-російську війну роком пізніше… Однак цілком очевидно, що саме українська Революція Гідності запустила процес токсичної реакції в пробірці кремлівської пропаганди, різкий сморід якої рознісся всім світом.

Руйнівний потенціал російської пропаганди став неприємною несподіванкою для західних столиць. В той же час, європейська бюрократія виявилась неготовою до численних безпекових викликів, які скаламутили тихі води європейської політики. Чи зможе Брюссель відновити керованість союзного корабля  під натиском Росії — покаже час.

Але складні суспільно-політичні процеси в Центральній Європі, пов’язані з конструюванням національної ідентичності в умовах ідеологічного вакууму Західної цивілізації, вочевидь, лише ускладнять життя єврочиновникам. Відлунням західноєвропейського правого та лівого політичного популізму в  регіоні стала актуалізація місцевими елітами  концептів національної пам’яті, які протиставляються більш тісній інтеграції з інституціями СЄ.

Цим настроям відкрито підіграє  Москва.  Аналогічно до своєї стратегії щодо Чорноморського регіону чи Балкан, Росія підживлює суспільні фобії в країнах Вишеградської четвірки, які повернулись до лона Заходу лише після розпаду соцтабору – за мірками європейської історії майже «вчора». Тому в Центральноєвропейських країнах російська пропаганда намагається реанімувати фантомні болі, коріння яких пронизує все ХХ століття — період боротьби і поразки демократичної традиції державотворення в умовах нерівної конкуренції з тоталітарними системами.

Така стратегія дає свій результат — серед радикалізованої частини суспільств регіону зростає переконання, що панєвропейський проект виявився затісним для збереження суверенітету окремої держави. Підтримуючи місцеві ревізіоністські налаштовані сили у фінансовій, організаційній та ідеологічній площинах, Кремль діє за відомою формулою геополітики – розділяй і владарюй. Та, оскільки нині у Москви немає ресурсу для відновлення прямого управління над колишніми васалами Варшавського договору, їй залишається тільки «розділяти».

Поплічниками Кремля у цій діяльності стали  мережі правих радикалів в країнах Вишеградської четвірки та Австрії. Тому для країн ЄС залишається вкрай актуальним питання ідентифікації основних проросійських акторів регіону.

Якщо й не вичерпну, то однозначно ґрунтовну відповідь на це питання дає  дослідження «Діяльність проросійських екстремістських груп в Центральній та Східній Європі», здійснене групою міжнародних експертів, що працювали у відповідному проекті угорського інституту політичного консалтингу та аналізу «Політичний капітал» (Political Capital Policy Research and Consulting Institute).  До роботи над аналітичними записками щодо визначення проросійських впливів у середовищі радикальних націоналістів Австрії, Чехії, Угорщини, Словаччини та Польщі  було залучено 15 експертів саме з країн, які потрапили у фокус вивчення. У кожній із цих країн питання кураторства та підтримки Кремлем діяльності цих осередків набуло якщо не критичного, то без сумніву загрозливого характеру.

Пропонуємо здійснити стислий аналіз та підсвітити головні реперні точки результатів цих досить нетривіальних та сміливих у наш час досліджень.

 

Австрія

Флагманом проросійських організацій в Австрії є ультраправа Австрійська партія свободи (АПС), яка має сьогодні  38 із 183 місць в нижній палаті австрійського парламенту —  Національній Раді. При цьому переорієнтація керівництва партії на зближення з Кремлем відбулася ще в 2007 році, однак саме після анексії Криму контакти інтенсифікувалися в рази. Так, нещодавно АПС уклала угоду про взаємодію та координацію з «Єдиною Росією», а останньою антиукраїнською акцією австрійських правих адептів Путіна став візит представників партії на «Ялтинський міжнародний економічний форум», який проводила окупаційна влада Криму.

Як відзначають автори аналітичної записки про вплив Росії в середовищі європейських правих Австрії, співпраця АПС із Кремлем базується на ультраконсервативних цінностях, які протиставляються  «декадентському» та корумпованому Заходу. Крім того, АПС не лише легітимізує внутрішню та зовнішню політику Російської Федерації, а й пропагує тези про моральну «перевагу» Кремля над Заходом.

З огляду на ворожий до України дискурс, у межах якого діє АПС,  цілком предметне занепокоєння викликає зростання підтримки партії серед австрійських виборців напередодні парламентських виборів, які відбудуться наступного року. Так, соціологічні опитування наприкінці 2016 року фіксували зростання електоральної підтримки АПС до рекордних для цієї партії 35% (на попередніх виборах 2013 року націоналісти отримали 20,5%).  До речі, в другому турі президентських виборів (травень 2016) кандидату від АПС забракло всього лише  30 тисяч голосів для перемоги.

Втім мережа російського лобі в Австрії не обмежується рамками політичних партій. Вплив Кремля простежується серед крайньоправих молодіжних рухів, серед яких здобувають популярність ідеї євразійства. Ідеологічна платформа Олександра Дугіна знаходить прихильників серед членів ісламофобської організації «Ідентитариський рух» (Identitarian Movement), австрійська філія якої була заснована в 2012 році. Ця структура зберігає потенціал до застосування насильства і, як зазначають австрійські експерти, володіє значним мобілізаційним резервом.

Іншим прикладом є заснований у 2014 році Інститут ім. Суворова у Відні, який відіграє роль сполучної ланки між проросійськими ультраправими групами і християнсько-фундаменталістськими колами. У схожому фарватері діє Центр континентального співробітництва (Center for Continental Cooperation), джерела фінансування якого частково знаходяться в Росії. При цьому обидві організації мають тісні зв’язки з Ідентитариським рухом в Австрії.

 

Чехія

Чеська Республіка є однією з небагатьох країн ЄС, в якій  відверто проросійські заяви  час від часу звучать з вуст представників політичної еліти. Так, серед українців недобру славу «друга Путіна» здобув чеський президент Мілош Земан.  Гідну «конкуренцію» йому складає лідер партії «Свобода і пряма демократія» Томіо Окамура, який нещодавно «відзначився» заявою про те, що ЄС «покарав Росію за злочини українських фашистів з Києва».

Серед парламентських партій Чехії  традиційно орієнтується на Москву Комуністична партія Чехії і Моравії. В той же час на проросійських позиціях стоять ідеологічні вороги комуністів — крайні праві партії «вулиці» — «Свобода і Пряма Демократія», «Національна Демократія» і «Робоча партія соціальної справедливості».

Однак на думку авторів дослідження, більш пильної уваги в контексті гібридних технологій впливу Кремля заслуговують місцеві парамілітарні структури. Навряд чи є простим збігом та обставина, що чеські воєнізовані рухи «Резерв Чехословацьких солдат» (The Czechoslovak Soldiers in Reserve) та «Національна самооборона» (National Home Guard) виникли після анексії Криму, а саме в 2015 році.

Перша організація в своєму «меморандумі» закликає до неучасті Чехії в діяльності НАТО, яка може бути «спрямованою проти слов’янських націй». Як відзначають експерти «Політичного капіталу», до лав цієї організації входять переважно колишні військові, а їхній вишкіл проводиться з використанням летальної  зброї. Друга структура, «Національна самооборона», була створена  членами Націонал-демократичної партії у відповідь на міграційну кризу 2015 року для «захисту» Чехії від напливу мігрантів. Між іншим, у березні 2016 року делегація цієї організації відвідала так звану ДНР. Після цього, 1 вересня, в одному з найбільших міст Чеської Республіки Остраві відкрилось «консульство» ДНР.   Варто відзначити, що на початку квітня  Обласний суд міста Острава прийняв рішення про початок процедури ліквідації «представницького центру ДНР» на території Чехії. Однак та обставина, що чеській владі знадобилось півроку для закриття бутафорського «консульства» бойовиків, вказує на слабкий інструментарій протидії гібридним загрозам з боку Росії, а також брак усвідомлення масштабу відповідних загроз.

На переконання авторів дослідження про зв’язки Кремля та чеських націоналістів, хоч членами цих організацій є лише кілька сотень людей, подібні структури можуть в потрібний момент дестабілізувати ситуацію ксенофобськими діями щодо мігрантів, чим неодмінно скористається Кремль та проросійські політсили всередині країни.

У 2015 році Чеська контррозвідка («Інформаційна служба безпеки») у щорічному звіті   повідомляла, що «кремлівські лобісти» працюють на провокування соціальної і внутрішньополітичної напруженості в Чехії, а їхня мета – зруйнувати єдність НАТО і ЄС для того, щоб ізолювати Україну на міжнародній арені.

Така активність Москви стала поштовхом для заснування в Празі «Центру   боротьби з тероризмом і гібридними загрозами». Організація розпочала роботу в поточному році, а до завдань її  співробітників, підпорядкованих МВС Чехії, належить спостереження за підозрілими публікаціями та ідентифікація фейкових профілів і новин.

 

Угорщина

Експерти угорського інституту «Політичний капітал» зауважують, що Угорщина стає загальноєвропейським осередком альтернативних правих (alt-right), що створює сприятливий фон для дезінформаційної діяльності Кремля.

Яскравий приклад синтезу угорських радикальних націоналістів та російських пропагандистів — «Молодіжний рух 64-х округів» (HVIM),  який вимагає відновлення кордонів Угорщини, що існували до розпаду Австро-Угорської імперії (на той час до адміністративного складу Угорщини належало 64 округи). У зв’язку з цим представники даної структури стверджують у своїх заявах, що Закарпаття не є частиною України та  обіцяють захищати тамтешню угорську меншину. Можливо, саме з такою «метою» «Молодіжний рух 64-х округів» організовує в Угорщині пікети на підтримку сепаратистів на сході України.

Угорська неонацистська організація «Рух національний фронт», діяльність якої становила небезпеку для міжнаціонального порозуміння, була розпущена після того як 26 жовтня 2016 року її лідер Іштван Дьоркош вбив поліцейського. Слідство встановило, що ця організація мала тісні зв’язки з російськими дипломатами і службами (в журналістських розслідуваннях йдеться навіть про навчання з бойової стрільби, які «Рух національний фронт» проводив спільно з росіянами, що діяли під дипломатичним прикриттям).

Геополітичні зусилля Росії і цілеспрямована пропаганда підживлює угорські націоналістичні наративи щодо повернення втрачених територій — Закарпаття та Трансільванії. Така риторика ідеально вписується в стратегію Росії, яка полягає у «розмиванні» кордонів в регіоні через реанімацію та підживлення старих територіальних суперечок. За оцінкою авторів дослідження, в майбутньому на основі цих протиріч Москва може спробувати створити нові заморожені конфлікти.

 

Словаччина

Подібно до решти країн Вишеградської четвірки, в Словаччині на передовій російської пропаганди опинилась ультраправа  «Народна партія — наша Словаччина», яка на минулих парламентських виборах (2016 р.) залучилась підтримкою 8% виборців, що на 6,5% або на 160 тис. голосів більше порівняно з результатами  попереднього волевиявлення. Лідер цієї партії Маріан Котлеба, порівнював український Майдан з діями «терористів»  та став ініціатором  петиції про вихід Словаччини з ЄС і НАТО.

Однак найбільш помітною особливістю співпраці Кремля та словацьких праворадикальних  парамілітарних угруповань є активний рекрутинг місцевих «пасіонаріїв» для подальшого залучення до терористичної діяльності на Донбасі у складі збройних формувань сепаратистів. Відтак, аналітики «Політичного капіталу» звертають увагу на діяльність Школи підготовки  тілоохоронців (The Private Secondary Professional School for the Protection of Persons and Properties)  у Братиславі. Зокрема, стверджується, що в установі  широко поширені антизахідні і антинатовські настрої. Ця обставина є цілком закономірною, адже, школа була заснована таким собі Штефаном Куріллою  — сертифікованим інструктором російської системи «Спецназ» (створеної для спецпідрозділів міністерств оборони і внутрішніх справ Російської Федерації). Більш того, колишній очільник школи, Йозеф Ганджала, є членом «Асоціації Словацьких військових», яка виступає із засудженням відправки словацьких військових до Латвії в рамках зобов’язань щодо стримування Росії в Балтійському регіоні, відповідно до рішень Варшавського саміту НАТО.

Та незважаючи на це, в Школі продовжується навчання  поліцейських муніципальної поліції, митної служби і  військової поліції. Завдяки таким близьким стосункам з інститутами безпеки Словаччини, проросійські агенти впливу отримують додаткові канали впливу.

 

Польща

Стратегія російської пропаганди в Польщі насправді не спрямована безпосередньо проти   прозахідної геополітичної орієнтації, адже вороже ставлення до зовнішньої політики Кремля в польському суспільстві вкорінене значно глибше, ніж в інших країнах Вишеградської четвірки та Австрії. Відповідно, мета Росії полягає у створенні напруги та обопільних провокацій на польсько-українському прикордонні, провокуванні конфліктності в сфері національної пам’яті між двома народами.

Тож автори дослідження про зв’язки польських націоналістів з Кремлем звертають увагу на діяльність пропутінської партії «Зміна» (Zmiana).  До цього прокремлівського  проекту увійшли колишні члени партій «Самооборона Республіки Польщі»,  «Комуністична молодь Польщі» та представники групи ультраправих націоналістів «Фаланга». На чолі союзу проросійських сил Польщі опинився одіозний місцевий політик Матеуш Піскорський, який раніше  був спостерігачем на Кримському «референдумі» та запрошував представників сепаратистів Донбасу до Польщі «розповісти про своє бачення війни на сході України». В даний час польська контррозвідка вивчає особу Піскорського за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії.

В той же час, за оцінкою експертів інституту «Політичний капітал», такі антиукраїнські організації як «Національне відродження Польщі» та «Національно-радикальний табір» (неонацистська організація) не можуть бути звинувачені в симпатіях до Росії.  Однак їхні вкрай напружені стосунки з українською громадою в Польщі та вороже відношення до ЄС опосередковано грають на руку Москви. В цьому і є принципова особливість «польського фронту» Кремля – на відміну від сусідів по Вишеграду та Австрії, де Кремль намагається виглядати «другом» та «альтернативою Заходу, що загниває», в Польщі підтримка та резонування антиросійських настроїв чітко лягає у концепцію створення осередків нестабільності, зокрема, щодо дестабілізації України через стимулювання антиукраїнського наративу над Віслою.

 

Матеріал підготовлено в рамках діяльності міжнародного інформаційного консорціуму з протидії пропаганді РФ «Бастіон»

—————————————————————————————————————————

Материал подготовлен в рамках совместного проекта «Реальной газеты» и Центра исследований армии, конверсии и разоружения

 

Добавить комментарий