«Міжконтинентальний» інформаційний удар. Пуск з Нью-Йорка

«Міжконтинентальний» інформаційний удар. Пуск з Нью-Йорка

Гібридна війна проти України на сучасному етапі нарощує свої оберти. Свідченням цьому стала нещодавня публікація статті у The New York Times «Північно-корейські ракетні успіхи пов’язані з українським заводом, свідчить розслідування», яка є нічим іншим як добре спланованою інформаційною атакою проти нашої держави. Напевно хтось вирішив, що сьогодні – дуже слушний час для того, щоб викликати в України дежавю «кольчужного» скандалу.

 Ігор ФЕДИК,

Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

З часу публікації резонансної статті у The New York Times (в ній автори посилаються на дослідження під назвою «Секрет балістичного успіху КНДР» американського експерта Майкла Еллемана) про невідповідність дійсності викладеної в ній інформації було достатньо сказано і написано як представниками української влади, науковцями, експертами, так і представниками власне «Південмашу», який фігурує в даній публікації. При чому, аргументи української сторони в даному питанні є більш ніж переконливими.

Так, про те, що українські двигуни не могли бути передані КНДР, по-перше, говорить той факт, що в Україні існує складна система експортного контролю, яка має як політичний рівень – міжвідомчу комісію з питань військово-технічного співробітництва і експортного контролю при РНБО України, так і технічний – Державну службу експортного контролю, порушити які, або ж якось обійти ці інституції практично не можливо.

По-друге, що стосується домислів американських авторів стосовно того, що двигуни могли бути вивезені з України контрабандним шляхом, то тут не все так просто, як їм може здатись, оскільки двигуни до балістичних ракет є достатньо габаритними, – їх неможливо заховати у валізі чи під сидінням автомобіля. Що стосується документації, то у разі, якщо навіть якимось чином відбувся її витік, то це ще зовсім не означає, що в КНДР зможуть за нею розпочати виробництво двигунів навіть малими серіями.

По-третє, діяльність такого підприємства, як «Південмаш» знаходиться під пильним контролем наших західних партнерів, в першу чергу, США. Зокрема, завдяки такому контролю і відкритості в своїй роботі дніпровське підприємство отримало офіційний доступ до європейського ринку. Тому, якби з «Південмашу» відбувся витік якихось технологій, чи навіть більше – виробів до країн, що знаходяться під санкціями, то західні спецслужби безумовно про це б знали. А їхня реакція б негайною та жорскою.

По-четверте, коли відбувається якась передача озброєння чи комплектуючих до нього, особливо таких, як двигуни до балістичних ракет, то мають бути хоч якісь сліди, які б на це вказували: грошові перекази, фінансові документи, посередники, офшорні та транспортні компанії, власне транспортні засоби, на яких перевозилися двигуни тощо. Все це неможливо приховати в сучасному світі, особливо, коли йдеться про контакти з таким замовником, як КНДР, яка перебуває під пильним наглядом провідних спецслужб світу. Але жодного з вище перерахованих доказів не має ані у власне дослідженні експерта, ані у публікації The New York Times.

Натомість є лише припущення, домисли, фантазії та маніпулятивні оцінки авторів, які вказують на те, що і дослідження, і стаття (насамперед) є добре спланованою інформаційною атакою проти України.

Для початку слід зазначити, що Майкл Еллеман з 1995 до 2001 року керував Спільною програмою зниження загроз у Росії і займався демонтажем радянських міжконтинентальних балістичних ракет. Тому він досить добре обізнаний з ситуацією з ракетними двигунами РД-250 на пострадянському просторі і особливо з тим, що такі двигуни і технології їхнього виробництва знаходяться в Росії, і що саме з її території вони можуть без проблем попасти до КНДР фактично безконтрольно (з якою вона має спільний сухопутний кордон). З огляду на це, досить дивно, що такий досвідчений та обізнаний експерт, замість того, щоб підкріпити своє дослідження бодай декількома реальними фактами, які б вказували на справжнє джерело походження двигунів для північно-корейських ракет, вирішив чомусь побудувати його на домислах і акцентуванні своєї уваги виключно на Україні.

            Журналісти The New York Times пішли ще далі. Вони не надають фактичних доказів причетності України до поставки двигунів до КНДР, а лише не виключають можливості, які, на їхню думку, з’явились через те, що «постреволюційна» країна знаходиться у хаосі, в неї зруйнована економіка, а сам «Південмаш», який процвітав за часів СРСР та дружби з Росією тепер потерпає від відсутності контрактів (які колись забезпечувалися Росією). «Завод не працює, потопає у неоплачених рахунках та знаходиться у моральному занепаді… Дніпро – місто з найшвидшим скороченням чисельності населення у світі… Виявлені свідчення вказують не тільки на нові загрози з боку КНДР, але й про нові небезпеки глобального розповсюдження ракетних технологій, оскільки український завод залишається у фінансовому занепаді…», – аргументують появу таких можливостей американські журналісти. За такої апокаліптичної ситуації, на їхню думку, цілком логічним є, що співробітники заводу щоб не вмерти з голоду змушені розпродувати технології, секрети, а часто й цілі ракетні двигуни будь-кому, навіть тому, хто знаходиться під прямим ембарго ООН.

Така подача інформації говорить про те, що публікації американських авторів не мають нічого спільного з серйозним дослідженням чи журналістським розслідуванням, що претендують на об’єктивність. Однак, вони мають достатньо спільного з таким явищем, як банальне резонансне інформаційне вкидання у конкретний час за конкретних обставин.

Про те, що дослідження Майкла Еллемана та стаття в The New York Times на її основі – це елемент інформаційної війни проти України, а також про те, що ним стоїть не хто інший, як наш північний сусід-агресор, говорять ряд ознак:

  1. Вибір теми для інформаційного вкидання був зроблений невипадково, адже, ракетна програма КНДР на сьогодні знаходиться в центрі підвищеної уваги США і будь-яка самодіяльність третьої сторони, спрямована на підтримку цієї програми, сприйматиметься американською стороною вкрай негативно з усіма наслідками у відповідь.
  2. Разом із відсутністю фактів та доказів, в статті присутній різкий дисбаланс позитивних та негативних повідомлень у доборі матеріалів, витіснена раціональна складова, відсутнє коректне обговорення різних точок зору (вся стаття базується на дослідженні лише одного експерта), а те що присутнє – ведеться на рівні емоцій та особистих звинувачень. Не виключено, що розрахунок робився на те, що навіть за відсутності прямих доказів постачання Україною двигунів до КНДР, їй буде важко доказати свою невинуватість через «підмочену» свого часу «кольчужним скандалом» репутацію.
  3. Вдало обрано час для інформаційної атаки, оскільки у разі її успіху це забезпечило б:

– недопущення формування нового рівня відносин між Україною та США, передумовою чому став візит Президента України до Вашингтону та початок роботи спецпредставника Курта Волкера;

– зрив та затягування на невизначений термін процесу підготовки рішення адміністрації США щодо передачі Україні летального озброєння;

– формування умов для розвалу міжнародної коаліції з підтримки України та, як наслідок, підняття питання про зняття з Росії санкцій за Крим та Донбас (адже, як можна підтримувати країну, яка поставляє ракетні технології тому, хто загрожує ядерним знищенням США та їх союзникам);

– створення проблем не лише для держави та її вищого керівництва, але й для власне підприємства «Південмаш», і таким чином усунення з ринку важливого конкурента.

  1. Майданчик для інформаційного вкидання теж обраний невипадково: всесвітньо відоме і авторитетне видання, публікація в якому досить часто сприйматиметься як істина, незважаючи на суть викладеної в ній інформації, стовідсотково підхоплюється провідними світовими медіа і з упевненістю створює резонанс планетарного масштабу.

Загалом, ситуація зі статтею в The New York Times дуже нагадує один відомий єврейський анекдот. У синагозі йдуть вибори рабина. Всі пропонують Рабиновича. Постає Хаймович:

– Я можу сказати свою думку?

– Будь ласка, говоріть.

– Ось ви пропонуєте Рабиновича, а між іншим, його дочка – повія.

– Хаймович, що ви говорите! У Рабиновича взагалі немає дочки. У нього чотири сини – і все!

– Ну, я свою думку висловив, а ви вирішуйте.

Так і в цьому випадку: Майкл Еллеман з журналістами The New York Times своє сказали, а Україна хай думає, як їй це все тепер «розгрібати». І «розгрібати» обов’язково доведеться, адже, в противному випадку на неї вкотре повісять ярлик спонсора світового зла, про наслідки чого зайвий раз нагадувати не потрібно.

Що ще цікаво з цією інформаційною атакою, так це те, що вона як й інші антиукраїнські інформаційні вкидання отримала своє продовження і розширення в українському медіа-просторі. Так, досить прогнозовано тему і настрої американських публікацій не лише залюбки підхопили окремі «українські» медіа, а й доповнили їх конкретними прізвищами (з чинної української влади, або ж наближених до неї), ярликами та картинами жахливих наслідків для України. Наприклад, відомий своїми неприхованими проросійськими симпатіями Інтернет-портал СТРАНА.UA заголовок одної зі своїх статей почав такими словами: «На Порошенко надевают «Кольчугу». Тобто вже в самій назві читачам нав’язується думка про те що, чинна українська влада і особисто президент України є відповідальним за ситуацію, що склалась, і, що очікуваним ефектом від неї може і має стати той, який був в результаті сумнозвісного «кольчужного скандалу». А всі аргументи української сторони щодо непричетності нашої держави до корейської ракетної програми автори статті вважають просто неграмотними і нездатними «зупинити розростання скандалу». І дійсно, як розростання цього скандалу (якого, до речі, поки не має) зможе зупинитись, якщо окремі «українські» медіа роблять все для того, щоб цього не відбулось?

Цікаво, а що з даного приводу думають відповідні українські органи, в компетенцію яких входить слідкувати за тим, щоб переживання окремих українських медіа за долю нашої держави не ставали занадто «бурхливими» і тим самим не завдавали їй шкоди…?


Материал подготовлен в рамках совместного проекта «Реальной газеты» и Центра исследований армии, конверсии и разоружения

Залишити відповідь