Українці, депортовані до «Новоросії»


01 - Карпаты Фото с сайта carpathians eu

«Русскій мір» вперше торкнувся лемків у 1944 році. Їх почали виселяти з рідних сіл вглиб Української РСР одразу після звільнення Західної України та Східної Польщі від нацистів. Нова зустріч у 2014 році на Луганщині відбулась під залпи «Градів». Найбільша лемківська громада області жила в двох кілометрах від луганського аеропорту, оборону якого українські війська тримали три місяці.

Олексій Добров

«Град» замість фестивалю

Така гірка іронія долі. Спочатку лемків відірвали від коріння, закинули в донбаські степи, а через десятиліття з цих степів їм доводиться бігти тому, що українцем там бути небезпечно.

Лемків на Луганщині «відкрили» 10 років тому. Ця заслуга належить заступнику «помаранчевого» губернатора Олексія Данилова — львів’янину Зіновію Гузару. Йому розповіли про поселеннях лемків місцеві рухівці, і замгубернатора спочатку не повірив, що таке може бути. Але поїхав, зустрівся з людьми, послухав історії переселенців, і сумнівів не залишилося.

Луганских лемков открыл миру львовянин, зам луганского губернатора (2005-2008) Зиновий Гузар. Фото Юрия Кривенко

Луганських лемків відкрив світові львів’янин, заступник луганського губернатора (2005-2008) Зіновій Гузар. Фото Юрія Кривенка

Якщо для нього, львів’янина, все було ясно, то більшість луганчан майже не уявляли, що це за лемки такі.

— Лемки, гуцули, бойки — це ті самі українці, только гірські, трошки Інші, — пояснював тоді Зіновій Гузар.

До цього їх як і не було зовсім. Для місцевої влади — так точно. Колишні комсомольці, які тримали Луганську область в залізних обіймах, пестували в народі ностальгію по СРСР і не любили згадувати про злочини радянського режиму.

На Луганщині, за підрахунками голови Луганського обласного товариства українців, депортованих з Польщі, «Ватра» Петра Ясінчака, жили близько 30 000 лемків. Але луганська делегація вперше взяла участь у з’їзді лемків у Тернополі лише після «відкриття» пана Гузара, в 2005 році.

З ініціативи заступника губернатора в тому ж році почали проводити міжнародний фестиваль «Стежками Лемківщини» недалеко від Луганська в селі Переможному. Туди були закинуті 80 сімей з повітів Краківського воєводства, і в селі зберігався один з найбільших лемківських анклавів.

…Поля Переможного закінчуються біля самої злітної смуги Луганського аеропорту. А від крайніх будинків до аеровокзалу — 2 кілометри, якщо навпростець.

Трехмесячную оборону луганского аэропорта украинские десантники держали рядом с лемковским селом

Тримісячну оборону луганського аеропорту українські десантники тримали поряд з лемківським селом

За три місяці, поки десантники 80-ї львівської аеромобільної бригади тримали оборону аеропорту, снаряди «ополченців» не раз потрапляли по Переможному. Одного з найпотужніших ударів «Градами» село зазнало 13 серпня минулого року.

«На танк голіруч»

Як склалися долі лемків, які залишилися на території «ЛНР»?

Традиционная ватра на фестивале "Стежками Лемківщини" в 2009 году. Фото с сайта Украинской народной партии

Традиційна ватра на фестивалі «Стежками Лемківщини» в 2009 році. Фото з сайту Української народної партії

Нам вдалося зв’язатися з людьми з керівництва луганського товариства українців, депортованих з Польщі, «Ватра». Виявилося, що дехто з них все ще на території самопроголошеної «республіки». Але поговорити до путя не вийшло.

— Ви бували коли-небудь на окупованих територіях? — запитав співрозмовник. — Я не хочу зараз нічого розповідати пресі: тут виступати проти «влади» — як на танк голіруч іти.

«Багато жителів Переможного, котрі від початку конфлікту на Донбасі допомагали українській армії, сепаратисти занесли до розстрільного списку. Коли одну родину, яка була в списку, розстріляли, частина людей вирішила тікати з Переможного, щоб не повторити долі страчених. Багато з них відразу виїхала на запрошення родичів та знайомих за межі Донбасу. Частина лемків з Переможного зважилася на переїзд на Тернопільщину», – писав на «Лемківскій сторіниці» тижневик українців Польщі «Наше слово» у лютому.

Паралелі у долях переселенців

Нинішня втеча з охопленого заколотом регіону змушує згадати переселення 70-річної давності. В одній з перших публикацій про луганських лемках Галина Сорока, яка опинилася в Донбасі в 19 років, розповідала журналісту газети «Україна молода»:

Семью Надежды Терпак (родители Юлия Антоновна и Василий Иванович, брат Михаил) выселили из с. Дошница Ясловського повята Краковського воєводства в с. Трудовое

Сім’ю Надії Терпак 1935 року народження (батьки Юлія Антонівна і Василь Іванович, брат Михайло) виселили з с. Дошніця Ясловського повіту Краковського воєводства до с. Трудове

– Оце записували нас, щоб до Росії йти. Ну, ми записались і поїхали. У маї. Два місяці їхали. Тут остановляли, там остановляли…

– Залишитися можна було?

– Можна, можна. А потом, казали, тих, що після нас виганяли, – то не дали нічого з собою забрать. Ми ж то пішли добровольно, розрішали брати все з собою. Корову взяли, зерно, яке було, взяли… Дві корови було. Сіно, аби корову годувати. Які продукти були – забрали. Корів довезли, все довезли. Чому рішили їхати? Хтозна – родітєлі рішили. Добровольно-примусітєльно було.

На новому місці дехто з переселенців отримали у «спадок» будинки німецьких колоністів. Тих радянська влада виселила вглиб країни після початку війни в 1941-му, перед нацистською окупацією. Будинки дісталися в жалюгідному стані, без вікон і дверей — вони пережили чотири роки війни, через них кілька разів переходила лінія фронту. Але навіть так пощастило не всім.

Колхоз «Червоний борець» – у кімнату площею 12 кв. м вселено 11 людей. У с. Лизине в кімнату 6 кв. м вселена сім’я із 9 осіб

Ще довго деякі лемківські сім’ї жили в землянках. Іншим дісталися знімні кімнати. В архівах збереглися протоколи та акти обстеження про умови, в яких жили переселенці.

Памятный знак, установленный в селе Переможном в 2008 г. Фото zakerzon.livejournal.com

Пам’ятний знак, встановлений в селі Переможному в 2008 р. Фото zakerzon.livejournal.com

«У колхозі ім. ім. К. Маркса до хворої туберкульозом вселено три сім’ї із 19 осіб (17,5 кв. м) у іншому домі (25 кв. м) розміщено 5
сімей у кількості 24 чоловіка, «Червоний борець» — у кімнату площею 12 кв. м
вселено 11 чоловік (сім’я). У Білокуракинському районі (с. Лизине) в одну
кімнату 6 кв. м. вселена сім’я із 9 осіб, із яких 7 дітей», – цитує документи в нарисі «Лемки на Луганщині» Луганська обласна наукова бібліотека ім. Горького.

Обіцяної держдопомоги на облаштування не отримав ніхто. Покидати нове місце проживання заборонялося. Як і іншим селянам, паспорти лемкам почали видавати тільки на початку 70-х років.

Передбачалося, що за майно, залишене в рідних села, лемки отримають від держави компенсацію. Однак виплатили її частково, і це зайняло кілька років.

Лемки для лемків

…Сім’ї лемків-переселенців з Краківського воєводства розкидали по всій Луганській області — по кілька десятків сімей на село. Аби асимілювалися. Певною мірою це вийшло, але повністю витравити мову і звичаї лемків радянська влада не змогла.

Лемковская свадьба в с. Переможное

Лемківське весілля у селі Переможному

– Так вийшло – ми живемо в одному селі, у нас всі передружились. Хоча є й приїжджі. Всі завжди шанують наші обряди і свята. Маємо обряд весільний, у нас жодної нареченої немає, щоб через цей обряд не пройшла. Ніхто не примушує, якщо подобається це, то буде жити з цими традиціями, шанувати… – говорила Віталія Вансач з села Переможного кореспондентові Радіо Свобода.

– У мене в родині з єдної сторони бабчя моя і дідо лемки, і з другої сторони. То, значить, і з мами сторони, і з тата сторони – вони лемки. І житки із Чарной (село на Лемківщині. – Авт.). Я іздива на їхню землю, на їхню Лемківщину. Бивам в Чарні, видівам тото шітко. Бивам на «Ватрі». І так мі шє то залегло в пам’яті, оставо же, коли я там приїхава до Польщи, до чужої як би сторони приїхава. Коли ж ми зібралишя шітки на ватрі, я почува таку атмосферу, жеби бива би… Нібито я била за своїми там, – розповідала журналісту «України молодої» Віта Матичак з села Карла Лібкнехта.

Рождественские подарки для лемковских беженцев с Луганщины, собранные польским Объединением лемков. Фото с сайта nasze-slowo.pl

Різдвяні посилки для родин лемківських біженців з Луганщини, зібрані польським Об’єднанням лемків. Фото з сайту nasze-slowo.pl

Своїми вважають луганських лемків їхні земляки, які живуть зараз по всій Україні і в Польщі. Історія вигнання живе в пам’яті кожної лемківської родини. Це ще одна причина, з якої лемки не залишаються байдужими до біженців з Донбасу. І не тільки до своїх.

 

Плашка грант

(Матеріал публікується в рамках Програми підтримки журналістів із Донецької та Луганської областей, що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у співпраці з Об’єднанням українців у Польщі та за сприяння Польсько-канадської програми підтримки демократії, яка співфінансується з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади (DFATD).